46 Жертви достатку

– Солодка їжа – єдине, що лишилося нам від хорошого життя. Ти бачила наше селище, он той ліс, де ховаються в дуплах бджоли, соковиті луки, – Рок налив у філіжанки мед, розведений водою, випив прохолодний напій, витер бороду. – Зовнішня краса ввела тебе в оману. Скоро доведеться покинути благословенний край, зачеплений злом. Самі в тому винні.

– Справді? – Аліна втратила контроль й змела з ряднини коржики. Потім допалася до м’яса, влупила три яйця й все одно була голодною. Око з жахом дивилася на знищення припасів, але під суворим поглядом чоловіка змовчала.

– Так, звідси підуть всі рівнинні гноми, котрі опанували землеробство. Від нас залежать рудокопи, а ще озерні. Ті займаються виключно рибальством. Є мисливці, але вони мешкають далеко в густих лісах і до нас у гості заходять вкрай рідко. Ми пов’язані взаємовигідним обміном, але наступного року навряд чи зможемо запропонувати їм хоча б жменьку зерна. Самим ледь вистачило врожаю. Ех-х-х, сіяти нема чого, а посіяне чи зійде, бо дощі оминають наші землі.

– Одна знайома бджола казала про ваше лихо, – прохопилася Аліна.

– Місцева, чи з Мідної Гори?

– Он з того гаю, – показала рукою дівчинка.

– Своя. Річка обміліла, квіти всихають, городина псується. Ех-х-х, пропала земелька.

– Поливайте її. Мама завжди так робить, коли довго нема дощу, – дитина надто легковажно поставилася до горя гномів.

– Еге, город ще можна полити, а поле? Де стільки води взяти? – розсердився гном. – Раніше ми жили в достатку. Багаті врожаї, добрі сусіди. Тролі, правда, бешкетували, але рудокопи їх угамували. Праця була в радість, збирання плодів – свято. Ми були щасливі, аж поки в нашому селищі не з'явився облізлий, весь в лишаях і бородавках високий чоловік. Він трохи пожив у нас, дивувався добробуту й торочив про біду в далекому краї. Ми тоді не знали, що воно таке. Просили пояснити, а Глюк – так назвався подорожній – відповів, що біду треба пережити, бо жодна розповідь не дасть повного уявлення про її суть. Деякі гарячі голови палко прагнули її пізнати, – Рок тяжко зітхнув. – Я був одним із них. Приїлося сите життя. Попросили Глюка наслати біду. Той миршавець стукнув палицею, буркнув заклинання й сказав, що вона не одразу з’явиться, однак згодом гноми селища її пізнають. Аби спрацювало, випросив у нас ідола та й пішов до Мідної Гори, де облаштував капище й кожного дня читає закляття.

Ми спершу посміялися з того жартівника та й забули, зайняті роботами. Хто плужка ладнав, хто серпи гострив, хто зерно на борошно молов. Млин стоїть вище по річці. Мельник і вдень і вночі працював. А зараз без діла цілими днями лежить. Ми його підтримуємо, але скоро самим скрутно стане. Птицю чим годувати? Зерна мало, городина пропадає. Ех-х-х, оце і є наша біда, про яку ми навіть не підозрювали. Тому хочемо зібрати пожитки на вози й шукати ліпшого місця, – гном пустив сльозу.

Аліна мимоволі розсміялася. Мешканці Ушоа геть дурні. Хіба можна бажати собі лиха? Це тільки початок. Куди не поткнуться гноми, скрізь їх чекатимуть брати й сестри біди: голод, посуха, хвороби. Так і сказала.

– Ех-х-х, зла ти, заздрісна, – сумно мовив Рок. – Нам є куди піти. Навколо повно родючих земель.

– Ти погано мене зрозумів. Біда переслідуватиме вас, куди б ви не пішли. Треба вас розчаклувати.

– Легко сказати, – старшина зняв капелюха, почухав кудлату голову. – Я чув, скельні гноми – рудокопи – працюють на того чоловіка. Зносять йому різні камінчики, руди… Щось плавлять, клепають. Готує нам нові випробування. Ні, нам треба забиратися звідси якомога далі від того чаклуна. Я скажу більше: селище поділено на дві частини. Одна об’єднує Патріотів Сонячних Днів, а інша прихильників Свідків Дощових Хмар. До бійок доходить, бо одні радіють теплу, а другі вогкості.

Аліна поки не знаходила жодної зачіпки стосовно карти. Можливо, локація Сільський Пейзаж позбавлена обов’язкової атрибутики пошуків прихованих артефактів. А що тоді дівчинка скаже Фунту? Простенька симуляція має приховані елементи. Тут нема балакучого Педро. Старшина Рок скупий на подробиці, проте історія з чаклуном доволі цікава. До того ж які коштовності можуть бути в рівнинних гномів? Головний скарб для них земля. Вона, рідненька, всюди. Нащо шукати? Ні, завдання, скоріш за все, пов’язане зі скельними гномами, які видобувають коштовні камінчики.

Око, поки Аліна та чоловік зайняті, хутко прибрала рештки їжі. З-за хати почулося кукурікання. Гномиха злякалася й побігла перевірити загін, аби півник і курки не поламали огорожу.

– Дуже зла птиця, – стурбований Рок поглядав на хату. – Раніше ми тримали перепілок, але вони захворіли й вимерли по всьому селищу. Завели курей. Курчатами вони були милі, а коли підросли, біда з ними. Жеруть багато, галасують, б’ються боляче, несуться погано. Щоб забити на м’ясо доводиться звати трьох помічників. Поки темно зв’язуємо птиці лапи, а потім витягуємо надвір… Ех-х-х, то для нас тяжке випробування.

– Вам би свиней тримати, – іронічно мовила дівчинка. Гноми ставали дедалі менш симпатичними. Створюють собі проблеми й бідкаються, що їм живеться скрутно.

– Свині? – Рок напружено міркував, що то за звір такий.

– Великі тварини. Хрюкають, – дівчинка прислухалася до кудахкання в загоні.

– Таких не маємо, – розчаровано сказав старшина, розводячи руками. – На півночі розводять великих істот з рогами.