43 Скриня померлої королеви

Першою жертвою короля став начальник охорони. Зрадник усе ще перебував під впливом хмільних напоїв, тому мало що розумів. Дав себе відвести до в’язниці, гадаючи, що то його спальня.

Рядові охоронці, дізнавшись про заручини Бодруна та Каверли, стали дуже-дуже вірними королю. Особливо після того, як сорок молодиків супроводу принца показали справжнє бойове мистецтво. Ямб з тріумфом повернувся на трон.

Аліна спонукала Настирливого переслідувати втікача. Каверла приєдналася. Довго вони ганяли коридорами палацу, розсилали розвідників, але марно: Мадруф заховався, чудово знаючи, що вночі при посиленій варті та зачинених воротах, вислизнути з міста не вдасться.

Бодрун закипав гнівом, коли думав про радника, однак запал поволі згасав. На перше місце випливали почуття до принцеси.

Аліна змирилася з думкою про втечу Мадруфа, як раптом пригадала: Педро зачинений у спальні. Він теж зрадник і разом з Мартою відповість за свої підступні діяння. Та коли дісталися покоїв, їх чекало нове розчарування: двері вибиті, кухар зник, і Борзяк теж.

– Комора з дровами! Туди! – скомандувала дівчинка. – Там карта скарбів! Педро говорив про неї й вибовкав таємницю про одного дивака, який здер шмат пергаменту в кухні, а коли тікав од варти, кудись подів той цінний аркуш. Педро гадав, що та карта в коморі. Планував знайти вранці й тікати з Фангорії.

– Моя мати, пам’ятаю, малювала якусь мапу, – замислилася Каверла, – але то було давно. Потім королева захворіла…

– Знаю, – співчутливо мовила дівчинка. – Я випадково опинилася в її покоях, і мамуля Гризуля розказала.

– Ми гралися, – з очей принцеси котилися сльози, – ховали речі, а потім шукали. Бувало, по кілька днів поспіль розгадували загадки, нишпорили в коморах, коридорах, закутках. Весело було.

– Моя печалька крутоборзо піхтєть, – і собі засумував Бодрун. Розумів принц краще, ніж говорив.

– Димом смердить, – Аліна повела носом. – Пожежа!

До комори добігли вчасно: дрова не встигли розгорітися. Смуга сизо-чорного диму повзла над килимом і підтягувалася протягом до прочиненого вікна.

Супутники Бодруна поскидали плащі й заходилися збивати полум’я. До комори поспішали челядники з відрами, наповненими водою. Штовханина заважала. Більше розливали, аніж гасили.

Король Ямб грізним окриком навів порядок і поставив людей ланцюжком. Люди передавали повні відра з рук у руки, а порожні до діжок з водою.

– Підпал! – Аліна витягла з дров смолоскип і показала всім.

– Мадруф! – позеленів король.

– Негідник! – принцеса поривалася обшукати кожний закуток, але то було нереально складно: палац великий і схронів безліч. Треба дочекатися, поки зголоднілий колишній радник сам здасться. Звісно, в нього є спільники, але головний – начальник охорони – сидить у в’язниці.

Дівчинка, наковтавшись диму, лазила в коморі. Коли в ній і була карта, то вона або згоріла, або, ймовірніше, поцуплена Педро. Кухар був тут і навмисно підпалив задля помсти.

– Знайшла? – Каверла затуляла ніс і рот мокрою ганчіркою.

– Ні, – очі дитини сльозили.

– Перепочинь в моїй спальні.

– Без карти я не зможу повернутися додому.

– Тобі погано зі мною? – трішки образилася принцеса.

– А ти хіба не жалкуватимеш за палацом, коли поїдеш в Бругундію?

– Ти права, – Каверла пояснила Бодруну, що треба робити. Принц розподілив своїх вояків поміж місцевих, аби взяти під нагляд усі входи та виходи. Настирливий, Аліна, принцеса та король обшукають найбільш підозрілі схованки. Якщо Мадруф протримається кілька днів, то Педро й Марта скоро себе викажуть.

– Моя чуттєвість каніфолить струнами нутродушки, – голосно шепотів Бодрун на вушко принцеси.

– Про що він торочить? – Каверла не розшифрувала слова нареченого, тож звернулася до перекладача Аліни.

– Душа його співає струнами почуттів, змащеними коханням.

– Ох і роботи мені, – принцеса зупинилася, приклала пальця до губ. – Там хтось лається.

Аліна теж почула голоси. Два чоловічих і жіночий. Серед них виділявся грубий голос Педро.

Король Ямб одразу вхопився за шаблю, але був зупинений Настирливим, а Каверла пустила вперед Аліну, аби та підслухала розмову. Дівчинка опустилася навкарачки й поповзла до змовників під прикриттям цілого ряду гіпсових скульптур попередніх королів Фангорії. Зала була музеєм славних попередників Ямба.

– …дурні, жадібні покидьки, – шипів Мадруф, вирвавши з рук Педро пожмаканий пергамент. – Ви хотіли без мене провернути справу. Ганьба. Педро, ти бовдур у кубі.

– Згоден, – шеф-кухар витирав брудною хустиною потилицю.

– Марту нащо вплутав? – колишній радник злісно зиркав на дебелу тітку.

– Віддасте законну частку, – грізно бризкала слиною товстуха. – Мене за литку пес ухопив. Дивіться, – Марта задрала спідницю, демонструючи свіжий укус. – Я скаженію від люті й порву будь-кого. Обдурите, здам варті. Моя вина найменша.

– А мене четвертують, повісять, засмажать, втоплять, висушать, а попіл розвіють з башти, – у Педро цокотіли зуби від страху.