42 Бранець Мак Бана

Дмитрик упав на спину, скотився слизькими східцями й ударився головою об прочинені масивні двері. Почув грубі голоси, брязкіт зброї, іржання коней. Хлопчик сперся на руки, поволі підвівся. Боліла забита потилиця, спину пекло вогнем: обдер шкіру. Добре, що здогадався перекласти мапу позначок Піратського Острова до моряцької роби, інакше довелося б повертатися й зустрітися з Ломом.

Зірваний гюйс хлопець сунув у кишеню. Обдивився. Чогось подібного чекав. Грубі стіни, масивні перекриття. Солідно зроблено, на віки. На картинках подібних замків багато, а опинитися в нутрощах одного з них круто. Відчуття далекі від приємних. Кістки та шкіра постраждали в першу чергу. Розраховувати на гостинність господаря теж не варто. На кораблі хлопця прийняли досить прохолодно, ставилися з містичним острахом, приписували шпигунську діяльність. А в замку лицарі. То серйозні дядьки. В сталевих обладунках, з гербами, в шоломах. Штрикнуть мечем і не спитають, звідкіля взявся. Так що слід бути вкрай обережним і не лізти на рожен.

Дмитрик затамував подих, коли почув кроки. Двоє бородатих дядьків пройшли зовсім близько, завернули до коней і зайнялися годуванням.

– …здалося, – хрипів надтріснутим голосом чорнявий. – Кажуть, привиди бійців лякають.

– Третього дня в казармі літали мечі. Сам бачив. Треба вимагати підвищення платні. Я наймався з живими битися, а не з мертвими, – озвався білявий.

– Я чув, – патлатий стишив голос, – Мак Бан зараз на мілині. Татусеві грошенята кінчаються, а скарб, захований дідом, навряд чи колись відшукають. Молодий хазяїн сподівається заволодіти ним. Скількох людей згубив. Ніхто з Гнилих Підвалів не повертався. Кажуть, відьма, за якою ганявся Мак Бан, теж туди пішла. Отець Домінік сумує: не вдалося спалити.

– Тьху на тебе. Облиш згадувати отця єзуїта, а то він таких гріхів на нас навішає, жодна індульгенція не врятує від пекла.

– Скоро отця спровадять до Ватикану.

– Кому він там потрібний? Отець бідний, як церковна миша. У Ватикан з монетами їдуть. Хазяїн надумав здобути скарб, а та відьма ще дасть про себе знати. Там хитро зроблено. Кухар по секрету поділився з моїм командиром, що Мак Бан хотів укласти з відьмою угоду, а та сама полізла смерті шукати.

– Хе-хе, відьми виживають там, де наш брат гине, – гнув своє чорнявий. – От побачиш, вона домовиться з привидами, принесе карту й обміняє скарб на життя.

Дмитрик ворухнувся, двері рипнули, чоловіки завмерли.

– Привиди, – прошепотів білявий. – Подивися.

– Еге, сам іди, – чорний патлатий відсунувся далі в стійло.

Білявий ризикнув глянути, підскочив до хлопця:

– Диви, ще один гість!

– Давай сюди!

Охоронець вхопив Дмитрика за комір і потяг на світло:

– Точно гість. Бачиш, одежа дивна. Ти хто?

– Дмитрик, – хлопчина з острахом дивився на страшні пики чоловіків.

– Чужий. Поведемо до Мак Бана.

Пручатися марно. Заломлять руки, зв’яжуть міцною мотузкою. Ліпше скоритися.

У дворі Дмитрик помітив замурзаного підлітка, котрий виглядав з-під воза. Погляд жалісливий, ніби присуд бранцю, мовляв, закатують, виб’ють зізнання й кинуть помирати голодною смертю в кам’яний мішок. Прибульця охопив жах: у середньовіччі з підсудними розбиралися швидко. Для цього існували катівні з наборами корисних пристосувань. Скажеш те, чого й не знав.

Дмитрик спітнів, свербіла шкіра, волосся ворушилося, немовби туди застрибнули тисячі вошей. Лячно до втрати пульсу. Катування хлопець навряд чи витримає. Господар замку, судячи з одкровень, покидьок рідкісний.

Лицар Мак Бан саме обідав у компанії отця Домініка та начальника охорони Брюса, коли до зали впхнули хлопця.

– Дивіться, хто до нас завітав! Назвався Дмитриком! – чорноволосий штурхонув хлопця в спину. Той упав на коліна.

– А почекати, поки ми доїмо! – злий лицар загнав ніж у стіл.

– Ми нагороду хотіли… – подав голос білявий.

– Скільки вам, ледарям, виродкам, бовдурам втокмачувати про субординацію, етикет, правила доповіді?! У мене обід! Травлення повинно проходити в дружній, спокійній обстановці! Ви про це забули! Звикли жерти гидоту! Забирайтеся геть! Нагороди їм… По три нічних чергування кожному! Брюсе, особисто проконтролюй!

– Буде зроблено, пане, – буркнув начальник, беручи варену баранячу ногу.

– Підійди ближче! – наказав Мак Бан хлопцю: апетит зіпсовано, тому ліпше почати допит зараз же. – Звідки прийшов? – у присмерку, розбавленому світлом смолоскипів лице лицаря висіло блідою маскою в обрамленні волосяних пасм.

– З Військового Кораб… – підліток запнувся.

– Брешеш. До моря звідси далеко. Гори, ліси, розбійники, – Мак Бан поглядав на ніж.

– Дай мені його. Заговорить за хвилину без викрутасів, – отець Домінік облизнув жирні пальці й хижо зиркнув на хлопця.

– Встигнемо. Хочеться поговорити. Раптом дійдемо взаєморозуміння, – майже лагідно мовив лицар, піднімаючись з-за стола. – Брюсе, стань на двері, а то отримаємо ще одного втікача. Ти проґавив відьму!