40 Пошуки бібліотеки

Манускрипт з картою з’явилися перед Наталею, коли вона почала вставати. До цього лежала пластом і слухала захопливі історії про околиці Міцного Горішка. Патрік про плин часу мовчав. Жінці здалося, що вона провела в ліжку три дні. Рана загоїлася, сили відновилися. Каспери тягали з кухні м’ясо та коржі, тож лікарка була ситою.

Наталя розгорнула сувій, пробіглася поглядом готичними рядками незрозумілих слів, нашкрябаних чорним чорнилом. Відклала. Мапа була цікавішою. Ретельно накреслені кольорові лінії, акуратно позначені переходи, коридори, наведені жирним башти, приміщення в розрізі. Робота Гуго вражала досконалістю. Пропав талант архітектора. Пунктиром позначений звивистий і заплутаний шлях. Ним треба пройти майже половину замку, аби потрапити до таємного сховища зі скарбом.

– По-іншому не вийде, – Патрік складав у торбину черстві окрайці хліба – подарунок Боба.

– Чому? – лікарка провела пальцем уявну лінію. – Ось тут за конюшнями повернути до квадратної вежі.

– Там Гуго спеціально перемурував стіни, заклав усі проходи каменем товщиною у дві руки, тому хід заплутаний і довгий. До того ж скрині замуровані, тож потрібен міцний молот.

– Як бути? – Наталя пригнічена новою перешкодою.

– Це вже турбота Боба, коли розбереться з самозванцем Мак Баном. Хай нащадок перемалює карту, а оригінал собі лишиш. Манускрипт віддаси онуку на згадку про мене. То лише настанова де зламати стіну, де зручніше пролізти, де відшукати замасковані дверцята. Гуго мастак ховати, тому скарб і досі там, – Патрік приготував ще один дарунок. – Ось ця куртка захистить.

– Навіщо, Патріку? Ти переміг, всі задоволені, привиди повернулися до своїх осель, – жінка м’яла цупку шкіру. Запах специфічний.

– Дещо тут лишилося, – заперечив старий барон. – Безголовий підстерігатиме тебе. Я відьмака добре вивчив, тому даю куртку. Бери, згодиться. Хрестик матері Сема бережи. Він проти вампірів добре діє.

– Домовилися, – жінка різко підвелася. – Ой! – скрикнула, коли голова пішла обертом.

– Куди поспішаєш? Потихеньку, – заспокоїв лицар. – Тобі довго доведеться блукати. Одну підказку дам. Орієнтуйся по вологості. Чим вона менша, тим ближче до бібліотеки. Звертай увагу на колір стін. Вапно – хороший засіб проти цвілі.

– Запам’ятаю, – Наталя натягла куртку. Жорстка, руки погано згинаються, проте дієвий захист. Торбину повісила на широкий пасок.

– Маю надію колись побачити тебе, – сумно мовив Патрік. – Приходь. Жоден привид і жодна людина тобі не завадять. Про це особисто подбаю.

– Подумаю.

Патрік усміхнувся:

– Не прийдеш. Мрієш скоріше вирватися з Гнилих Підвалів. Як знаєш. Історії чекатимуть. Я розповів крихітну частку.

– Спокушаєш, Патріку. Крім твоїх історій є безліч інших. Життя замало всі переслухати.

– Запрошення в силі. Наш світ цікавий. Хто раз побував, навряд чи забуде.

– Пам’ятатиму, – Наталя попрощалася з лицарем. Барон ніби пережив воскресіння, відчув себе живим, потрібним і тримав цю часточку щастя в душі, наблизившись до завершення своєї місії.

Жінка торкнулася хрестика матері Сема. Висить на шиї оберегом. Безголовий переслідуватиме, тож треба готуватися до нових випробувань.

Наталя пробиралася повз ніші з запаленими свічками. В кінці склепіння масивна іржава брама. Ні хробаків, ні хижих рослин, ані змій. В принципі асортимент жахіть вичерпався, лякати фактично нічим, адже жінка бачила достатньо. Та все ж Наталя пильнувала простір, контролювала кожен рух.

Брама опиралася іржавими петлями. Лікарка приклала чимало зусиль, поки прочинила. Боком протиснулася в інше склепіння. В сутінках розгледіла облізлі дошки з почорнілими ликами. Напевно, тут була церква. Глибоко захована в нутрощах замка, вона збирала мирних жителів у скрутні часи облог. Священник молився, а миряни своєю енергетикою підсилювали послання вищій силі. Вороги відступали, а люди поверталися до селищ і відбудовували спалені домівки.

Наталя оминала масивні позеленілі бронзові свічники, трухляві лави, зотлілий одяг. Уява малювала просте оформлення церкви. Жодної позолоти, яскравої мішури. Дерево, камінь, розпис по тиньку та келії монахів, де в молитвах ті шукали прості відповіді на складні питання буття. Єдина розкіш – вбрання, розшите срібними та золотими нитками. При скупому світлі свічок блискучі візерунки на тлі темних тканин вражали урочистістю, і таїнство гострим клинком проникало в свідомість темних людей. Вони починали вірити в силу молитов.

З церкви було три виходи. Крайній справа скоро вперся в обвалену стелю. Середній круто йшов донизу й закінчувався крихітним кам’яним мішком з колодязем. Поруч припасований мотузяний блок з дерев’яним відром. Цей шлях теж відпадає. Наталя повернулася в церкву, проминула арку останнього виходу й уперлася в глуху стіну. Куди йти? Спробувала розкинути завал у першому. Чималі брили стирчали під різними кутами. Верхні виймалися легко, а ті, що під ними наче зцементувалися. Руки швидко збилися в кров. Наталя запізно здогадалася взяти важкий канделябр і підважувати ним каменюки. За кілька годин праці вдалося виколупати близько сотні брил, скотити вниз і пробитися в тунель. В лице війнуло холодною сухістю – показник вірного напрямку руху. Ще трохи попрацювала важелем, відкотила камені, аж поки темна пащека отвору не розширилася до прийнятних розмірів.