36 Галопом по кораблю

– Оце вже цікаво. Точно тут? – офіцер підозріло мружився.

– Не пускає. Напевно, воно працює в один бік, – здвинув плечима Дмитрик. – Сам би радий скоріше піти, але не можу. Хіба що завдання провалив. Карта…

– Яка ще карта? – мізки особіста закипали.

– Я писав. Той Фунт вимагав зібрати п’ять клаптиків карти острова, – хлопець ледь не прохопився про мічмана. Старший лейтенант питатиме, де хлопчик дістав прозорий аркуш з малюнком, і якщо спливе секретна канцелярія, то вона потягне за собою цілу низку нових проблем. Тоді точно звинуватять в шпигунстві.

– Покажи.

– Будь ласка, – підліток розгорнув хрусткий аркуш.

– Нічого не розумію, – особіст крутив тонкий папірець і так, і сяк, однак розшифрувати не зміг. – Де взяв?

– В тих, хто робу дав, – Дмитрик уникав подробиць.

– Здогадуюся, – косо зиркнув офіцер. – Мічман Кубенко. Вкрадені гроші спати не дають. Заперечиш? Поганий був би з мене особіст, якби не був у курсі всіх справ на кораблі. Ну, тут робити нічого. Викличемо радіолокаційника й разом пошукаємо вихід. Дізнається кеп, і я змушений буду передати тебе органам, – старшого лейтенанта програш боляче вразив. Особіст віддав папірець і потяг Дмитрика в пост.

Гриша підхопився, став струнко.

– Вільно, – махнув рукою старлей. – Викликай Кубенко.

Матрос увімкнув зв’язок, скоса глянув на хлопця, хитнув головою, мовляв, суши весла, догралися.

Мічман був уже поруч. Скотився трапом, зазирнув у пост.

– Заходь, я тебе давно вирахував. Ще минулого разу, коли ти помагав молодику в пальто. Хочеш злиняти з корабля? Зізнавайся, – особіст крутився на банці-стільчику, наче карась на розпеченій пательні.

Мічман глухо відповів:

– Я не зрадник. Розібратися хочу.

– Е-е-е, купа науковців пасує, а він зможе. Розказуй.

– Хто випустив хлопця? – Кубенко хотів спершу з’ясувати це питання.

– Ніхто. Сам виламав двері, а старпом упіймав на гарячому. Я наказав Сичову про нього мовчати, інакше… – особіст мав таємні важелі впливу на командирів.

– Я гадаю, поки жоден чужий не знаходив ту таємничу карту, – мічман виклав своє бачення проблеми. – Той клапоть зачинить коридор між нашими світами, і ми забудемо про них, – енергійний жест у бік Дмитра.

– Хороша версія, але неправильна. Що таке пазли?

– Картинки, складені з фігурних частин картону, – пояснив підліток.

Особіст мало що дотямив. Мізки плавилися, думки хаотичним місивом хлюпали в свідомості:

– Скажи, мічмане, як проста картинка може впливати на цілий світ?

– Я спробую пояснити, – втрутився хлопчик. – Ваш корабель був зображений на пазлах. І коли картинки активувалися та перетворилися на реальні світи, ви теж активувалися. Персонажі, закладені в світи пазлів.

– Добалакалися! – зірвався на крик особіст. – Ні, Дмитре, це ми справжні, а ти вигаданий. Ви, прибульці, наче фантоми плутаєтеся під ногами, базікаєте про майбутнє. Я майже повірив! Тупий Лом ближчий до істини, коли триндів про імперіалістичну загрозу!

– Тихіше, а то до корми чути, – Артем дістав з кишені кітеля цупкий аркуш, розгорнув і показав Дмитрику поцяткований кольоровими мітками розріз корабля. – Гадаю, це багато чого пояснить. Малюнок у мене давно. Маю віддати тому, хто поможе дістати поцуплені гроші. Тримай, хлопче, перепустку в інші світи.

– Дай сюди! – особіст вихопив папірець, жадібним поглядом пробігся по кресленню.

– Я пробував, – зізнався мічман, – але піймав облизня. Відпустіть хлопця. Піде він, і нас, можливо, перестануть турбувати чужі.

– Пишний збожеволіє, коли побачить склад зламаним, – Дмитрик вп’явся поглядом в аркуш. Хотілося висмикнути його й бігти перевіряти.

– Бачив. Там і віддав йому гроші до останнього карбованця. Не хочу зв’язуватися з покидьком, – Кубенко сумно глянув на Гришу. – Шукали даремно.

– Стривайте, – в особіста очі лізли на лоба. – До чого тут помічник командира?

– Він першим упіймав хлопця й за мовчання вимагав левову частку.

– Мічмане, ти або дурень, або надто розумний, – старший лейтенант витер спітніле чоло.

– Хлопця шкода, а до бази всього десять годин ходу, – Кубенко дивився на екран локатора. – Що нам втрачати?

– А якщо твій прогноз хибний? – особіст приходив до тями й опановував розбурхані емоції. Напевно піддався спокусі зазирнути в дві тисячі третій рік, пожити без ідеології.

– Побачимо… Хай Дмитрик знищить картинку, котра зображує наш корабель, – Кубенко запитально глянув на підлітка, очима питаючи, можливий такий варіант, чи ні.

– Свою копію так, проте існують інші. Скільки їх, і в кого вони, не знаю. Тільки картинка тут ні до чого. Вся справа в чарівних пазлах, які взяли в тітки на базарі.

– Тітки? – особіст сперся на стійку з апаратурою.

– Мені сестра казала. Прості прямокутники. Вставляєш замість загубленого пазла. Коли ми з Алінкою зібрали п’ять картинок, наш будинок перетворився на химеру.