35 Старпом і особіст

Дмитрик вилаяв себе. Ні, щоб мишею тихесенько сидіти в коморі, так приспічило на волю. Поміг, називається, мічману. Тільки гірше зробив. Вляпався по самі вуха.

Офіцер, бризкаючи слиною, допитувався в хлопця, коли і як той потрапив на корабель, хто поміг з формою, та якого дідька ламав двері складу.

– Кажи мені! – ревів сиреною шафоподібний офіцер. – До кепа! Хай розбирається!

– Не треба до кепа, – спромігся вичавити з себе хлопець.

– Що?! Куди?! Хто?! А?! – грубо обтесане природою засмагле лице прицілилося чималим носом у лоб підлітка.

– Не треба до капітана. Я все поясню, – пручався Дмитрик, але «клешні» офіцера чіпкі.

– Ага! – багатозначно проревів чоловік, примруживши одне око. – Ти один з них! Знаю! Бачив! Ловив! – вистрілював слова наче снаряди з гармати.

– Я тут з чужої волі! – заволав Дмитрик: лапа шафоподібного надто сильно стискала руку.

– Брешеш! Ви всі засланці! Шпигуни! Вже дітей використовують для брудної роботи! Відповідь буде дієвою! Ракетний удар! Він урятує державу! – горлав офіцер, закотивши очі під лоба. – Бойова тривога! Перевірити боєзапас! Шукати супостата! Ми найгуманніші у світі! Приготувати ракети! Приготувати торпеди! Приготувати глибинні бомби! Вороги навколо! Ти один з них! Зізнавайся! Завдання! Шифри! Зв’язок!

– Я Дмитро.

– Що?! А! Не плутай мене! Справжнє прізвище! Звання! Коло агентів! – раптом чоловік присів. – Посібники серед нас. Ти давно на судні? Зізнавайся!

– Ведіть до кепа, – нарешті здався хлопчина: слухати отой потік свідомості гірше за тортури.

– Що?! Кеп?! Я тебе до особіста! Він тебе враз розлущить! Міцні горішки траплялися! Бачу твоє гниле нутро! Працюєш на захід! Вам союз кісткою в горлянці! Старпома не проведеш! Старпом службу знає! Вахтовий! Вахтовий! Спить, зараза, якір йому в правий бік!

– То ви і є той самий Лом? – Дмитрик почув про цього тупого служаку від Гриші. Прикусив язика. Ото питаннячко, здатне розпалити гнів до всепланетної пожежі.

Офіцер захлинувся кучерявою лайкою. Пара звивин оброблювала почуте:

– Хто таке про мене казав? – майже лагідно прошипів чолов’яга у формі капітана третього рангу.

– Весь екіпаж, – хлопець обм’як: не вирватися зі сталевих лещат.

– Завтра! Ні, сьогодні організую збори! Я їм покажу! – погрожував кулаком старпом. Біля каюти особіста відкашлявся, постукав, прочинив двері, спитав: – Дозвольте?

Єлейно-підлабузницький тон шокував Дмитрика разючим контрастом. Щойно горлав на весь корабель, а за хвилину зігнувся наче прохач перед паном.

– Заходьте, – голос блякло-сонний.

Старпом штовхнув хлопця поперед себе, сам став ззаду.

На підлітка дивилися лагідні світло-зелені очі. Бліде обличчя, кирпатий ніс, коротко стрижене волосся, рудуваті брови, – все це робило хазяїна непримітним у натовпі. Жодної яскравої деталі. Погони старшого лейтенанта. Особіст щойно вдягнувся й прилаштовував на шию краватку:

– Знову? – втомлено зітхнув офіцер.

– Особисто впіймав, – доповів старпом. – Ховався на складі помічника Пишного. Диверсію планував. Хлопець не один. На кораблі діє кубло шпигунів. Кляті імперіалісти засилають ось таких жевжиків з диверсійною метою. На кораблі зброя. Підкладе бомбу, й ми всі вибухнемо. Кажи, де бомба! – чоловік струсонув хлопчика.

– Твоя поява, е-е-е, справді дивна, – м’яко позіхнув старший лейтенант.

– Звати Дмитро, – догідливо підказав Лом.

– Бачиш, Дмитре, на тлі розрядки та потепління відносин між двома супердержавами, трапляються дивні речі. Наш обов’язок з’ясувати й перекрити, е-е-е, канали доставляння сторонніх. Ми знервовані, бо ти сьомий за останні пів року. Ми розглядаємо теорію телепортації, залучаємо науковців, але результату, е-е-е, нема. Тобто пояснення є, а практично застосувати не можемо. Від тебе залежить, як швидко ми розберемося в ситуації. Я впевнений, ти випадково опинився на кораблі. Дай нам у руки нитку, аби ми вийшли з лабіринту хибних теорій, – тон голосу особіста заколисливий. Наче бальзам на душу після грубого поводження старпома.

– Не вірю йому! – раптом гаркнув Лом, ляснувши долонею по коліну. – Скаже, спав у ліжку, а потім перенісся сюди. Хлопця ретельно готували в диверсійному центрі, дали інструкції. Він планував… Знаю, попередники теж блукали кораблем і шукали карти! Ага! То карти розташувань складів, сховищ пального, баз дислокації ракет!..

– Старпоме, замовкни, а то накажу забиратися геть, – м’яко попередив особіст.

– Мені правду знати, – виправдовувався капітан третього рангу.

– Я передав у руки спецслужб сімох прибульців, – тяжко видихнув особіст. – Кажу по секрету, вони так само загадково зникли. Спробуємо самі з’ясувати. Ось, Дмитре, ручка, чистий папір. Сідай і детально опиши, як ти сюди потрапив. Без вигадок. Тільки правду, якою б неймовірною вона не була. Домовилися? То й добре. Ми підемо, а ти працюй. Ти ж комсомолець, ленінець?

– Ні, – заперечив підліток.

– Дивно, – лагідні очі сканували хлопчика, проте ознак брехні не помітили.