28 Бодрун Четвертий Настирливий

Марта драїла дівчинку жорсткою губкою й заодно розкривала перед жертвою дрімучі хащі своїх болячок. Історія заплутана. Агата Крісті відпочиває. Початок губився в безтурботних дитячих роках, коли маленька Марточка впала, й на голові вискочила здоровенна ґуля. З того часу почалися страждання. Повненька дівчинка панічно боялася лазити по деревах чи стінах, а про гуляння на баштах не могло бути й мови. З віком проблеми накопичувалися, й на п’ятому десятку літ огрядна жінка зібрала в своєму тілі унікальну колекцію хвороб. До лікарів жінка зареклася ходити, а натомість роздобула знахарську книжку й робила за рецептами відвари, настоянки, мазі. Нормальна людина давно б загнулася від того самолікування, тож Педро Лицемір та інші придворні дико заздрили конячому здоров’ю Марти.

Жінка закінчила детальний опис епопеї з розладами шлунку й перемкнулася на ноги:

– Ох, дитино, як мені тяжко живеться, – стогнала огрядна помічниця Педро, виливаючи на Аліну літрів п’ять води. – А ці байстрюки сміються, мовляв, прикидаюся. А я ледве ходжу. Он глянь на мої мозолі. Ножем зрізала, вуглинками припікала, а вони ростуть, – жінка роззулася й сунула жирну брудну ногу під ніс Аліни.

– Фу-у-у! – скрикнула дитина. – Ноги треба мити!

– Мила днів десять тому. А що, частіше треба?

– Кожного дня. Мама так вчила.

– Ой, не знала, дитино. А це допоможе?

– Від чого? – Аліна витерлася сірим рушником.

– Від мозолів.

– Ні, – чесно сказала дівчинка.

– Тоді для чого мити? – куточки рота опустилися, й жінка стала схожою на ображену жабу.

– Це ж гігієна!

– В книжці такого слова нема, – тітка закопилила губу: мала сміється з неї як і товстунчики-кухарчуки. – Доростеш до моїх літ, побачиш, – Марта продовжила екскурсію різними частинами свого тіла. – Учора ввечері ледь не померла, – голос дрібно затремтів, на очах зблиснули сльози. – В правий бік шпигонуло. Наче вогнем пропекло. Ні повернутися, ні сісти, ні лягти. Болить! Книжка, як на зло, на полиці. Разів п’ять падала, поки дотяглася.

Аліна вилізла з діжки, обгорнувшись рушником:

– У що я вдягнуся? Одежу прати треба, – дівчинці набридло слухати хвору на всю голову Марту.

– Ох, почекай, ноги мої ноги, – про бік жінка тимчасово забула. Доволі прудко Марта прослизнула крізь лабіринт казанів і пателень, частокіл хватів і держаків, прорвалася до дверей і зникла за ними.

Аліна помітила сірі плями на руках і животі. Рушник винуватий. Сенс митися, коли все одно бруднулею ходитиме. Лице, мабуть, теж у розводах.

Марта повернулася за пів години, кульгаючи на праву ногу. В руках тримала довге плаття.

– Ох, лишенько, – одразу ж почала рюмсати дебела тітка, – кляті мозолі зведуть в домовину. От-т-така залізяка впала на мій улюблений. І в бік шпигонуло, у вухах засвистіло, пальці зсудомило, живіт скрутило, серце закалатало, у грудях забулькотіло, й голова запаморочилася. Думала, помру на місці. А охоронці знущалися й просили повторити на біс те, що казала, коли з очей іскри сипалися. Паскудники ображали хвору жінку. В мене відмовляють нирки, кров згущена, вночі безсоння, їжа погано перетравлюється… Треба випити настоянку, – Марта повеселіла й зникла надовго. Аліна тому рада: втомилася від базікання.

Дівчинка влізла в бордовий балахон, оздоблений срібним гаптуванням. Вкоротити на третину, обрізати рукави й можна носити.

– Поспіши, дитино, – огрядна тітка прилетіла мов на крилах кохання, – принцеса чекає на тебе, – після вживання чудо-зілля Марта забула про болячки. Пісне обличчя розчервонілося, очі блищали, шкутильгання зникло.

– Марто, ви одужали? – Аліна дивувалася разючій метаморфозі.

– Де там, тимчасове полегшення, – скривилася тітка й взяла дівчинку за руку. – Проведу до покоїв. Будь слухняною. Каверла любить покірних.

– Вона спить по вісімнадцять годин на добу, – заперечило дівча. – Коли сперечатися?

– Рекорд двадцять дві, – мрійливо зітхнула жінка. – Мені б стільки часу на сон, так Педро хіба дасть нормально поспати. Принеси, віднеси, приберись, помий, постав, наклади, забери… Тьху, суцільний кошмар, а не життя, – Марта знервовано смикнула руку Аліни.

– Боляче! – скрикнула юна фрейліна.

– О-о-о, – зраділа огрядна помічниця кухаря. – Хіба ти знаєш справжній біль, – дія настоянки напрочуд швидко закінчувалася, тож до Марти повертався депресивний настрій. – Коли я обпіклася окропом, то страждала кілька тижнів. Окріп – страшна річ. Спочатку шкіра червоніє, потім вискакують водянисті пухирці. Торкнешся, а вони лопають, й з них витікає юшка. Я бачила те на власні очі! – Марта з почуттям висякалася в хустину.

– Холодною водою полити й минеться, – дівчинці набрид потік словоблудства.

Марта підозріло зиркнула на дитину:

– Справді помагає проти опіків?

– Діти часто обпікаються, – дівчинка рухалася дрібними кроками, притримуючи рукою задовгий поділ плаття.

– Обов’язково спробую, – Марта обдумувала, як перевірити пораду. Найліпше вилити на себе гарячу воду й одразу облитися холодною.