21 Візит Мадруфа

Так тяжко Аліна ще не працювала. Після чистки сажі дівчинка підмела підлогу, протерла стіл і вже падала від утоми, коли Педро зглянувся й дозволив поїсти пісного овочевого бульйону. Подумки Аліна пообіцяла покарати підлого й жадібного Лицеміра. Поки дівча сьорбало холодну юшку, товстунчик Перлі намастив булку маслом з медом і апетитно уминав смакоту. Решта юних пузатрончиків повлягалася покотом і солодко сопіла. Сам шеф чаклував над вечерею, а Марта почвалала по дрова. Здавалося, випав зручний момент утекти, але пильні очі Педро слідкували за змученою дівчинкою. Аліна може вискочити з кухні, однак десь поблизу швендяє товстуха. Та перехопить втікачку. Аліна чужа в палаці, до кухні добралася випадково, якщо дивом і повернеться в спальню, принцеса спатиме й навряд чи захистить свою фрейліну. Виходить, жодного сенсу тікати, а треба сидіти на кухні, до втрати свідомості мити овочі, різати, обчищати, замітати й виконувати всі забаганки шефа. Та головним гальмівним фактором стала карта. Дівчинці потрібне терпіння, аби в слушну мить заволодіти клаптиком пергаменту. Тоді вже можна пробиратися до Каверли й шукати перехід. Він повинен бути чорного кольору. Кухня вся в сажі, але портал не тут, інакше Аліна давно б уже була на Піратському Острові. Пошукає деінде, віддасть мапу Фунту й піде у Сільський Пейзаж. Що там чекає на Аліну? Ці пазли за яскравим фасадом ховають пригоди, хороших і поганих героїв, лінощі, грубість, жорстокість, зажерливість, доброту, співчуття. Все, як у реальності. А хотілося вірити в казку, в романтику, в хорошу принцесу, благородного принца. І кого зустріла? Ліниву Каверлу, грубого Педро, жадібних товстунчиків. Може, тут є кращі персонажі, проте Аліна з ними розминулася.

Дівчинка примостилася на ослінчику позаду розігрітої печі, різала овочі та вдавала повну покору. Це обдурило Педро. Закінчивши готування страв, Лицемір став за спиною нової помічниці:

– Моя школа в дії. Спочатку жорстка дієта, дотримання дисципліни, слухняність, потім їжа. Більше покори, якісніша їжа. Ти розумна й швидко опановуєш мою науку. Маєш гарний шанс колись стати першою помічницею, – шеф скупо усміхався. Збиткується, чи говорить серйозно? Все одно кожне слово наче удар різкою. Аліна почувалася рабинею, страждала, давилася сльозами, але терпіла.

Перлі дожовував булку. Товстунчика скоро відлучать від корита й переведуть на скромний харч, а про шикарні об’їдки з королівського столу забуде.

– Перлі, в тебе є захоплення? – Аліна гризла сиру моркву.

– Я поїсти люблю, поспати, – череватий хлопчик пухкими рученятами ліз до копченої свинини. Педро виразно змахнув тесаком, яким розчленовував обпатрану курку, і пузатрончик сахнувся назад.

– Більше жодних радощів? – сумно мовила дівчинка.

– Рибу полюбляю, засмажену дику качку з яблуками, свинину, запечену з часником і лавровим листям, а особливо обожнюю тортики, – голос Перлі впав до трагічного шепоту, – з шоколадним кремом, арахісовими горішками, з шаром висушених яєчних білків. О-о-о-о, більше не втерплю! Їсти хочу! – хлопчик ухопив дебелий шмат свинини й запустив у нього зуби.

– Поклади на місце! – гаркнув Педро, давши ляпаса по голеній голові.

– У-у-у, не дають поїсти, – заскиглив пузатрон.

– Вечеря попереду! – головний кухар хижо блиснув очима. Ковпак з’їхав на вухо, кітель розстебнувся, оголивши волохаті груди.

Аліна подумала, що Педро нічим не відрізняється від пірата.

Марта скинула біля печі оберемок дров і знаками дала зрозуміти шефу, що пергаменту нема.

– Напевно, я помилився, – буркнув Лицемір. – Хоча… Комора з дровами якраз по дорозі. Той дивак пробігав повз неї тричі. Спалити можна тільки з дровами, – Педро напружив звивини, ввімкнув форсаж. Мізки перегрілися й роздуми закінчилися поглинанням чималого шматка смаженого м’яса.

– Полізу сам уночі зі смолоскипом. Так і палац спалю… Перлі, хочеш заробити королівську вечерю?

– В коморі водиться страшний бабай, – відморозився товстунчик. Він і без того вечерятиме по-королівські.

Погляд Педро зупинився на Аліні. Гарна ідея. За ніч наосліп дівчинка перебере купу дровиняк.

– Дитинко, – улесливий тон Лицеміра насторожив дівча. – Ти чула, яку річ бажаю знайти. Заночуєш, – тяжке зітхання, – в коморі. Там безпечно. Трохи павуків, трохи стоног. Знайдеш пергамент, нагороджу шикарним обідом. Кухня в моїх руках. Будь-яка страва з креветок, гусячої печінки, ікри червоної, м’яса молодої косулі, крабів. Делікатеси вибиратимеш до свого смаку…

– Нагодуй спочатку, інакше не мрій. Спатиму всю ніч, – відкрито заявила дівчинка.

Педро зметикував, що краще попустити віжки, бо «конячка» відкине копита.

– Я лагідний, просто люблю порядок, послух. Я кулінар вищого ґатунку, годував королів, міністрів, радників і воєначальників. Всі були задоволені моїм мистецтвом. У моїх покоях аж двадцять дипломів, тринадцять відзнак, сорок подяк. Проведу з тобою майстер-клас. Пізніше, коли знайдеться той шмат шкіри. Ти полюбляєш сукні? Неодмінно дістану довгу, до п’ят, розшиту золотими нитками, з найкращого шовку, з найтоншим мереживом. Перлі спеціально для тебе відріже скибочку м’яса до булки. Що? Булку зжер?!

Двері прочинилися, й на порозі виникла висока фігура в східному халаті, підперезана шкіряним паском. Густа борода, довге хвилясте волосся, хижий ніс і темні круглі окуляри робили чоловіка схожим на перського байкера, котрий лишив механічного коня на вулиці.