20 Брудна робота

П’ятеро проти одної! Аліна шмигонула під стіл і вирвалася б з кухні слідом за товстухою, однак послизнулася. Нога дівчинки з’їхала вбік, а голова зачепила край столу. Дитина зойкнула й зарюмсала від образи на себе.

Шеф Педро зловісно загиготів, ухопив утікачку за смугасту футболку й висмикнув з-під столу:

– Слухайте уважно, ледарі. Педро Лицемір уміє бути щедрим, але й жорстким теж. Як ми чинимо з непослухами?

– Праця! Праця! Ще раз праця! – хором вигукнули кухарчуки. По  масних обличчях і круглим черевцям не скажеш, що вони напружують себе роботою.

– Чула, дитинко?!

– Брехня! – Аліна смикнулася, проте чіпкі пальці шефа кліщами вп’ялися в тканину.

– Годі пручатися, дитинко, ти в надійних руках. Марта принесе ганчірки, пісок, воду. Чим раніше почнеш, тим раніше отримаєш винагороду. Хлопці, стежте за нею, а то поцупить м’ясо! Дивіться мені! Вчора королю та його раднику знову мало дісталося. Засмажу одного з вас! – ревів Педро, наливаючись гнівом. – Ясно?!

– Ясно! – веселим хором вищали хлопці. По їх очах видно: щойно Педро покине кухню, і м’ясо щезне в бездонних шлунках товстунчиків.

– Перлі, ти старший, поки я відсутній! – Лицемір штовхнув Аліну в спину й поважно покинув харчоблок.

Хлопці миттю заблокували двері міцною палицею й гуртом полізли до казана.

Аліна прискіпливо роздивилася приміщення. Втекти звідси проблематично. Жодної шпарини. Вікна заґратовані, перекриття на стелі закіптюжене до чорноти. Білені стіни в масних плямах, каструлі смердять. Куди дивиться радник короля? Навіть їсти розхотілося.

Перлі простяг кусень Аліні:

– Бери.

Дівчинка зраділа щедрості.

– Ги-ги-ги! Попалася! – радісно зашуміло пихате хлопчаче товариство. Кожний наперебій дражнився, тож Аліна пішла в куток до купи жирних казанків і брудних тарілок. Удома дівча мило посуд. Робота знайома, проте там під рукою мийний засіб «Гала», вода з крана, гарні, з квіточками, керамічні тарілки. Обтерла губкою, сполоснула і в сушарку. З чого починати роботу?

Хлопці наминали м’ясо. Погроза Педро їх не зупинила. Руки пхали в гарячий бульйон, облизували пальці. Навіть посолити ліньки, хоча на полицях стояло багато горняток різних розмірів. Напевно, в них зберігалися приправи. Аліна полізла туди, зняла кришечки. В ніздрі вдарив приємний аромат. Є спеції, проте Педро Лицемір забув про них. Тупо варив, тупо смажив, тупо подавав. Дивне королівство, коли сам король їсть казна-що.

Аліна лизнула ароматну суміш. Гірка. Виплюнула й зайнялася посудом, сподіваючись заробити вечерю. Все одно триматимуть під наглядом, а розраховувати на милість марно. Чого доброго, зачинять на ніч у коморі без світла.

В двері грюкала Марта:

– Пустіть, негідники!

Перлі накрив казан важкою кришкою, обтер жирні руки ганчіркою й розблокував двері:

– Тітонько, ми не чекали на тебе так скоро.

– Все м’ясо пожерли?! Ану, подивлюся, – поставила цеберце з піском і всунула довгий ніс у казан. – Лупцювати вас треба!

В цю мить повернувся Педро. Шеф-кухаря годі було впізнати. Рожевощокий, веселий, пахнув дорогим винцем. Поки кухарчуки поралися на кухні, Педро порався в льоху біля діжечки з елітним пійлом.

Марта скоса зиркнула на Лицеміра, спересердя кинула кришку на підлогу:

– От, зараза, а ділитися!

– Приніс і тобі, моїй улюбленій помічниці, – Педро поставив на стіл кухлик.

Тітка попливла в страшній посмішці:

– Дякую, мій годувальнику.

– Пий і за роботу, – Педро повернувся до товстунчиків. – Ану, геть з моїх очей! – потім лагідно звернувся до Аліни: – Дитинко, хутчіше мий посуд. Час подавати королівський сніданок, – сп’янілий Педро позбувся млявості. Випровадивши кухарчуків, дістав ключі, відпер масивну шафу й виклав на стіл приховані від зажерливих очей хлоп’ят припаси. Там були запечена риба, копчені ковбаски, філе ягняти, мариновані грибочки, тушковані овочі, курка-гриль. Шеф-кухар швидко нарізав їстівне багатство, прикрасив страви зеленню, притрусив дрібно нарізаною цибулькою, викликав з коридору помічників і пригрозив повідрізати пальці, якщо король сваритиме за недоїдки, подані до його столу.

– А хліб, – вирвалося в Аліни.

– Хліб, тортики, булочки, печиво поставляє королівський пекар. Велика людина, – Педро закотив очі під лоба й підняв угору вказівного пальця. – А ми на дієті! – пихато заявив шеф.

– І хлопці?

– Всі.

– Хіба я товста? Мені можна солоденьке, – розгубилася дівчинка.

– З нами живи в дружбі й станеш такою самою. Слухайся мене, дитинко. Я тобі добра бажаю. Роби, що кажуть і будеш завжди ситою. Поглянь на моїх учнів. Росли розбишаками. Були брудні, худющі. Цілими днями гасали вулицями, ловили пташок, грали в ігри, вудили рибу, збирали гриби. Хіба то життя? Життя на кухні. Матері просили тих шибайголів у люди вивести. Минув рік, і якими справними стали хлопчики. Моя школа. Перестарався, однак напрямок вірний.

Аліна вжахнулася. Це ж і вона буде товстухою. Нізащо! В школі повненьких цькують.