16 Філософія отця Домініка

Перелякану жінку лихоманило. Які ще жахіття підстерігають мандрівницю в заплутаних коридорах замку?

«Хлібчик освячений був», – подумала Наталя. Сем спеціально дав його. Не їсти, а боронитися проти сильного привида. Міг би попередити. Мабуть, заборонено правилами.

Строката фентезійна магія полонила Наталю. Вона в казковому світі й насправді проживає дивні пригоди. Навіть коли це ілюзія, радості мало.

Таємний лаз наповнений великими мокрицями. Ракоподібні шастали під ногами, шукаючи вологе місце. Жінка придивлялася до них при світлі смолоскипа, остерігаючись наступати. Хтозна, може вони небезпечні. Зігнувшись удвоє, Наталя обдирала спину об низьку стелю. Добре, що в лазу відсутні павуки. Ото було б вереску. Тільки подумала про тих бридких істот, як на обличчя налипла павутина. Ясно, раз є мокриці, то й мисливці знайдуться. Про розміри тих комашок ліпше не думати. Раптом свіжий протяг приніс аромати смаженого м’яса. Жінка кинула зотлілий смолоскип: попереду засіріло й почулися голоси. Наталя пролізла декілька метрів, обережно визирнула з-за вузького бортика. Таємний лаз проходив попід стелею бенкетної зали. Велике квадратне приміщення мало об’ємний камін з решітками для смаження страв. Стелю тримали масивні темні балки. До однієї з них ланцюгами кріпилося металеве колесо з гніздами для свічок. Скупе мерехтливе світло падало на стіл, заставлений кухлями й дерев’яними мисками.

– Погано шукав, бароне! – згорблений чоловік у сірій сутані поворушив дрова в каміні й посунув ноги ближче до вогню. – Це особлива відьма, – тремтливий голос зривався на істеричний вереск.

– Отче Домініку, ти забрав усіх вояків, – злий лицар Мак Бан стукнув кулаком по столу, – а ті бовдури проґавили відьму. Ми обшукали найвіддаленіші закутки. Пропала!

– Покарай бовдурів, – отець повернувся боком, і Наталя роздивилася кістляве обличчя з кривим носом, кущами сивих брів і плямистою лисиною.

– Вояків мало! – гаркнув Мак Бан. – Скоро ми вдвох зостанемося в замку. Селища порожніють, бо ти всіх здорових жінок оголосив відьмами! Припини екзекуції, а то нас теж спалять. Сьогодні трапився заколот. Ледве відбилися!

– Ти погано розумієш вищу мету! – заверещав фальцетом єзуїт. – Всі жінки відьми!

– А хто народжуватиме дітей?! Ти, отче?! – лицар знову кулаком грюк по столу. – Я впіймаю й віддам тобі особливу відьму, але облиш селища! Домовилися?!

– Ти позбавляєш мене сенсу життя, – голос Домініка жалісно завібрував. – Моє вчення, моя філософія коту під хвіст! Хіба можна жити в світі, де процвітає дикунство та чаклунство? Моя місія провалиться, і я не повернуся до Ватикану.

– Повернешся з грошенятами, – криво посміхнувся Мак Бан. Лоб узявся зморшками. Шапка нечесаного брудного волосся падала на плечі. Без обладунків, у шкіряній жилетці та полотняних штанах лицар більше скидався на розбійника, аніж на благородного барона.

– Обіцянки-цяцянки! – отець спересердя вкинув залізний пруток у вогнище. – Я чую про скарби другий рік поспіль, а ти не спромігся навіть карту дістати.

– Я знаю де вона. Привиди заважають, – Мак Бан зголоднів і покликав кухаря. Той хутко приніс вино та страви.

– Свиню смажили за новим рецептом із Трансильванії. Поки не охололо, треба куштувати, – лицар хитро глянув на отця і їдко спитав. – Твоя філософія не заважає стати багатієм?

– Багатство не гріх, – повчав Домінік. – Гріх, коли навкруги процвітає язичництво! Люди не прагнуть очищення й добровільного служіння церкві. Вони виганяють ченців, не вірять в чудеса зцілення, а біжать до знахарок і ворожбитів! Хто винен?! Відьми! Я виконавець вищої волі, нікчемний слуга, земляний хробак…

– Ну-ну, отче, досить мазохізму. Нумо вечеряти. Ось винце і м’ясце, – припрошував Мак Бан.

– Знову м’ясо. Я риби хочу червоної з ікрою чорною, – крутив носом отець.

– Буде тобі й хліб з маслом і заморська ікра! – злий лицар розлив по жбанах вино. – Є в мене план. То як, домовилися?

– Моя життєва філософія зазнала краху, – бідкався єзуїт.

– Перестань скиглити. До біса твою філософію. Від неї тільки проблеми. Все одно цей дикий народ не переробиш. Нащо витрачати сили? Поміняй філософію. Подивись на життя під моїм кутом, – Мак Бан вижлуктав повний жбан і накинувся на свинину.

– Припустімо, пристану. Коли отримаю гроші?

– О, нарешті, святий отче, ти послухався здорового глузду. З грошима тобі всюди будуть раді. Навіть у Ватикані. З грошима легко жити, але важко помирати. Я от що міркую. Досі нікому не щастило повернутися звідти, – лицар показав пальцем униз. – Що як використати нашу особливу відьму? Вона з’явилася нізвідки, отже зуміє проникнути в Гнилі Підвали й витягти карту.

– А спрацює? – сумнівався єзуїт, смакуючи ніжною грудинкою.

– Пообіцяй видати індульгенцію відпущення гріхів, а завтра вранці вояки оголосять захист і прощення для відьми. Як дістане мапу, забирай і роби з нею що хочеш, а доти не чіпай. Це наш єдиний шанс заволодіти скарбом.

– А без карти ніяк? – отець Домінік швидко захмелів.

– Я особисто простукав підозрілі місця. Не розбирати ж замок на камінці. Скарб точно є. Сорок років тому везли три скрині золотих монет на трьох возах. Охорона була солідна, та розбійників більше. Мій предок пообіцяв тимчасово прийняти на зберігання багатство, поки ліси очистять від зграї злодіїв. Тільки охоронці раптово захворіли й померли, а скрині щезли. Записи, зроблені дідом, описували події до того моменту, як скрині знімали з возів. Решту пояснюють манускрипт і карта, які заховані в Гнилих Підвалах. Там блукає дещо гірше за привидів, котрих і так до біса розвелося. Вчора особисто бачив трьох. Літали по казармі, лякали вояків.