13 Молодий пірат

– Постривайте! – кричав юнак. – Хочу дещо сказати! – стишив хід. – Зупиніться! Ви не туди прямуєте! Поможу вам, хоча за це Фунт покарає, – захеканий пірат наздогнав дітей. – Набридло йому слугувати. Я матрос Філ і піратом став цілком випадково. Просто мене разом з тими негідниками висадив на острів капітан, з яким я посварився. Тепер з ними, бо куди діватися?

– Співчуваю, Філе, – підліток сів на пеньок: розболілася нога.

– Ви отримаєте винагороду, якщо знайдете мою улюблену підзорну трубу – подарунок батька, – засмагле лице випромінювало доброзичливість.

Дмитрик заціпенів. Острів занадто великий. Гарне діло шукати загублену річ. Хоч би металодетектор дали.

– Філе, ти знущаєшся? – розсердився хлопчик.

– О, ні, просто ви повинні пам’ятати, на якому дереві я сидів зі своєю трубою. Я обійшов усі пагорби, але марно.

– Як ти її втратив? – Дмитрик трохи презирливо дивився на матроса-забудька.

– Труба випала, коли злазив з дерева. Пропажі не помітив. Поможіть, будете задоволені.

– Ми поспішаємо, – Аліна смикала брата за рукав. – Іншим разом.

– Як знаєте, – пригнічений Філ збирався повертатися на бівуак-базу.

– Ми б з радістю, але ти сам чув слова Фунта, – Дмитрик майже погодився помогти.

– Час у вас необмежений. Менше слухайте ватажка. Він трохи знервований. Мріє доторкнутися до казкових багатств. У кожного свої слабкості.

– Аліно, доведеться затриматися. Хтозна, хто стане нам у пригоді.

– Треба просто вірити й уважно слухати, – молодик усміхався. – Коли мало сам говориш, більше корисного почуєш.

– Ми спробуємо, – хлопчик підвівся з пенька. – Обійдемо болото, а за чагарником локалізуємо потрібне дерево.

Біля струмка на камені сиділа темно-коричнева жаба й витріщалася на дітей величезними баньками.

– Квер, дозволь попити смачної водички, – чемно попросила Аліна.

– П-пийте на здоров’я, – прорипіло земноводне й стрибнуло у вологу траву.

– Дивись, камінь червоний, – Дмитрик остерігся близько підходити: раптом прочиниться діафрагма й засмокче в другу пазлову картинку.

– Хитро замасковано. Спасибі, Квер.

– Р-рада старатися, – рипнуло з трави.

– Місяць просидимо тут, і ні на крок не наблизимося до фінішу, – хвилювався підліток. Він передбачав, що в кожній локації його та сестру завалять різного роду завданнями типу піди туди, принеси те, збігай до того, склади те. На додачу сонце отямилося й хутко повзло до обрію.

– Скоро сутенітиме, – з тривогою в голосі мовив брат. – Вночі що робити?

– Спати, – легковажна Аліна покладалася на Дмитрика. – Знайдемо сухе місце на вершині пагорба й спочинемо.

– Коли завдання виконуватимемо? Відтепер ми самі по собі. Фунт казав, що голод і спрага найкращі стимули. Будемо голодними бігати крізь портали.

– Ми ж без ліхтарів, – слабко заперечила дівчинка. Їй хотілося спати.

– У нас узагалі нема нічого! – сердився підліток. Затримки віддаляли від пошуків частин карти. Побічні завдання корисні, проте забиратимуть багато часу. З настанням темряви про пошуки труби можна забути.

– Як нам бути? – скиглила дівчинка.

– Тобі ліпше йти в свою Поневолену Принцесу, а я розберуся з втраченою підглядачкою.

– Де ми зустрінемося й коли?

– Хтозна. Тільки я менше слухатиму Фунта. Правила створені для того, аби їх порушувати, – брат підморгнув Аліні.

– Я спробую, – дівчинка тремтячою рукою торкнулася каменя, й поруч з ним розкрився круглий отвір. – Ой, – скрикнула й зникла серед м’яких пастельних фарб.

– Заморочок більшає, а я один і скоро стемніє, – Дмитрик глянув на небо. Воно ожило разом із сонцем, наповнившись глибокою синявою й легкими білими хмаринками з бурштиновою окантовкою. Вечірній вітер зашелестів у кронах дерев, злякав сонних пташок, і ті полетіли вглиб острова шукати безпечніше місце для ночівлі.

Дмитрик дошкутильгав до відправної точки, став спиною до заростей чагарника, порівняв видимий ландшафт з пазловою картинкою, вираховуючи місцеперебування молодого пірата. Варіантів було два, бо на складачці дебела фігура Фунта затуляла кілька пагорбів. Здається, молодик сидів правіше від ватажка чи лівіше? Хлопчик погано пам’ятав розташування персонажів. На кораблі точно було двоє. Пика одного визирала з трюму, а другий висів на вантах. А де був підглядало? Напевно справа. Там достатньо вільного місця. Дмитрик почне звідти, але спершу треба туди дійти й не схибити.

Хлопець часто зупинявся, розминав пошкоджену ногу, а потім згадав про милицю Сільвера й виламав товсту палицю. Тепер значно легше ходити. До того ж і зброя в разі чого.

Дмитрик проминув зламану сосну та кілька глибоких ям – результат земельних вправ пірата. Міркував, як Філ примудрився втратити підзорну трубу. Вона впала біля стовбура, тому повинна лежати там. Сліпий знайде, а зрячий молодик тим паче. В чому прикол?

Перше дерево в кандидати на роль спостережного пункту не виправдало сподівань юного слідопита. Він кілька разів облазив ділянку розміром у сто квадратних метрів. Знайшов камінець і порожню пляшку з-під рому. Таке ж розчарування спіткало підлітка й під іншим деревом. Підзорна труба містичним чином випарувалася. Підозрювати Фунта в її викраденні нелогічно: його окрім випивки та скарбів ніщо не цікавить.