12 Друга підказка Бліка

Пірат Фунт випромінював холодну ввічливість, промовляючи останні слова. Потім він обтер губи брудною хусткою й хиткою ходою попрямував під навіс. Чути було, як чолов’яга впав на підстилку й потужно захропів. Навіс вібрував, згори сипалася трава, а двоє помічників тим часом дорвалися до діжки з ромом.

Гнида спала мертвим сном, тож коли отримала добрячого стусана від Дмитрика, тільки дриґнула лапами. Хлопчик хотів викинути підступну муху в болото, але подумав, що та отримала смертельну дозу трунку й не прокинеться.

– Без Бліка буде кепсько. Чула Фунта? Разом не зарахують квест, – похмурий хлопчик кусав губи. – Це Гнида постаралася настроїти пірата проти нас.

– Сама не впораюся, – Аліна боялася позбутися опіки старшого брата.

– В нас є варіанти? Доведеться підкоритися, інакше блукатимемо пазлами вічно. От тільки куди рухатися?

– Он зграйка метеликів. Біжімо до них, – дівча підхопилося з колоди й чимдуж побігло схилом до рухливого стовпчика білих, схожих на клаптики папірців метеликів. – Де ваш старший Блік?! – Алінка увірвалася до зграйки вихором. Крилаті створіння кинулися навтьоки.

– Заспокойтеся! Я до вас із добрими намірами! – гаряче обіцяла дівчинка. – Ми знайшли квіткову галявину! Там блакитні й рожеві квіточки! Є жовті, білі, червоні! Дрібні та великі!

– Ти занадто галаслива, – в повітрі окреслилися жовто-зелені крила з чорною окантовкою.

– Блік! Я така рада тебе бачити! – Аліна сплеснула долонями. – Твоє завдання виконали!

– Знаю, – метелик м’яко сів на верхівку розложистого куща.

Дмитрик поспішив приєднатися, аби запам’ятати кожне слово підказки.

– Ватажок піратів люб’язно пригостив обідом і обіцяв дати піастри? – лускокрилий випустив хоботок і занурив його в чималу квітку-грамофон, якими був обсипаний кущ.

– Так, – дівчинка всілася на траву.

– Грошей у пірата нема, тому не здумайте будити того пройдисвіта, інакше він ускладнить ваше завдання.

– Нам наказав розділитися, – ображено сопіла Аліна.

– Нічого страшного в тому, – Блік насолоджувався нектаром і зиркав фасетковими очима на дітей. – Дурість Фунта мене розізлила, тож ви почуєте більше відомостей, ніж зазвичай. Щоб вам було ясніше, – Блік повернув голову до хлопчика, – ви створили склеєний переходами світ з п’яти окремих картинок зі своїми персонажами, які можуть переміщуватися тільки в межах власних локацій. Ви маєте право ходити куди завгодно й скільки завгодно. Як у шахах ферзь. Коли за вами поженеться злий монстр, тікайте до найближчого переходу.

– Монстри? – вжахнулася Аліна.

– Пазлових картинок надто багато. Не всі вони позитивні, – сумно відповів Блік. – У вас нормальний варіант. Бувало, гравці стикалися з динозаврами, вампірами, відьмами, бандитами, зомбі, інопланетними чудовиськами.

– Звідки знаєш? – поцікавився хлопець. – Ти начебто теж локалізований.

– Слушне питання, – фасеткові очі стали коричнево-золотистими. – Світ пазлів дуже строкатий, адже кожного разу утворюється нова комбінація, де герої та завдання інші. Пірати надто популярна тема, тому ми в тренді. До того ж отримую інформацію своїми каналами, не маючи змоги подорожувати. Пошуки фрагментів карти – стандартний квест середньої складності.

– Чому Фунт жалівся, що йому приносять не ті клапті? – Дмитрик уже здогадувався, але хотілося почути підтвердження.

– Пазлових картинок тисячі, отож і фрагментів стільки ж. Справжніх тільки п’ять. Заспокойтеся, вам навряд чи пощастить знайти оригінальні й зібрати карту-пазл. Все одно Фунт лишиться на острові, а квест вам зарахується. Переходи шукати просто. Пригадайте кольори з місця старту.

– Чорний – стеля, – першим сказав Дмитрик, штурхаючи Аліну. – Слухай уважно. Стіни мали червоний колір, зелений, синій і сірий.

– Подумайте, що те означає. Потім вам легше буде орієнтуватися, адже наш острів має площу дві тисячі двісті квадратних кілометрів. Інші локації можуть бути меншими й більшими. Пересуватися пішки дозволено, проте витратите чимало сил, аби віднайти клаптики мапи та розгадати всі загадки. Користуйтеся переходами для швидкого здолання відстаней.

– Здається, зрозумів, – обличчя Дмитрика проясніло. – Згадав, що на горище викидають увесь мотлох, і його називають скарбом. Дійсно, старі речі бувають дуже цінними.

– Перший кольоровий символ ти вірно назвав. Чорний – перехід до нас.

– Червоний – Поневолена Принцеса! – вигукнула дівчинка.

– Вгадала, – метелик розслабився й задрімав.

– Синій, мабуть, Військовий Корабель, – впевненості в голосі хлопчика мало, бо сірий теж підходить.

– Вірно. Похмурий Замок у нас прописаний сірим.

– Лишився Сільський Пейзаж, – додала Аліна. – Зелений.

– За кольором точно знатимете, куди веде перехід.

– Фунт помилився, – раптом замислився підліток над важливою деталлю.

– В чому? – Блік склав крила й замаскувався під листя.

– Він прагне отримати п’ять частин карти.