10 Підступна муха

– Що він мав на увазі? – Аліна тепер навіть квітку боялася зірвати: раптом з неї утвориться рослинний монстр, озброєний зубами.

– Ми застрягли в пазлах надовго, – Дмитро погано розумів навіщо шукати галявину з квітами, коли метеликам з висоти її чудово видно.

– Ми з голоду помремо, – зарюмсало дівча. – Пити хочу.

– То йди до струмка, – сердився братик. – Може, ще когось образиш по дорозі.

– Ходімо зі мною. Тебе теж мучить спрага. Обіцяю нікого не чіпати, – Аліна першою побігла до води, оминувши коричневу жабу з виряченими золотистими очима та роззявленою пащею. Дівчинка впала на коліна, набрала в долоню джерельної рідини й випила маленькими ковтками. Спрага вгамована, однак у животі бурчить. Дитина так і не повечеряла. Їжу, напевне, доведеться добувати самотужки.

– А д-дякую д-де? – прорипіло ззаду.

Аліна здригнулася, обернулася, глянула на жабу.

– Д-дякую, – в тон їй відповіла дівчинка.

– Н-невихована д-дитина, – рипіло земноводне. – К-кожного д-дня чищу с-струмок, д-доглядаю, а за це н-навіть подякувати забувають, – ображена жаба пострибала геть.

– Як тебе звуть?! – навздогін крикнула дівчинка.

– Кве-е-е-р!

– Я запам’ятаю! Братику, пий. Водичка смачна й холодна.

– Поки потерплю. Хтозна, може вона теж зачарована, – хлопцю кортіло скоріше отримати другу підказку, а для цього комусь треба залізти на дерево, звідти зорієнтуватися та заодно роздивитися острів і знайти стоянку піратів. До струмка хлопчик вернеться пізніше, коли справді замучить спрага.

– Ходімо на пагорб. Я підсаджу, а ти видряпаєшся на верхівку, – Дмитро майже забув про ногу, а вона підступно нагадала про себе. – Он туди, – хлопчина вів Аліну до крислатого дуба. – Та вниз менше дивись, – нагадав підліток.

– А злазити як?

– Очі заплющ. Довірся рукам і ногам. Бачиш, гілки криві й одна біля одної. Підійматися буде легко, злазити також. Мотузку б сюди для певності.

– У Бліка попросимо. Він знає, де лопати лежать, мотузки, гаки.

– Ми повинні самі впоратися, а не смикати метелика з-за всякої дрібниці, – Дмитрик уповільнив крок: підйом давався важко. На вершині обвів поглядом ландшафт. – Ого, острівець чималий.

Навкруги хвилями розходилися пагорби, порослі острівцями сосняку й дуба. Лише зліва синіла глибоко врізана в берег затока. Посередині її бовванів напівзатоплений корабель. До нього далеко, але Дмитрику закортіло чимдуж бігти до піщаного пляжу, зануритися по шию в море й спробувати на смак водичку: солона чи прісна. Давня мрія підстьобувала до авантюри, та хлопчик стримався: казкове море оманливе. Краще потім, якщо буде трохи часу. До того ж мешканці острова своєрідні. Що як маленький крабик перетвориться на броньовану машину смерті й ганятиметься за дітьми, клацаючи клешнями. Купання поки скасовується. Дмитрик зітхнув, сплів пальці рук:

– Ногу став сюди, потім на плече. Пам’ятай, що тут усе насправді, як у нашому світі, й при падінні можна поламати кістки.

– Добре, буду обережною, – Аліна ледве дотяглася до товстої гілки.

– Тримайся, підсоблю, – братик уперся долонями в підошви сандалій і виштовхнув дівчинку вгору.

– Я на дереві! Ура! – дитина осідлала гілляку.

– Запам’ятовуй усе, що побачиш, – повчав хлопчик.

– Я говоритиму, а ти теж запам’ятовуй, – дівча дерлося до верхівки.

– Тримайся міцніше! – хвилювався підліток, спостерігаючи за сестрою.

Аліна зручно вмостилася, приклала долоню до лоба й почала казати:

– Прямо бачу спокійне море! Позаду велика гора, схожа на згаслий вулкан! Я подібні в школі бачила на картинках! Зліва бухта й корабель! А справа… ого, краю острова не видно! Бачу димок он там! – показала рукою.

– Квіткову галявину шукай!

– За болотом ціле поле квітів! І трава височезна!

– Яскраві прикмети видивляйся! – нагадав хлопчик.

– Та нема такого… от набридлива муха! Крутиться навколо мене, в очі лізе! – Аліна відганяла комаху. – Ой!

– Руками не махай, а то звалишся!

Аліна пригнулася до гілки. Навпроти неї всілася звичайнісінька кімнатна муха, задоволено потерла лапками, крутнула голівкою й збільшилася до розмірів голуба.

– Хе-хе-хе! Привіт, Аліно, рада мене бачити? Я тут мимо пролітала, схотіла провідати старих знайомих. Помогти впасти?

– Ще чого, – в дівчинки руки чухалися ляснути по фасетковій пиці нахаби, але муха вгодована, сильна. Така може збити Аліну з гілки.

– Ви зі мною не панькалися. Скільки разів били мухобійкою, ганяли по кімнатах, клейку стрічку вішали. Муха Гнида вижила й навіть зуміла проникнути в цей чудовий світ, де стала великою. Я відімщу кривдникам, – комаха сіпнулася до дитини, зробила стійку й передніми лапами надавала стусанів.

Аліна відбивалася однією рукою, тримаючись іншою за гілку.

– Злазь! – кричав Дмитрик. Жалкував, що нога пошкоджена. Показав би тій двокрилій тварюці де раки зимують.