8 Злий лицар

При повторному обстеженні крихітного майданчика жінка натрапила на подвійну стіну. Секрет розкрився зблизька, коли в сутінках розгледіла вузький прохід.

Бійня потроху вщухла. Мабуть, воїни перебили всіх ворогів і заліковували рани.

Наталя пробувала ногами твердість підлоги, остерігаючись пастки. Зрештою пробралася до грубо зробленої металевої гвинтової драбини й піднялася нею до просторого круглого приміщення. Темні балки, вставлені в проміжки кам’яних блоків, наче спиці колеса, сходилися до центру. Вище проглядалося накриття. Попід стіною стояли лави, металеві чаші з попелом, а посередині кривий стіл. На ньому розкладені зламані списи й потрощені щити. Крізь маленькі бійниці проникало світло.

Наталя змерзла. Мокру й загиджену кофтину покинула внизу. Ох, як дошкуляють протяги. Вони крижаними язиками злизують тепло, свистять нудними завиваннями під дахом. Запалити б дрівця, так нічим. Зазвичай сірники в кишені, а зараз пусто. Збоку ще одні сходи. Куди ведуть? Все одно, аби виплутатися з тенет холоду й десь обігрітися. Наталя спустилася до масивних дерев’яних дверей, потягла на себе, почула скрип іржавих петель. Висунула голову назовні. Вихід на стіну, відкриту вітрам, а далі, за озером, похмурий пейзаж, бачений трохи раніше крізь маленький отвір. Жінка огледілася. Нікого. Не нарватися б на вояків. Хтозна, що вони робитимуть, побачивши чужу. Дошкуляв пронизливий вітер, але повернутися в башту не вдалося: важкі двері виштовхнули жінку назовні. Лінійна частина блукань в цьому місці закінчилася, розділившись на два шляхи. Можна рухатися прямо по стіні вздовж зубчатих верхівок до наступної башти, або крутими сходами спуститися у внутрішній двір. Наталя вибрала перше. Побігла, щоб зігрітися, але посередині піддалася спокусі подивитися вниз. Голова запаморочилася. Високо. А скелі ще вищі й круто обривалися біля самої води.

– Як же тут хо-о-олодно! – скрикнула жінка, хутко пробігши решту дистанції та зупинившись перед низькими дверцятами, укріпленими шинами металу. Наталя потягла кільце на себе. Зачинить, і ходу на стіну не буде. Спробує чимось підперти. Та не встигла жінка до пуття роздивитися що й до чого, як сильна рука вхопила її за руку й потягла всередину.

– Попалася відьма! – хрипко вигукнула фігура в обладунках і шоломі. Перед Наталею постав середньовічний лицар з піднятим забралом. На жінку витріщалася пара темних очей. Великий ніс випирав уперед, а нижче стирчала густа чорна борода.

– Я т-тебе не знаю, – лікарка відповзла до столу, заставленого кухлями. Судячи з калюжі, в них зберігалося вино.

– Відьмо, тебе стратять завтра привселюдно! Це кажу я, доблесний лицар Мак Бан! – чоловік у залізяччі підніс до рота великий жбан і присмоктався до хмільного пійла. Більша частина рідини лилася мимо й витікала крізь обладунки на підлогу.

– Я не відьма, я Наталя Павлівна, – згарячу заперечила свою приналежність до чаклунства.

– Брехня! Я спіймав тебе, коли ти викликала інших відьом! Я все бачив і розкрив заколот!

Наталя дотямила, що словами цю залізяку не проймеш. Треба вивести лицаря з ладу, або чимдуж тікати. Другий варіант надійніший. Прослизнула під столом і кинулася до бійниці.

– Політати хочеш?! Мітлу забула! – знущався злий лицар, наповнюючи жбан свіжою порцією вина. – Охолонь, твої подруги далеко! Вони на тій скелі спалені моїми вояками! Варта! – гаркнув Мак Бан. – Де ви, ледарі?! Пиво п’єте?! Хутко до мене! – суглоби обладунків жалісно скрипіли, проте хазяїну байдуже. Він почувався переможцем, бо щойно відбив напад підступного ворога й на додачу впіймав чаклунку.

Наталі важлива кожна секунда. Зараз прибуде підкріплення й відріже єдиний шлях до порятунку. Пан, або пропав. Жінка перекинула стіл і в’юном прослизнула до прочинених дверей, але перечепилася через складені стосом шкіри, впала й отримала чимало стусанів од розлюченого лицаря.

– Відьма тікає! Варта, я вас усіх спалю разом з відьмою! Скільки чекати?! – Мак Бан грюкав мечем об двері й міцно тримав жертву за волосся.

– Я б тобі показала, – жінка пручалася й відбивалася руками, але броньованому чоловіку ті удари що кулі танку.

Варта затримувалася, а лицар утомився від бійки та вина. Мак Бан підпер собою двері, аби бранка не втекла, з жалем поглянув на побиті глиняні кухлі: стільки добра пропало.

– Відьма зробила шкоду! Відьму чекають тортури! Я особисто керуватиму очищенням від гріхів! Тебе чекає світле майбутнє! Загублена душа відродиться! Я сказав!.. Ні, спочатку бенкет! Чорт! Варта! Та де ви блукаєте?! На палю всіх разом! – чоловіку ставало зле. Сірникові ноги не могли довго тримати сп’яніле тіло в іржавих обладунках.

Наталя різко смикнула головою, вхопила лицаря за руку й завела її назад. Злий лицар застогнав од болю, навмання вдарив мечем, однак жінка ухилилася й відскочила до перекинутого столу. Жарти жартами, а лезо в кривавих плямах, гостре, та ще й висікло з каменя жмуток іскор. Чим боронитися? До стіни притулений спис. Жінка скочила до нього. Важкуватий, але проти меча згодиться. Зараз урятує лише стрімкий наступ.

– Тортури, кажеш?! А сам у пекло хочеш?! – Наталя націлилася гостряком у груди лицаря. – Тільки спробуй підійти!

Мак Бан реготнув презирливо й таки змахнув мечем, за що отримав потужний удар. Лезо списа дзенькнуло об нагрудник і ковзнуло вбік, а чоловік поточився й упав на двері.

Ззовні грюкали й вимагали впустити варту.