7 Кам'яний мішок

– Агов! Хто там бавиться?! Відчиніть! – волала Наталя. Поки була внизу, металеві двері на шиї льоху заперли на замок.

– От розбишаки! Припиніть! – жінка грюкала руками й ногами. – Досить гратися! Батько прийде, дасть прочухана!

Світлі щілини по контуру дверей раптом потьмяніли. Дихати стало важче, мовби льох засипало землею.

– Що за чортівня! – Наталя озирнулася. Тьмяне жовте світло внизу згасло. Морок огорнув жінку. Вона запанікувала, проте відчайдушний зойк не знайшов жодного відгуку ззовні.

– Допоможіть! Рятуйте! – Наталя опустилася на бетонні сходи. Раптом задвигтіло, посунулося, на голову попадали дрібні камінці. Ноги втратили опору. Здавалося, внизу утворилося провалля. Жінка сиділа ні жива ні мертва, слухала скрипи, шурхіт, болісне виття таємничих механізмів. Потім стихло. Ні звуку не долітало до вух. Наталя ризикнула підвестися. Хотіла спертися на стіну, проте вона зникла. Здавалося, жінка зависла в просторі. Знизу війнуло застояною водою. В голові крутилася думка про плісняву. Нанюхалася, й це викликало галюцинації. Наталя похилилася до металевих дверей, але замість них були холодні й слизькі кам’яні виступи. Жінці стало зле. Ще мить і втратить свідомість. Дала собі ляпаса. Нічого не змінилося. Марення важким потягом тягло розум у тунель божевілля, де реальність та жахлива фантазія переплітаються клубком маразматичних висновків. Як вислизнути з цього стану? Жінка працювала в лікарні, багато чого бачила, але самій опинитися в стані психічного розладу в своєму погребі – нонсенс.

Морок потроху відступав, ховаючись в далеких закутках. Згори впало молочне світло. Поступово очі почали розрізняти контури темниці. Жінка вжахнулася побаченим: її оточували міцні стіни з дикого каменя. Під ногами на відстані метра зблискувала вода, а сама Наталя сиділа на вузькому карнизі. Навпроти голови стирчали слизькі виступи. Вони один за одним дерлися вгору аж до наступного карниза. Іншого шляху покинути кам’яний мішок не було.

Наталя перехрестилася й почала повільний підйом. Слиз і волога заважали. Довелося пожертвувати кофтиною, аби обтирати поверхні виступів. Залазити на них важко. Спочатку жінка впиралася руками, підстрибувала, лягала на живіт, а потім обережно вмощувалася, розгиналася й долала наступну перепону. Нігті ламалися, пальці німіли, ноги ковзалися. Будь-якої миті жінка ризикувала зірватися й упасти в смердючу воду. Неймовірне напруження та фізичне навантаження виснажували до краю. Подолано десять виступів, а сили закінчуються. Нарешті жаданий карниз. Наталя хвилин двадцять відпочивала, проте від холоду занімів бік. Жінка зі стогоном підвелася й дісталася одного з отворів, крізь яке скупо лилося денне світло. Наталя побачила клаптик затягнутого хмарами неба та низькі лісисті гори, котрі оточували велику водойму.

Холодний протяг змусив жінку відступити в затишок і знову подивуватися чудернацьким видінням. Може Наталя під гіпнозом? У такому стані привидиться навіть політ на Місяць. Хто так жорстоко пожартував з нею? Вона полізла в льох. Діти в хаті. Жодного стороннього поблизу. Сусідський Микола за парканом. Підозрювати в ньому зловісного гіпнотизера смішно. Трохи марнославний хлопець, котрий керував ватагою підлітків. Подивимося, куди заведе навіювання, однак падати в прірву, навіть уявну, жінка не зважиться.

Своєрідні кам’яні східці вели далі вгору. Чи є там вихід? Хтозна, проте Наталя змушена продовжити небезпечний підйом: отвір надто маленький, аби ним скористатися. Зрештою втомлена жінка видряпалася на крихітний майданчик два на два метри.

Тишу розпанахало брязкання заліза. Гупнуло щось важке, аж стіни задвигтіли, а потім жінка чула тупотіння ніг, стукіт зброї, зойки, ревище натовпу, постріли.

– Господи, куди я потрапила? – Наталя прислухалася до бійки й думала, що посивіє за хвилину. Почуте аж ніяк не надихало покинути кам’яний мішок і показатися на очі воякам за стіною, але й сидіти вічно гірше за смерть.

А що як?..

Наталю залихоманило від здогадки про пазли. Дивна продавчиня відмовилася брати гроші, запропонувавши спочатку випробувати товар у дії. От Аліна й догралася з перебором. Вірити в цю маячню? Вона принаймні пояснює оці метаморфози. Та базарна жіночка обіцяла незабутні враження й пригоди. От і отримали обіцяне. Порозважалися дітки з пазликами. Діти! Що з ними? Це ж і вони відчули на собі магічний вплив отих сіреньких прямокутничків. Серце Наталі на мить зупинилося, а потім закалатало навіженим молоточком. Тук-тук-тук. Стало млосно, голова паморочилася, ноги підгиналися. Аліна й Дмитрик, напевно, десь поруч. Може, то через них зчинилася бійка? Скоріше вибиратися та пошукати нащадків. А зібраних складачок, пригадувала Наталя, цілих п’ять, отож діти могли потрапити куди завгодно.