6 Кімната-пастка

Аліна всілася на килим і задоволено роздивлялася виконану титанічну роботу. Навколо дівчинки лежали чотири найулюбленіші картинки, а корабель Дмитрика, щербатий темними проваллями відсутніх пазлів, усе одно виглядав красиво й стильно. Зате в Аліни майже гламур. Особливо білявка-принцеса, котра сиділа на лавці під вітражним готичним вікном. Принцеса одягнута в довге блакитне, розшите сріблястими нитками плаття й сумно поглядає на портрет гарного чоловіка. З однієї цієї деталі Аліна зробила висновок, що молоду діву заперли в башті, аби забула коханого й вийшла заміж за потворного злого чаклуна.

Зліва від картинки з принцесою розташувався напрочуд гарний казковий пейзаж на сільську тематику. На передньому плані вигиналася смужка стежки поміж квітучого різнотрав’я, впиралася в горбатий кам’яний місток, перекинутий через вузьку річку, а потім ниткою губилася серед приземкуватих охайних, вкритих в’юнком, білених хатинок з крихітними круглими віконцями й солом’яними стріхами. Фентезійне селище ховало своїх мешканців, тож Аліна подумки домальовувала гномиків, гобітів та іншу дрібноту.

Справа від гламурно-барвистої принцеси розташувалося похмуро-спартанське зображення середньовічного замку. Сіро-чорні стіни, вкриті зеленавим мохом, зникали в сталевих водах озера. Прямокутні провалля бійниць, зубчасті стіни, круглі башти, увінчані конусами дерев’яних покрівель, створювали враження міцності кам’яних мурів, неприступності для ворогів. А сувора північна природа, втілена в низьких горах, порослих густим ялиновим лісом, підкреслювала суворість замку. Лаконізм колірної гами у свій час зачарував Аліну. Подумки дівчинка блукала темними коридорами, підіймалася вузькими гвинтовими сходами, пробиралася таємними переходами з башти в башту, оминала пастки-колодязі, видивлялася  з висоти підступних ворогів.

Остання картинка зображувала розкішний острів, на якому пірати сховали награбовані багатства. Горбиста місцевість поросла соснами. Збоку, де виднівся краєчок моря, витикався наполовину затоплений трищогловий вітрильник. Грот-щогла зламана, бушприт утоплений у воду. Половинка фок-щогли й висока корма задерті вгору. В центрі зображено ватажка піратів. Вигляд його скоріше смішний, аніж страшний. Хитрі оченята мружилися від задоволення, чималий ніс червоно-синій від рому. Брудний камзол, трикутний капелюх, короткі коричневі штани, порожній мішок біля ніг і лопата вказуювали на пошуки скарбів.

Аліна й про цього героя пазлів почала писати історію. Дівчинка не читала Стівенсона, проте чула від брата й хотіла вигадати власну версію. Картинка спровокувала вибух творчого натхнення.

Дівчинка, поки брат на кухні, збігала в свою кімнату й дістала з шухляди коробку продавчині. Похапливо відкрила, взяла півтора десятка прямокутників і повернулася до вітальні. Час магічного експерименту настав. З чого почати? З капелюха пірата. На ньому відсутня одна деталь. Дитина притулила жорсткий прямокутник замість пазлика, скептично посміхнулася, проте наступної миті розкрила рота: пластинка трансформувалася в потрібну деталь. Невже правду казала продавчиня? Аліна витягла чарівний пазлик і отримала простий прямокутник. Здивована дівчинка кілька разів повторювала фокус. Зробить сюрприз Дмитрику: заповнить порожні місця. Поклала всі вісім. Картинка враз стала об’ємною, заграла кольорами, а в лице війнуло вітром, і на губах Аліни лишився солоний присмак.

– Дмитрику, ходи-но сюди! – дівчинці праглося похвалитися.

Хлопець збирався виходити надвір потренувати ногу. Став на порозі, зачудовано глянув на свою складачку:

– Як це ти зробила? Пофарбувала?

– Ні, це чарівні пазли продавчині! Дивись! – радісна Аліна повкладала прямокутнички в картинки, де були порожні гнізда. Прості картонні пластинки ніби плавилися, приймаючи потрібну конфігурацію та одночасно зафарбовувалися різними кольорами.

– Дивина, – Дмитрик гарячково шукав логічне пояснення побаченому. – Поляризація? Навряд, – хлопчик опустився на коліна, провів пальцями по глянцевій поверхні. Тепер і не видно, де стояли додаткові пластинки. Загубилися серед сотні справжніх.

 Тим часом Аліна захопилася й за хвилину вклала останній. На ньому чітко окреслився нуль, а потім зник. Дівчинка із запізненням пригадала попередження й стала похапцем виймати пазл. Тільки він мертво сидів у гнізді. Спробувала видерти інші, але вони теж перетворилися на моноліт.

– Ой! – скрикнула дитина, розгублено дивлячись на складанки.

– Ти чого? Все чудово, – Дмитрик узяв свого корабля. – Ого, воно й не згинається, – брат надавив на краї. – Надто жорстким стало. Це ж звичайний картон.

Дівчинка обвела переляканим поглядом кімнату й не впізнавала її. Килим потьмянів і перетворився на кам’яну бруківку, стіна з дверима на кухню стала зеленою, правіша з вікнами – червоною, лівіша – синьою, задня – сірою, а стеля – чорною.

– Ми маримо? – Дмитро глянув під ноги й не побачив складачок. – Аліно, що ти наробила?! – хлопчик тер очі, торкався каміння бруківки. – Де ми?!

– Я лише додала чарівних пазликів. Ми їх на базарі в продавчині взяли.

– І все?! – брат витріщався на сестру.

– Все. Чесно.

Дмитрик істерично розсміявся:

– Я божеволію. Що з кімнатою? Куди ми потрапили?

– В казку, – для Аліни невтямки, в яку халепу втягнула родину.

– Еге, чим далі, тим страшніше. Оце попали! – хлопець намагався позбутися марення, затиснувши нігтями шкіру до пекельного болю.