5 Початок перетворень

Наталя Павлівна в тридцять чотири мала струнку фігуру, часто сиділа на дієтах, багато гуляла в парку з дітьми й періодично провідувала близьких подруг. Разом жінки організували своєрідний клуб дам бальзаківського віку й всіма доступними способами підтримували молодість. Мати Аліни та Дмитрика регулярно фарбувала волосся, робила модні стрижки, маски на обличчя, підмальовувала брови, проте вдягалася просто: джинси, обтислі футболки. Плаття Наталя носила тільки на свята. З плином часу турботи забирали більше вільного часу, тож родина рідше вибиралася на люди.

Наталя поспішала додому, затримавшись в подруги. За дітей була спокійна: дорослі вже, самостійні, правила поводження з вогнем знають, ножиці в розетки не пхають, водяні крани закривають. Скоро чоловік повернеться втомлений. Цілий рік працює на знос, аби скоріше виплутатися з боргів. Наталя давно просить Олексія хоча б тиждень перепочити, на природу вибратися, до кумів у гості сходити.

Біля хвіртки сусідський Микола мнеться. Побачив жінку, привітався.

– Ти до Дмитра? Проходь.

– Та ні, пізніше, – ховав очі хлопець.

– Краще зараз. Мій мовчить, тож не знаю, що там трапилося, однак обоє винні.

Справедливий підхід порадував Миколу. Він пішов слідом, але біля дверей різко повернувся й вибіг на вулицю.

– Теж мені герой, – обернулася Наталя. – У кущі…

– Мамо! – зустріла Аліна. – Тато ще на роботі.

– Він пізно прийде. Братик де?

– В кімнаті, – притишила голос. – Пазли складає, – не втерпіла. – Він щось надумав. Усміхається, на море дивиться.

– Яке море? – насторожилася мати.

– На картинці. Каже, треба татка витягти в Одесу, але я точно знаю, чого насправді хоче, – Аліна прикусила язика. – Це секрет, я обіцяла мовчати… Сьогодні принаймні.

– Посуд помила? – Наталя скинула взуття.

– Ой, забула! Я зараз! – дитина полетіла на кухню. Скоро звідти почувся дзенькіт розбитої тарілки. Третя за останній тиждень.

Наталя мізкувала над вечерею. Борщ зелений був, супи виливає в помийне відро, картопля стара набридла, до молодої далеко. Навіть Васько носом крутить, рибу вимагає. Локшину їли вчора. Зварить гречку, а до неї підуть котлети. В льоху мариновані помідори. Дмитрика з ногою туди не пустить, Аліна точно бутиль розіб’є. Сама спуститься й заодно подивиться рештки минулорічних закруток.

Дитина змітала керамічні друзки й тихо рюмсала.

– Доню, куди ти поспішаєш? Ніхто тебе в шию не гонить, – жінка раптом спіймала себе на думці, що кухня збільшилася в розмірах. До вікна від порогу шість кроків, а тепер цілих десять. Та ні, омана зору. Просто кроки треба ширші робити.

– Захопилася пазликами. Цілих чотири картинки склала. А Дмитрик свій корабель. Я хочу спробувати від отієї тітки з базару…

– Ти справді віриш? Продавчиня просто посміялася з нас, бо хто ж платитиме за порізані ножицями клапті картону. Я теж так можу, але пластинки самі по собі не розфарбуються. Потрібно руки прикласти. Ти поки не розбирай складачки. Разом їх відновимо. Я фарби купила.

– Ой, мамо, я думала, ти забула.

– Післязавтра в мене вихідний, разом і зробимо. По товщині картон підберемо, – Наталя поставила воду на кашу, а сама тим часом розмочила окраєць батона, змішала з фаршем, посолила, поперчила й розділила на порційні шматочки. На розігріту пательню лягли сформовані котлети.

Аліна домивала посуд. Окремо ставила тарілки, в шухляду виделки та ложки, а нижче каструлі.

– Молодець, біжи до себе, покличу пізніше, – мати прикрутила газ, глянула до каші, потім на стінний годинник. О пів на сьому вечора. Олексій скоро буде. Окинула хазяйським оком свої володіння. Холодильник старий. Витяжка над плитою заплила жиром. Шпалери повідставали. Ремонту просить кухня, проте поки хай терпить. Можливо, наступного року будуть фінанси на оновлення. Та хіба одна кухня кричить про ремонт. У кімнатах теж як не підлога, то стеля вимагають уваги. Хата стара, збудована в післявоєнні роки, тож по-хорошому треба міняти все, починаючи з вікон.

Наталя закінчила готувати. Втомлено сіла на табурет, підперла кулаком голову. Отак і молодість минула. Діти, наймані квартири, робота. Дмитрик правий щодо проблем. Відігнати їх і хоч раз по-людськи розслабитися під парасолькою на пляжі. Заплющила очі та уявила себе на березі моря. Сонце, спека, легіт… Мрія. І тут же струмом шпигонула думка про квіти: полити. Підхопилася, набрала в пляшку води й до вазонів. Крізь вікно глянула на вулицю. Затримується Олексій. Напевно, термінова робота, а вечеря холоне. Поставила порожню пляшку й надвір до чана з прогрітою водою. Набрала повну поливальницю й до клумби. Обвела щасливим поглядом рослинне багатство. Троянди, флокси, чорнобривці, лілії, майори. Трохи далі молодий персик. Цього року весною рясно зацвів. Може, пощастить скуштувати плоди.

З-за паркана показалася патлата голова Миколи. Гадав, Дмитрик увечері гулятиме. Побачив Наталю й щез. Жінка збиралася гукнути сусідського хлопця, та вчасно схаменулася: примус тільки зашкодить. Згадала про помідори.

Льох мав бетоновану шию й товсті металеві двері, зачинені на дебелий дужковий замок. Жінка увімкнула світло й спустилася сходами в приємну прохолоду. На полицях повно банок, але що трапилося з біленими стінами? Вони густо заплетені химерними візерунками чорних ліній. Зацікавлена жінка придивилася. Тріщини? Та ні. Торкнулася пальцем. На дотик ніби масляниста маса, котра на очах вичавлювалася з цегляної кладки та ще й почала світитися синюватим.