4 Розчарування

Дмитру пощастило уникнути переламів. Відбувся сильним забиттям і розтягненням зв’язок у нозі. В лікарні тримали три дні. Рентген зробили, шкіру на боку залатали, сказали, що в сорочці народився.

Бліда  Наталя особисто стежила за процедурами й не відходила від сина ані на крок. Дивилася з докором. Наступна жертва лише питання часу. Не знала, що син захищав чужу дитину. А Дмитрик змовчав. Праця з батьком накрилася мідним тазиком. Восени, коли хлопці зійдуться в школі та будуть вихвалятися відпочинком на морі, новим сотовим телефоном чи крутезним комп’ютером, Терещуку нічого буде розповісти. Якось не дійшло до підлітка, що він зробив дещо більше, аніж усі його друзі разом узяті. Розчарування пригнічувало. На Аліну дивився зверхньо. Хай розгрібає пазлики, якщо більше нічим зайнятися. Дмитрик страждав, бо далеко ходити не міг. Пересувався по хаті та у дворі, а друзі ганяли велосипедами на річку, гралися на фабриці, сиділи вечорами за комп’ютерами. Батьки навіть до Сашка не пускали, тож після лікарні травмований підліток цілими днями сидів на лавці в тіні винограду, дочитував «Острів скарбів» і гладив біло-рудого Васька. Молодий котик лагідно муркотів і давно пробачив копняка. Подарунками радував: мишу вгодовану притягне, горобця вполює, але хазяїну не до вподоби. Хай вибачає: кращих у котячому світі не існує. Часто хлопчина відкладав книгу й думав про своє загублене життя. Хлопці тепер оминатимуть невдаху. Дружба скінчилася тієї миті, як підліток посмів піти проти ватажка.

Спираючись на палицю, молодший Терещук змусив себе походити по двору. Двадцять кроків до воріт і стільки ж назад. Потім по колу, по сходах, доріжкою до городу. Нога боліла, проте вже не так гостро, як у перші дні. З поламаними кістками довелося б у гіпсу лежати. Подумалося про Аліну. Сестра в режимі попелюшки десять днів поспіль сортувала перемішані пазлики й нарешті почала складати картинки, зрідка намагаючись долучити відлюдькуватого брата.

– Ну хоч кораблика свого почни, – вмовляла дівчинка за обідом. – Модель зробити хотів, – Аліна почувалася трохи винною й перестала водити подруг.

Дмитрик злісно зиркнув на сестру. Спалював себе самокритикою й боявся думати про перше вересня.

Надворі припікало. В таку спеку тільки в річці по шию сидіти, а не вдома паритися.

Васько валявся в прохолодній тіні куща, бджоли ліниво гули на квітнику, сусідський півень наважився кукурікнути, але не вистачило снаги витягнути спів. Усім жарко.

Терещук спробував ходити без палиці. О, вже краще. Просто звик до опори. Час дати навантаження, тоді нога швидше перестане боліти.

На килимі у вітальні Аліна розклала своє пазлове багатство. Дві картинки складені наполовину, третя височіла маленькою гіркою, а ще більша поруч. Дівча підозрювало, що серед рідних пластинок траплялися чужі. Воно й справді: на коробках зображення сірого військового корабля серед розбурханих пінно-зелених хвиль та середньовічного замку на березі, затиснутого стрімкими скелями озера, схожі колірною гамою.

– Довго мучитимеш? – хлопчик сів на стілець. Читати набридло, надворі парко. Байдикуй собі на здоров’я. Правда, вимушені лінощі дістали.

– Хтозна, – Аліна провела кінчиком язика по губах. Важко одну картинку зібрати з сотні деталей, а коли складачок півтора десятка й позаду ціла купа змішаних цупких різноколірних шматочків, поволі закрадається зрадницька думка викинути їх у відро для сміття. Шкода: картинки такі привабливі, яскраві, смішні, похмурі, барвисті. Дивишся на них, і в голові самі собою виникають історії. Аліна боялася зізнатися, що майже написала одну про принцесу, замкнуту в башті. Це теж як пазли. Думка до думки, образ до образу, деталь до деталі, слово до слова, й на папері виникає диво-казка. Наївна, повна помилок, повторів, але вона своя й тому неоціненна.

– Давай поможу, – слова вилетіли мимоволі, мовби прорвали греблю відчуженості. Дмитрик вжахнувся власній безхребетності. Хотів ще з місяць ігнорувати сестру: з неї почалися неприємності, проте пекуча образа сама собою розчинилася. І Миколку пробачив, а той навіть не прийшов провідати.

– Сідай, – Аліна кліпнула очима. З якого дива братик передумав? У лісі, мабуть, всі вовки виздихали.

Дмитрик обережно опустився на килим, оцінив масштаб роботи:

– Чим ти займалася цілий тиждень?

– Розбирала на окремі купки. Он вони. А сьогодні хочу скласти й дещо… – дівчинка замовкла. Брат підніме на сміх, коли дізнається про звичайні картонні прямокутники, тому краще про них мовчати.

Хлопчик узявся за свій улюблений корабель. Рік тому він полонив Терещука молодшого стрімкими обрисами корпуса. На баку стояла двоствольна гармата, за нею висока надбудова командно-штурманського посту з короткою щоглою, оснащеною радіолокаційною антеною. Далі димова труба, вертолітний майданчик і заокруглена корма. Уява домальовувала офіцерів і матросів, котрі під час шторму задраїлися у відсіках і дрейфували, поки море розбурхане. Романтика далеких подорожей  океанськими просторами вабила Дмитрика. Хлопчик захоплювався моделями старих вітрильників і сучасних фрегатів. Літератури багато прочитав і зрештою зібрав за кресленнями шхуну. Вийшла вона гарною, проте крихкою: випадково впала на підлогу й розламалася на друзки. Дмитрик засмутився, а потім вирішив зробити кращу модель, і в якості зразка підійшов би корабель з пазлів. Хлопчик збере картинку востаннє, склеїть і почепить на стіну. Чудова ідея для втілення в дереві, металі, пластику. В гаражі батька є матеріали та інструменти. Завтра ж почне. Все одно більше нічим зайнятися. Тим паче до кінця канікул понад два місяці. А в школі розкаже про своє захоплення, покаже корабель. Хай заздрять йому, Дмитрику, а не він комусь. Так розчарування обернулося новою ціллю.