2 Продавчиня

Аліна сердилася на брата, аж поки мати не пообіцяла піти в суботу на базар і пошукати в продавчинь гарні пазли. Дівча з легким серцем повкидало купу фігурних пластинок у пакет і заховало під стіл. Колись розбере. Зараз Аліну цікавили ляльки. Їх цілих сім. Великі, маленькі, м’які, тверді, одноокі, однорукі. В процесі перевдягання ляльок і гри з сусідськими дівчатками окремі частини тіл, як і пластинки пазлів, дивним чином губилися. Батько якось припасував замість руки ріжкового ключа. Більше дівчинка не просила тата поремонтувати улюблені іграшки.

Ранок суботи набурмосився дощовими хмарами. Накрапав дрібний дощик.

Аліна нервувала: похід на базар міг зірватися.

– Дощику, дощику, почекай, поки ми сходимо, – шепотіла дівчинка, позираючи у вікно. Хмарам байдуже до благань. Вони повільно повзли небом і мовби сердилися на сліпуче сонце, затуляючи його важкими вогкими ковдрами.

– Мамо, дощик починається, – зарюмсала дитина, коли пустився сильніший. Важкі краплини били по тротуарній плитці, листю, шиферному даху.

– Парасольки візьмемо. Хай іде, напуває рослини, – заспокоїла Наталя доньку.

– Які рослини? – Аліна давно зібралася й тупцювала на порозі.

– Помідори, огірки, цибулю, картоплю. Забула, як саджали? Врожай буде, а без дощу пропадуть, – лагідно наставляла мати дочку.

– То було давно, – зітхнула дівчинка.

– Давно, а рослини ростуть собі потихеньку. Он скоро вишеньки дозріють, абрикоси, яблука. Любиш солоденьке?

– Варення люблю з малини та смородини, – заплескала в долоні донька.

– Збирати ягідки поможеш? – хитра мати заохочувала доньку до підготовчого процесу.

Аліна замислилася. Це ж працювати треба, а канікули такі короткі. Тільки-но розгуляєшся, так вже вересень підступає, до школи готуватися час.

– Подумаю… Хіба що трішечки, – викрутилася донька.

– Можна організувати збирання типу гри з призами, – спокушала Наталя.

– Призи різні бувають, – дівчинка метикувала, щоб таке вициганити.

– А ти який хочеш? – мати вийшла надвір і зачинила вхідні двері. Дмитрик після сніданку чкурнув до Сашка. Чоловік на роботі.

– Смачний! – очі дівчинки запалали. Уява намалювала шоколадний торт, обкладений бананами, ківі, цукерками з горіхами.

– Спечу «Наполеон». Ні? О-о-о, то Алінка в нас капризуля, – мати взяла доньку за руку, глянула на затягнуте хмарами небо. Прохолодно як на початок літа. Вночі вітер здійнявся. Боялася жінка граду: городину потовче, але просипався ближче до Карпат.

– Пішки, чи бусом? – Наталя повернула до зупинки.

– Пішки далеко. Ніженьки болітимуть, – заскиглила Аліна.

– То поїдемо, – Наталя перевірила гаманець. Бувало, вискочить заклопотана з хати, а потім вертається, бо гроші забула.

Аліна любила ходити з мамою по базару: завжди виканючить цукерку, тістечко. Та цього разу вподобання доньки спрямовані на складанки.

– Ходімо он туди. Там найгарніші, – дівчинка показувала пальчиком на знайомий ряд з іграшками, вишиванками, олівчиками, розфарбовками й пазлами. Скраю сидів страшний дядько, котрий торгував цигарками, запальничками та різним дріб’язком. За ним поважна фарбована дама з канцтоварами. В неї купляли зошити, ручки. А далі починалася справжня казка. Іграшки! Яскраві, блискучі, пухнасті. Звірята, машинки, піраміди, кубики, трансформери. Навпроти – пазли. Вибір багатий, аж очі розбігаються. Лісові й степові пейзажі, будівлі, маяки, гори, кораблі, квіти, герої казок. У цьому царстві розкоші легко згубитися. Хотілося все, але так не буває й серед сотень коробок доведеться робити тяжкий вибір.

Мати чекала терпляче, розуміючи стан Аліни. Розбалакалася з давньою знайомою, пожалілася на загублені детальки. Знайома порекомендувала самим вирізати з цупкого картону й пофарбувати, або нанизати на міцну мотузку.

– У мене така ж проблема, – зрештою сказала знайома. – Дві дочки сперечаються за кожну складачку й постійно гублять окремі частинки. Мені підказали пройти в самий кінець ряду. Там продавчиня підбере пазлики під будь-яку картинку.

– Аліно, чуєш? – смикнула Наталя дитину. – Сходимо?

– Куди?

– Трохи далі. Потім повернемося. А ти була? – питання до знайомої.

– Ні, тільки без картинок вона навряд чи поможе. Потрібно спершу скласти, закріпити й принести. Напевно, вона художниця й виготовляє копії.

– Дякую за пораду. Чула, Аліно, є шанс реанімувати старі складанки.

– А так можна? – інтерес до нових пазлів згасав.

– Звісно.

В кінці ряду справді стояла круглолиця світлоока жіночка. На полицях лише кілька простих коробок.

Наталя розгублено роззирнулася:

– Пробачте, нам підказали звернутися до вас… У нас проблемка з пазлами.

Продавчиня примружила око:

– Слухняна донька?

– Коли як, – чесно відповіла Наталя.

– Нові пазлики хочете отримати?