1 Трагедія Аліни

– Мамо, а в мене знову пазлик загубився, – десятирічна темноволоса Аліна сірими очима розгублено дивилася на темний фігурний отвір у складеній картинці. – Моя улюблена, – донька перевела погляд на маму, мовби та чарівниця й витягне з кишені загублену деталь, аби щербата складанка засяяла завершеністю та підняла настрій.

– От горе, – мати – середнього зросту жіночка – нахилилася над дитиною. – Ти коли прибирала?

– Вчора, – сумно зронила Аліна.

– А пазли коли складала? – тривав мамин допит.

– Не пам’ятаю. Це до канікул було.

– Тиждень. Після останнього дзвоника діставала коробку? – пасмо чорного фарбованого волосся впало на спину доньки.

Аліна знизала вузькими плечиками, перевернула скриньку, де зберігалися пазли й тяжко зітхнула:

– На всіх бракує де однієї штучки, де трьох. Он у братика вісім пропало.

– Куди ви їх діваєте? Їсте? – мама Наталя скрушно похитала головою. Місяць тому купила кілька нових складачок. Думала, на канікулах діти розважатимуться вечорами, а вийшло навпаки.

– Ми їх не їмо, вони несмачні, – заперечила донька. – Вони хитрі, самі кудись зникають.

– Речі самі по собі не пропадають, – Наталя подумки перебрала сімейний бюджет у пошуку вільних коштів на нові пазли.

– Тато казав, що в нього на роботі хтось ніжки до двох помп приробив. Виходить, речі тікають, – впевнено заперечила дівчинка.

Мати посміхнулася: наївна дитина вірить у все сказане. Де їй знати, що ті помпи банально поцупили.

– Подивися кругом. Перевір ящики стола, зазирни під килим. Знайдуться.

– Добре, мамо, – Аліна заходилася витягати зошити й книжки.

– В тебе пів години, а тоді вечеряти. Дмитрик далеко з друзями поїхав?

– Він у Сашка. Йому купили комп’ютер, і вони граються.

– Це надовго, – Наталя подалася на кухню, аби встигнути зварити картоплі до приходу чоловіка.

Сім’я Терещуків мешкала в приватному будинку на околиці великого міста. Тихий куток, де дітлахи теплими вечорами ганяли м’яча, був інколи гомінким, але затишним. Та на початку двотисячних, коли в родинах почали з’являтися персональні комп’ютери, деякі хлопчаки долучилися до ігор. Особливо сподобався їм тривимірний шутер Квейк. Щасливі власники закордонного дива розказували сюжет, а згодом почали самотужки майструвати з дерева та металевих трубок бластери, гранатомети, дробовики. Грали в терористів і заручників, у добрих землян і злих прибульців, намагаючись в реальності відтворити локації на недобудованій фабриці. Вона здіймалася приземкувато-горбатою черепахою на пустирі й була схожа на руїну залізобетонного модернового замку з порожніми бійницями. Там хлопчакам було роздолля: антураж відповідав уподобанням. Батьки були проти, адже ні вікон, ні огороджень на тій законсервованій ще в дев’яностих будівлі не було, тож діти мали всі шанси впасти й переламати кінцівки. Ось чому Наталя, почувши про Сашка, полегшено зітхнула та зайнялася готуванням їжі.

Дмитрик прийшов засмучений. Скинув кросівки й поліз у холодильник. Високий для своїх чотирнадцяти років короткострижений сіроокий хлопець  зробив бутерброд.

– Що трапилося? – мати поставила варитися картоплю й готувалася смажити котлети.

Син ще більше спохмурнів.

– Почекай батька. Разом повечеряємо, – Наталя прикрутила газ.

Хлопець промовчав і подався в кімнату.

Мати здогадалася в чому справа. У Сашка батько бізнесмен, гроші грубі має. Купив синові дорогу цяцьку, а Дмитрик заздрить. Тато Олексій в автомайстерні теж гарно заробляє, але всі гроші йдуть на погашення боргу за будинок. Рік тому придбали, а до того по найманих квартирах поневірялися. Дмитро не розуміє, що є речі важливіші за імпортну техніку.

З кімнати долинув плач Аліни. Мати кинулася туди. Дітки запекло билися. Бутерброд валявся серед розкиданих пазлів, а Дмитрик ще й ногами по ньому почовгав.

– Не чіпай! Це мої! – донька хоробро била кулачками довготелесого підлітка.

– Заплач, Матвійку, дам копійку! – знущався брат, штовхаючи Аліну.

– Годі сваритися! – крикнула сердито Наталя. – Мийте руки й до столу! Бігом! А ти, Дмитре, запам’ятай, нема в нас зайвих коштів. Спочатку сплатимо борг, а потім подумаємо про комп’ютер! Ясно?!

– Ясно, – буркнув хлопчина.

– І допоможеш сестрі розібрати пазли.

– Хай сам розбирає, – тупнула ніжкою донька. – Попелюшку знайшов.

– Ще про королівський бенкет згадай, – мати підштовхнула дітей до кухні. – Мийте руки. Батько прийшов.

Олексій Терещук готувався сідати за стіл:

– Варена картопелька з маслом, – чоловік поцілував дружину, суворо глянув на дітей. – Що за трагедія, доню? – голос утомлений.

– Він мої пазли змішав! Як їх тепер розібрати?

– Я потім поясню, – втрутилася Наталя, інакше буде продовження скандалу. Аліна заведеться й пригадає всі образи за останній рік.

– Спочатку поїмо. Згода? – батько обійняв дітей.