1
Оксана побачила над собою простір зі зірок, які створюють сузір'я у вигляді котів.
Ні, не тільки над собою. Перед нею, за її спиною, під її ногами був лише зоряний простір, який мальовничо передавав скупчення своїх зірок у вигляді контурного зображення котів, всередині контурів яких теж ближчали зорі.
Оксана ніби стояла... Ні. Знаходилась якось. Ніби у невагомості серед зоряного простору.
- Невже це моя уява таке малює? - подумала дівчина. - Невже я хочу бути серед зірок та котів? Треба лише захотіти... Правильно...
А потім вона дослівно згадала: "У твоїй уяві. Тільки ти сама можеш вибратися звідси, якщо дійсно цього захочеш та зумієш правильно захотіти"....
Оксана почала згадувати свій дім, батьків, друзів, але нічого не виходило. Повернутися не вдалося.
- Що ж. Я тепер вічний супутник зоряного простору. - прошепотів сама до себе дівчина. - Що ж тепер робить Дарина? Вона побігла за мною. Вона теж потрапила у цю пастку чи зараз просто шукає мене. Подруго, де ж ти?
Оксана згадала, як разом з Дариною гралися до тієї митті, як з'явився полупрозорий кіт, як їм було весело вдвох, а до цього, за п'ять хвилин до цього, вони розказували, які хлопці їм подобаються, а вони, ті бешкетники, не звертають уваги на них. Але нічого, у них міцна дружба, яка пройде усі невдачі, навіть у коханні, бо вони завжди підтримають одна одну, вислухають та зрозуміють одна одну. А хлопці... Хай дорослішають. А подруги будуть розвиватися та вчитися, бо, коли в жінка розвивається, розвивається і її оточення.
- Я хочу бути поруч з Дариною. - забажала Оксана та уявила Дарину. - Дарино, де ж ти? Нам так добре разом. Навіть коли ми вийдемо заміж, ми продовжимо дружити, будкмо гуляти зі своїми дітьми, а наші діти будуть дружити між собою.
І ось: зоряний простір невагомості змінився на підводний - Оксана опинилася поруч з Дариною під водою, яка виглядала якось не так, маючи хвіст русалки та дихаючи у воді, ніби риба.
- Я? Я теж може лихати у воді! - захопиливо крикнула Оксана - і тим самим звернула увагу своєї подруги, яка тепер її побачила.