Розділ 4

Одного ранку до нас у дитячу кімнату увійшла бабуся і бадьорим голосом промовила:

- Дітлахи, я сьогодні вихідна. Пропоную помандрувати. Ви не проти?

- Звісно, ​​ні, - злагоджено відповіли ми.

- Тоді швиденько прокидаємося, вмиваємось, снідаємо і в дорогу.

- Куди вирушаємо? - Запитала Аліска, на швидкісному режимі заправляючи ліжко.

- А це сюрприз, - відповіла, хитро посміхаючись, бабуся.

- Хоч напрямок вкажи, - приєднався я, намагаючись прибрати своє ліжко швидше за Алісу і першим зайняти ванну кімнату.

– До води, – відрізала бабуся і вийшла з кімнати.

Зібралися і поснідали ми, на диво, швидко. Бабуся тримала інтригу, а ми знемагали від цікавості.

- Ну що, готові? Тоді за мною, - скомандувала бабуся і попрямувала до шафи.

Ми пішли за нею. Через шафу швидко опинилися в овальній кімнаті з різнобарвними дверима. Бабуся підійшла до синіх дверей, штовхнула їх і простягла нам руки. Ми вхопилися за них і дружно поринули у світло. Яскравий сонячний промінь блиснув по очах, їх навіть довелося заплющити. Розплющивши очі, побачили, що стоїмо на березі моря. Навколо нас зеленіють пальми, а під ногами – пісок.

- Ура! Будемо купатися в морі, - зраділи ми з Алісою.

- Звісно, ​​будете. Тільки це не море, а океан, – поправила бабуся. І ми втрьох побігли до води.

Блакитна вода була дуже теплою та прозорою. Ласкаві хвилі з тихим шелестом накривали берег. Ми кинулися у воду, піднімаючи вгору безліч бризок. Нашими захопленими криками, напевно, налякали всю живність навкруги. Яка радість була купатися у спекотний літній ранок! Наплававшись і напірнавшись, ми виповзли на берег та із задоволенням розкинулися на теплому піску. Яскраве сонечко своїм промінням пестило наші, неторкані засмагою, тіла. Трохи відпочивши, вирішили збудувати замок з піску. Підготували майданчик і майже приступили до створення казкової споруди, як Аліса закричала, вказуючи пальцем у бік океану:

- Дивіться, дивіться! Що це?

- Схоже на великого червоного птаха, - додав я, дивлячись у вказаному напрямку.

– Ні. Це невеликий корабель із вітрилами. Називається яхта, – відповіла бабуся.

- То це вітрила червоного кольору? - Запитала Аліска. – Дивні. Я на картинках бачила кораблі, але вітрила були білими.

- Так, це такі вітрила яскраво-червоного кольору. – Бабуся посміхнулася. – Я вас зараз познайомлю із дивовижними людьми, яким дуже подобається подорожувати морем. І це їхня яхта з червоними вітрилами. Вони вільні моряки, але сьогодні будемо вважати, що це благородні пірати. Пофантазуємо трохи.

- Так, у піратів - чорний прапор з черепами, чорні вітрила і страшний одноногий капітан з папугою, що сидить на плечі, - підключився я, згадуючи всі картинки з піратами.

- А ще в них гармати є, - додала Аліса.

– Ось зараз ми все і з'ясуємо, – відповіла бабуся.

А яхта тим часом підійшла до берега і стала на якір біля невеликого пірсу наприкінці пляжу. Ми взяли свій одяг і вирушили до неї – знайомитись. На палубі дивовижного корабля під червоними вітрилами нас зустрічали кароокий усміхнений хлопчик і жінка віку нашої бабусі. Одягнена вона була в легкі шорти та футболку, на голові у неї був капітанський кашкет.

- Знайомтеся, капітан корабля Тома та юний пірат Пітер, - сказала бабуся, допомагаючи нам піднятися на палубу.

- Діма. Аліса, – представилися ми. - Який у вас цікавий кораблик!

- Це не кораблик, а піратська яхта, - поважно відповів Пітер. – Ми з капітаном пливемо на ній куди захочемо. І ніякі шторми та урагани нам не страшні.

- Які ви сміливі! – захоплено вигукнула Аліска.

- А я думав, що капітаном у піратів має бути великий дядько з бородою, що курить люльку та ще і з дерев'яною ногою. Коротше, страшний і суворий, – додав я.

Пітер подивився на нас таким поглядом, що стало зрозуміло: у морській та піратській справі ми нічого не розуміємо. Потім усміхнувся і почав натхненно розповідати:

- Раніше капітаном у нас був дід Валері. Бороди в нього не було, тільки великі вуса. Та й з ногами все нормально, ніякі не дерев’яні. Ви «Пірати Карибського моря» подивіться. Там пірати дуже симпатичні, а Джек-Горобець – взагалі красунчик! А коли діда не стало, він героїчно загинув у битві з морськими чудовиськами, то за штурвал стала його дружина Тома, яка завжди була поряд із чоловіком у всіх походах та битвах. Дід її й керувати кораблем навчив. Вона чудовий моряк та капітан. Будь-які хвилі підкорити може. А взагалі пірати прапор із черепами піднімали лише при нападі на інші кораблі чи у бою. Ми ні на кого не нападаємо. І не воюємо. Ми пірати в душі, бо вільні та плаваємо, де хочемо. А давайте вам справжній піратський корабель покажу. Я знаю острів, у бухті якого він стоїть. Старий, щоправда, на ньому давно в морі ніхто не виходив та й не вийде вже.

- Ух, ти! – радісно заволали ми з сестрою. - Звичайно! Це так цікаво.

- Тоді пішли з бабусями домовлятися, - жваво озвався Пітер і запросив нас на капітанський місток.

Бабусі, звичайно ж, підтримали нашу ідею, і ми вирушили в дорогу. Тома стояла біля штурвала і вправно керувала яхтою. А ми з Пітером стояли на палубі, і він захоплено розповідав нам про моря та океани, про країни та місця, де встиг побувати. Було дуже цікаво, бо бачив він чимало та розповідав цікаво.

- Дивіться, дивіться, дельфіни, - вигукнула Аліса, вказуючи на воду.

Справді, поряд із нашим бортом прилаштувалася зграйка дельфінів. Вони пирхали, тріщали, вистрибували з води, наче радіючи нашій появі. Ми весело помахали їм руками. Дельфіни то обганяли нас, то трохи відставали, ніби запрошували пограти у наввипередки. Було дуже цікаво спостерігати за ними. Ці морські жителі викликали захоплення та зачаровували. Вдалині з'явився острів. Яхта попрямувала до нього. Над головами з'явилися чайки, що голосно кричали. Пітер, вказуючи на них, важливо відзначив:

- Чайки починають кружляти над кораблем, коли земля зовсім поряд.