Зимники

В голові снує ідея —
Треба кликати братів.
Поділитися щоб нею
І прогнать з села катів.

Бо зима вирує люто –
Військо у село заслала.
Те, з яким ще жодна казка
Точно справи ніц не мала.

Виповзає по частинах.
Дикий лід із їх долонь.
Щоб згасити у хатинах
Все тепло і весь вогонь.

Щоб усе довкола зникло,
Змерзли б звірі і птахи.
До такого ж бо не звикли,
Ні старі, ні дітлахи.

Свічка димлиться благенько,
Віск на скатерку тече —
Написав листа швиденько
Й запацьорив сургучем.

Три рази на нього дмухнув,
Та й сові віддати хтів.
Він по тому дивно ухнув —
Й пугач швидко прилетів.

— Занеси кому потрібно.
І візьми з собою пса.
А у брата, неодмінно, 
Є і миші й ковбаса.

То платня за вірну службу,
Совам гроші ж не нужда.
Їм би миші й вірну дружбу,
Псам — без ковбаси біда.

І відправились крізь хащі,
Посланці з листом на двох.
Вдвох воно завжди на краще.
Захрустів під снігом мох.

Поки йшли вони по миру, 
Хтось летів, хтось біг бігцем,
Із посланням Світловиру.
Наш Олесь із топірцем

Вийшов в двір, поставив чашу,
Стер чорнило із лиця,
І почав варити кашу 
Прямо з того топірця.

Так. То вам не забобони,
Так і справді все було.
Не якісь там «макарони» —
Кашу їло все село.

І пташки і дикі лиси,
І ведмедям перепало.
Тільки Зимники мармизи
Злі свої крутити стали.

Так наш люд прозвав сторожу,
Що служила тій Зимі.
А як вам імʼя не гоже,
То придумайте самі.

Силу надавала каша –
був у ній такий секрет.
Звісно ще й пшона дві жмені,
Крапля масла й дикий мед.

А якби читач цікавий,
Сильним стати б захотів,
Він би їв щодня ту кашу,
Хоч не дуже й зголоднів.