Добромир, Світловир, Олесь та Всетознай

Та зима прийшла скоріше ніж завжди,
Розбігалися всі звірі хто куди,
І ліси тремтіли наче ті зайці,
Стало білим все неначе в молоці.

Виявляється зима була жива,
І прийти вона хотіла у жнива,
Та брати не дали їй зайти в село,
Аж тепер усі дороги замело.

А була така ще дивина,
Ці діди міняли імена,
І на час, що трапилась біда,
Від імен не стало і сліда.

А до того, все було на спіх
Називали хто коли як міг.

***
Світловиром першого всі кликали,
Діти вуса білі його смикали,
Ну а він усе казки розказував,
І чару як жарити показував.

Добромиром називали іншого,
Був молодшим братом він від більшого,
У чару духм‘яних трав Тотохових,
Нарізв й грибів кидав порОхових.

Всетознаєм був їх третій брат,
Знав всі мови світу він підряд,
І пташиний різний диво-спів,
Переклав на мови всіх світів.

А четвертим братом був Олесь,
Знав магічний світ він геть увесь,
Примовляв, пришіптував, співав,
І росу у зілля доливав.

********
Прошу вас спинити погляд —
І великих і малих.
Уявіть, що ми там поряд,
Щоб дізнатися про них.

Бачим ми в одній з осель тих,
Заглядаючи в вікно:
У одежах, часом стертих,
Що волочать волокно.

Світлий старець - сиві коси,
Мудрість літ на бороді,
По підлозі ходить босий,
Щось приховує в ході.

Очі дивляться за межі, 
В час алхіміків либонь.
Щось у погляді бентежить,
У печі горить вогонь.

На столі свічки та зілля,
Чорний в шкірі фоліант.
Каламар, перо й вугілля
І не хитрий провіант.

Щось у глечику булькоче,
Вам того і не збагнуть.
Тихо в бороду шепоче,
Лиш йому відому суть.

І чого він босий ходить,
Хоч не бідний на взуття?
Бородою пил бородить,
Не легке його життя.

Це Олесь, чаклує певно,
Думу думає свою.
(Сподіваюсь не даремно,
Й я під вікнами стою?)