Свята Едігма

     Коли я зайшов до квартири мене зустріла мама, які ніжно обняла і поцілувала. Згодом до них приєдналися дідусь і бабуся, які вийшли зустріти свого улюбленого онука, що б як вони кажуть, помилуватися мною. Я почав роззуватися.  Мама легенько заглянула у пакет, що б побачити, що я їм купив. Побачила речі для Чарунки та легенько усміхнулася підвівши брови догори і поклала пакет назад. Я це побачив, коли пакет зашелестів і механічно повернув голову. Я нічого не сказав, секрет секретно залишився між нами. Я почав знімати з себе верхній одяг. Але до пакету підійшла моя спостережлива бабуся, яка побачила цікавинку у  обличчя моєї матері. Їй теж закортіло взнати, що там. 

Вона не посміла, без мене заглядати у пакет, а просто попрямувала за мною на кухню, де я почав розбирати один з двох пакетів.  Пакет з речами для Чарунки залишився у коридорі, а пакет з продуктами я взяв туди. Я почав виймати речі на стіл розповідаючи, що корисного я для них купив. Вийняв усе і дійшов до іграшкового коника, бо я його не клав у пакет до печей Чарунки. бо то було щось суто моє нічим не пов’язане з нею. «А це що ?», - майже тремтячим голосом сказала бабуся, і її руки потяглися до нього. Спочатку, я подумав, що  у її думки закралася думка про те що у мене з’явилася таємна дитина, можливо не від Олени, якоїсь іншої красуні, але її думки були десь дуже далеко.  Вона нічого не бачила окрім нього. Вона не випускаючи його з рук, трохи позадкувала, наткнулася на табурет і сіла на нього, добре що я вчасно підхопи її під лікоть. Швидкими рухами розгорнула його з пакетику, мов дитина, що розгортає цукерку, яку дуже хоче з’їсти. І почала ніжно гладити його руками, обмацувати та розглядати з усіх боків, зі щасливою усмішкою дитини, яка вже почала їсти ці свої смачнючі ласощі.  «Де ти його знайшов? Це коник яким я гралася дитиною, ще до війни… Я думала, що він згорів разом з нашою хатою, коли на неї впала бомба. Ми вижили, бо були у цей час у темному закутку погреба, що був біля хати. Мама прокопала у боці печерку і ми там з сестрою і братом ховалися, коли дуже стріляли, кричали і стогнали.  Він завжди стояв у нас на підвіконні. Це був коник моєї бабусі. Вона у той час гостювала у інших своїх дітей, але коника залишила мені, бо я його дуже любила. Я його шукала і плакала за ним, бо ми вибігли вночі у темноті із хати, коли почалася сильна стрілянина і я не встигла його забрати з собою. Від половини хати залишилася тільки глибока яма, а решта згоріла на попіл. Я рилася у ньому, у тому місці де було колись вікно, але мама казала, що шукати даремно, бо згоріло все і нажаль бабусин дерев’яний коник теж. О тепер він знову зі мною. Тільки клята війна теж. Вона заплакала, і пригорнулася до мене як дитина. Хіба ж я думала що клята війна знову почнеться, і знову будуть вибухи, як у моєму дитинстві. І у тебе не буде щасливої молодості… Сину, нашу хату не розбомблять? Я так боюся коли виють сирени, та гудуть літаки..» 

• Ні, заспокойтесь, ні. Все буде добре. Наші воїни вправно працюють і захищають на. Все буде добре, моя  рідненька, і я пригорнувся до неї так я пригортався малою дитиною.
• А ти знаєш, що мені бабуся розповідала про цього коника. Я вже зовсім забула, а побачила його і згадала, - вона гладила його. Ти знаєш, що моя бабуся була дивовижною. Вона лікувала людей, як ти, тільки просто дотиками своїх рук. До нас приходило та приїжджало кіньми багато людей, які погано бачили. А вона вночі при місяці лила з чашки воду у мисочку так, щоб вона дзюрчала, у другу сипала пшоно, так щоб  воно дзвеніло і читала молитву. Потім накладала руки на очі і люди починали бачити, навіть ті з білими очима, яких я боялася коли їх бачила. Вона казала, що так лікувати навчила її хрещена мати, яка сама цього не робила, бо не мала сили, але знала, як це треба робити. ЇЇ хрещена виростила її сама без батьків. І казала їй що у неї є велика сила, бо вона дитина Святої Едігни з Баварії, доньки Анни Ярославни. Що вона знайшла її у дуплі липи цієї Святої. Вона була малесенька і голенька тільки народжена, пуповина міцно трималася за стінку дупла, тому вона її перегризла. Це було вночі. Хрещена була монашкою монастиря, що був біля цієї липи, яка несподівано прокинулася посеред темної ночі, тому що їй приснилося, що Свята кличе її і таємно пішла до липи через кладовище. У дуплі була дитина, гаманець з грішми і цей коник. Свята наказала їй забрати дитину і повернути її у край, де народилася її мати Анна, щоб ця дитина, моя бабуся,  і її нащадки змогли жити звичайним людським життям до якого прагнула колись сама Свята…

Я подивився на годинник. 

• Бабусечко, моя ріднесенька. Утішайтеся коником, і нехай Вас бережуть усі Святі. Тільки можна я його сфотографую його для себе. А мені потрібно вже бігти на роботу.

Я обережно взяв коника, трішки шокований її розповіддю, бо після зустрічі з Чарункою, мене вже мало що могло шокувати. І зробив кілька його фото своїм мобильником, щоб роздивитися ще раз цього дивовижного коника під час передиху на роботі. 

• Ріднесенька, я побіг. Мамусю, береже себе та своїх батьків. Я побіг.

І справді мені потрібно було бігти, і дуже швидко, бо необхідно було ще побачитися з Чарункою, віддати їй капчики та халат саме з її рушниками, а потім летіти на роботу….