Не все так просто

            Коли я повернувся з кухні, то моя кралечка міцно спала згорнувшись клубочком, мов маленьке звірятко.

            Я поставив кавовий напій та журнальний столик біля дивана. Трохи подумав та приніс і  поставив на нього тарілку з пряниками та масельничку з вершковим маслом. Тоді приніс чашки з блюдцями, ложечки, цукорницю… Я тихенько сервірував стіл маминим сервізом, бо той що купила, хоч і за мої гроші Олена взяти я не наважився… Потрібно буде віднести до її батьків багато наших речей, бо  користуватися ними мені з іншою якось не зручно і чесно зізнатись, що боляче... Я був сповненим новим коханням, але гіркота втраченого, ще все не покидала мене. 

            Коли столик був накритий, я поглянув на мою красуню. Вона міцно спала, як мала дитина. Я вирішив не будити її. Поглянув на годинник. «Куди дівається час ? », знову я поставив собі постійне, старе я вічність запитання. Так мені потрібно збігати у магазин, потім провідати маму та її стареньких батьків з якими вона жила останнім часом і швиденько повернутися додому. Мені вкрай необхідно вирішити, як бути далі моїй кралечці та мені, хоч якось до того часу як я піду на чергування…  Так.., не забути у супермаркеті купити кралечці домашні капці, бо взуття у неї фактично немає, а щоб його купити, то потрібно його приміряти і потрапити у магазин, хоч і на таксі. Капці можна купити і без примірки, головне, щоб знати його довжину. Я тихенько  підійшов до дивана, підняв краєчок пледа і подивився на її ніжку, щоб нічого не наплутати, я не торкаючись до стопи красуні приставив долоню до її стопи. Вона була маленька, і по довжині дорівнювала довжині моєї долоні. «Справжня українська королева дріад», - подумав я. Колись у дитинстві мама читала мені українську народну казку «Панна Ганна». Вона подібна до знаменитої казки «Попелюшка» за тою відмінністю, що дівчині допомагала не фея, а прислуговували дріади, які жили у вербі, що виросла із зернятка подарованого їй колись її матір’ю, коли та відчула, що покидає цей світ. «А як же звати тебе, моя красунечко?»,- замислився я. Про себе я називаю тебе Чарункою, маленьким вмістилищем мого щастя, кохання та пристрасті. Як не дивно, але наше спілкування часто переходило у мовчання, у якому я намагався думками проникнути у сутність незнайомки, дослухаючись до буревіїв почуттів, які вирували у мені, коли споглядав її або торкався до неї.

            Я вже хотів іти, але спохватився та вийняв з шухляди аркуш білого паперу  і взяв олівець та почав писати: «Моя мила баронесо, відчувайте себе як вдома та дочекайтеся мене, і прошу Вас, не зникайте чарівним чином, як Ви це робили раніше…» «І навіщо я написав про зникнення. Куди ж вона подінеться без одного черевичка», - подумав я та взяв пару своїх запасних капців і поставив їх біля дивана. «Доки  я не повернуся з новими капчиками для Вас, то користуйтесь моїми, що стоять біля дивана», - продовжував я писати. «Мені вкрай необхідно купити деякі продукти та провідати маму зі старенькими її  батьками, бо ввечері мені необхідно іти на чергування, і я повинен усе встигнути.. Щиро Ваш …» І тут я замислився, як себе назвати доки ми так офіційно і не познайомилися, тоді дописав: «Королевич», оскільки вона жартома назвала мене «Ваша світлість», а для мене вона була красунею із казки, і я щиро надівся, що з гарним кінцем.

            Коли вже майже виходив з квартири, то подумав, що коли кралечка проснеться, то може побачити деякі речі Олени в коридорі на вішалці. Коли Олена їхала закордон, то ми не думали про те, що можемо розстатися, і вона взяла самі необхідні їй на той час. А коли дізнався, що вона там скороспішно вийшла заміж, то все не хотів якось глибоко у душі серйозно ставитися до цього. Я був зайнятий на роботі, як кажуть під саму зав’язку, бо було багато важкопоранених, яким я був вкрай потрібний, а мені були необхідні гроші, щоб Олена, яку війна вигнала у  далекі краї, могла якось там облаштуватися, тому погодився на дуже щільний графік роботи, працювати по добі через добу. Я приходив втомний з роботи, і коли бачив її речі у коридорі, то було відчуття ніби все є як і було. Але тепер… Я взяв пакет і поклав у нього ті речі Олени, які були на видноті, та вийшов з квартири.

            Машини у мене не було, бо я жив неподалік від роботи та своїх найближчих родичів і ходив пішки, бо ходити корисно. Машину я купив Олені. Ми разом здали на права, але на ній їздила вона на роботу і своїх батьків. Закордон вона поїхала на ній, бо так було найзручніше виїхати, коли всі евакуаційні рейси у Європу та й по Україні були переповнені. Вона у неї там так і залишилася, а я прекрасно і далі ходив пішки.  Ото ж, щоб усе встигнути я викликав таксі і поїхав спочатку з пакетом у якому був одяг Олени до її батьків. Я піднявся сходами та подзвонив у дзвінок. Вдома нікого не було. Тоді я зателефонував до її батька і сказав, що залишу її речі у їхньому коридорі, відкривши двері Оленчиними ключами, які вона мені віддала на всяк випадок, коли їхала закордон, і які ще все залишалися у мене, бо все ще заносив її батькам, то одні то інші необідні їй речі. Я зайшов у коридор і поставив пакет з речами на стілець, а потім зазирнув з коридору у вітальню, немов сподіваючись побачити там тінь Олени. І оторопів… У серванті стояло два чималих фото. На одному Моя Прекрасна Олена у весільній сукні та букетом троянд, а на другій неймовірно щаслива Олена зі своїм чоловіком і їхньою дитиною. Я якось механічно порахував на пальцях, коли це могло трапитися і зрозумів, що вона була з моєю, з моє дитиною… Я сів прямо на пакет з речами, який поставив на стілець, закрив обличчя руками і заплакав від гіркоти та болю… Моя вільнолюбива мати раділа, коли офіційно розлучилася з моїм батьком, і я думав, що чимось схожий на неї, а тепер я плакав за жінкою, з якою так і наважився одружитися, за сім’єю яку я втратив  через свою дурість та кляту війну. Я почув, як сигналить таксі, що мене чекало на вулиці, тоді зайшов до ванної кімнати. Промив водою очі та протер паперовим рушником обличчя.  Подивився у дзеркало. Ну все, можна виходити та швидко робити все те, що я маю сьогодні ще зробити… Я замкнув за собою квартиру та  побіг до таксі…