Одвічна класика: блондинка і брюнетка..

     Я встав і пішов снідати тим, що дбайливо зготувала для мене мама. Бо кохання, коханням, але я лікар-хірург  і повинен працювати, бо мене чекають мої хворі за яких я відповідаю, і я ніяк не маю права втрачати свою фізичну силу, оскільки від нього залежить чуже життя і долі дуже багатьох людей.

     Знову згадав свою Олену. Вона була гарна і сильна сповнена первозданної енергії, що ще зберігається у лісах Північної Житомирщини. ЇЇ батьки були з Овруцького та Народницького районів, які були евакуйовані звідти під час Чорнобильської катастрофи. Але вони швидко дали собі раду. Вступили до Одеського національного університету, де і познайомилися.  Хоч у вуз вони потрапили і за пільговими умовами,  закінчили його обоє з червоними дипломами та змогли собі вибудувати кар’єру юристів. Я зустрічав багато людей з тих країв, які ставали депутатами різних рівнів та працівниками різних міністерств та відомств та інших державних установ різних рівнів. І все завдяки їхній внутрішній невгамовній прадавній енергетиці яка давала їм якусь навіть містичну енергетику пралісів. Олена теж напевно пішла б далі у вуз і стала лікарем, як і я, але їй було комфортно зі мною і далі вчитися вона не пішла… ЇЇ кар’єрою було вдале сімейне життя… Як я раніше до цього не зрозумів… Ось так…  Тому у нас і не склалося врешті решт. Вона поїхала від мене і дуже швидко збудувала собі кар’єру про яку мріяла… Звичайно, що її там швидко запримітили, бо мала вона дивовижну вроду, яка зберіглася у тих краях її предків. Олена була струнка і висока абсолютна блондинка з величезними синіми, як небо очима і широкою щирою усмішкою її тонких вуст. Я вважав, що наших стосунках головний я. Але тільки зараз я зрозумів, що то була вона. Я був зайнятий роботою, а все наше життя влаштовувала вона. А я цьому не противився, бо вона все робила правильно, як було на мене… Але тепер вона далеко, і живе з багатим впливовим ірландцем з прадавнього знатного роду. Ось так мені і треба, зате що недооціним її колись, не зрозумів до кінця її матріархатичну силу, яка зберіглася у ній від її пращурів. І нащо я погодився на ту Ірландію. Я тільки тепер згадав, що вона обрала мене тому, що на її думку, я був набагато красивіший за Тома Круза, який має ірландське коріння, і фільми з яким вона так любила дивитися.. Але, що було то було…..

       Тепер мене, абсолютно з не зрозумілою для мене силою, бентежить інша… Дивна і абсолютна не схожа на Олену. Хіба, що обоє вони неймовірно вродливі, але по різному… Олена завжди мала холодний розсудливий розум, все прораховувала до тонкощів. Оті великі сині очі, були справжнім відображенням її характеру, мов витесаного з блакитного граніту. Я тепер тільки усвідомив, що ніколи не бачив, щоб вона хоч колись небудь рюмсала..

         І моя Чарунка… Яка любить поплакати прямо навзрид. Має теплі вологі очі  медового кольору, що ховаються у густих чорних віях. Якщо Олена мала широку усмішку, яка світилася білими перламутровими рівними рядами її зубів, то усмішка Чарунки ховалася у її маленьких пухкеньких губках бантиках. 

         У людей, як у всій живій природі, живі істоти притягують одна до одної за своєю подібністю, а не за протилежністю, як  багато хто вважає. 

       Олену вибрав напевно тому, що у мені заграли гени мого діда по матері, теж абсолютного блондина з сірими стальними очима, і правильними арійськими рисами, які можна знайти на старих портретах українських козаків.

         А Чарунка ж була ближча до мої матері та моєї чорнявої бабусі по маминій лінії, яка на фото у молодості була схожа на прекрасних ірландських актрис. «Так, щось, забагато Ірландії у моєму українському житті», - подумав я…