Спогади про прекрасну Олену

       Я прийшов після зміни впав і заснув навіть не поївши. Проснувся, але вставати було ще лінь. І я лежав і крізь дрімоту згадував про своє минуле кохання до прекрасної Олени. Можливо у нас було б все добре, якби не кляті обставини: спочатку коронавірус а потім  війна…

       Вона була така гарна і вся дуже правильна. Вона робила все, що вважала за правильно, навіть  через великі зусилля. Вдома у нас був ідеальний порядок, їжа приготовлена дбайливо, і виглядала вона завжди розкішно. Але попри все це,  ми прожили з нею кілька років, але так і не одружилися. 

        Я не спішив одружуватися  через негативний досвід сімейного життя моїх батьків. Мати зранку до вечора була зайнята на роботі і за натурою дуже творча особистість. Батько зраджував їй, але вона цього намагалася не помічати, бо їй було ніколи. Вона після роботи шила і в’язала одяг для себе і своєї рідні за авторським кроями і прорахунками, від чого дуже раділа так, що як кажуть аж світилася.  Він приходив пізно, але це її не бентежило, бо давало їй якийсь час на себе і на мене, а на нього вже не вистачало, оскільки почала хворіти через наслідки перенесених колись дуже важких пологів. Для неї я завжди був усім її світом, як вона любить це казати й досі це каже. Замість того, щоб хоч колись бути десь у компанії зі своїми друзями чи колегами у кафе чи ресторані,  вона відавала перевагу бути зі мною  на природі, бібліотеках, виставках, концертах класичної музики і театрах… За це її не розуміли, і думали, що вона ради мене себе обмежує. Але це був просто її вибір. Вона завжди була щасливою саме зі мною, і їй ні хто не був більш потрібен. Вона любила, доки мала гарний зір, читати мені книги вголос і називала це сімейними читаннями. Інколи ми довше обговорювали кожен абзац книги ніж тратили часу на його прочитання.  І для неї було це абсолютно органічно, оскільки саме так виховувала її її мати. Батьку хотілося компаній і більш жвавих розваг, а їй тиші і гармонії..  Можливо вона б розлучилася з моїм батьком, щоб звільнити його від себе, але на розлучення теж потрібно було мати час і ще додаткову енергію, якої у неї вже не було. Останнім часом вони майже не жили разом і єдиним її проханням до нього було: «Нікого не приводити чужого до її квартири…» Але коли я поїхав вчитися у інше місто, а вона поїхала провідати мене зупинившись у своїх родичів, то він вирішив, що може робити все що йому заманеться і де заманеться, бо має на це повне право, так як життя у нього єдине і хоче провести його яскраво. Коли мати повернулася до дому і застала наслідки його бурхливого життя, то замкнула квартиру зсередини і просто не пустила його, запропонувавши піти назавжди туди, де вже нерідко жив по кілька діб підряд.   Він був гордий і вважав її винною в усьому, тому пішов собі геть від неї. А вона була неймовірно рада цьому.   Розлучилася  вона з ним без нього, оскільки я був уже дорослий, майнових  претензій до нього вона не виставила, а до суду він не являвся з простих причин: за місцем реєстрації вже давно не проживав і повістки до суду отримувати не мав елементарної змоги… ЇЇ сімейним досвідом було: люди повинні жити разом, доти, доки кохають один одного…,  а всі ці юридичні зобов’язання, тільки псують людям життя і приносять нічого окрім страждань.  

       Отож я жив з моєю прекрасною Оленою не одружений з нею і одружувати зовсім не спішив. Я не погано заробляв і мав свою квартиру. Все, що необхідно було для життя для мене і для Олени, я купував і оплачував за свої гроші за її вибором та примхами.  Від матері я успадкував любов до гарного вишуканого цікавого одягу, тому коли у мене був час, то ходив з Оленою до крамниць, де ми разом з нею купували їй оригінальне вбрання. Мені так подобалося, коли вона поруч зі мною виглядала набагато краще ніж моделі на подіумах. Те що Олена заробляла працюючи медичною сестрою в приватній клініці, вона тратила сама на себе на свій розсуд. Ми жили разом і нас пов’язувало тільки кохання і бажання бути разом. І це мені подобалося. Дітей спочатку нам не хотілося, бо вважали, що ще встигнемо їх мати. Потім був коронавірус і ми чекали доки він минеться  а потім війна… 

        Коли у квартирі де ми жили, вибухом винесло усі шибки, а ми чудом залишилися не поранені, бо були саме у той час на чергуваннях на роботі, я був не проти, щоб моя прекрасна Олена поїхала за кордон сама без мене аж у Ірландію, до своєї подруги. Але цю досконалу красоту, дуже швидко запримітили, і один місцевий аристократ не вагаючись запропонував їй  соє серце, і попрохав її руки. І моя прекрасна Олена, як мені розповіла її подруга по телефону, бо сама Олена не наважилася, погодилася, оскільки  була завжди надто правильна і дуже переймалася тим, що ми не були одружені, хоч ніколи мені про це не казала.   Аристократ не гаяв часу і невдовзі подруга Олени мені зателефонувала, щоб я вислав на її адресу деякі речі Олени, бо та вагітна і сама не хоче зі мною говорити, щоб зайвий раз не хвилюватися. І ще, щоб деякі речі Олени речі я відніс до її батьків, і таким чином впевнився, що з нею все гаразд  і вона мене не обманює. Хоч я і до цього до них вже ходив, коли вона перестала мені телефонувати і відповідати на мої дзвінки, щоб дізнатися, чи з нею усе добре…  

        Я перевернувся на інший бік і заснув, бо моє серце відпустило прекрасну Олену, а її місце абсолютно несподівано для мене зайняла дуже дивна красунечка… Ну дуже, дуже дивна.. Проговорив, це я для себе крізь сон….