Дріади теж можуть боятися

    Ми зійшли з мосту на правий берег Тетерива та опинилися в старому саду зарослому різними породами листяних дерев. Я запропонував їй піти на лівій бік від мосту, щоб зайти не в яр, як я хотів спочатку, а стежкою в широку мальовничу балку зі старими високими деревами та цікавою рослинністю. Першою моєю освітою після школи була фармацевтика. Я закінчив Житомирське фармацевтичне училище, але після нього я пішов до вишу не на фармаколога, а на перший курс до Вінницького медичного інституту і став після інтернатури хірургом, яким працюю і донині.  Але я й  досі дуже люблю різні лікарські рослини та знаюся на них. Отож моєю ідею було якось відволікти мою красунечку від страшної реальності війни своїми розумними розповідями. Був лише початок весни, але я знав, що в балці росте вічнозелений копитняк. 

• Ви ж дріада, сказав я їй, то ходімо я Вам покажу щось гарне і грізне.

      І я повів її стежкою, що проходила у вузькому проході майже прямовисних схилів  в розкішну балку.  Я підвів її ближче зеленої рослини, яка ледве виднілася з під сухого листя і розгорнув його, щоб краще стало видно її шкірясті листочки за формою схожі на відбитки кінських копит. Дивіться це Копитняк європейський, латинська назва Asarum europaeum, сказав я їй якомога лагідніше. Кожна рослина має подвійну назву. Наукова назва складається з двох слів: її роду і пишеться з великої літери  та виду,  який пишеться з малої.   Наукові назви запровадив Карл Ліннй у середині вісімнадцятого сторіччя.  Перше слово завжди  іменник, бо це рід, а  друге — прикметник, який вказує на його  вид. Міжнародною  мовою ботаніки є латинська мова, яка  дозволяє уникнути плутанини у назві рослин між різними країнами. Народні ж назви часто описують зовнішній вигляд, місце зростання, корисні властивості або час проростання  і цвітіння.  Українська наукова назва поєднала у собі народну зазву рослини з її видовою ознакою. От і вийшла назва Копитняк,  бо бачите якої  форми у нього листя, європейський, бо росте у Європі, його ще називають Копитняк звичайний, у Європі росте лише один вид цієї рослини. Але по світу їх росте трохи більше сотні видів, зокрема у Азії, Канаді та США. Якщо розтерти його листочок, то можна почути запах схожий чимось на імбир та перець. Але ми це робити не будемо, бо рослина отруйна, а руки помити зараз тут не має де. Хоча там нижче є глибока квадратна досить велика копанка змурована з чималенького гранітного каміння.  Ми трохи пізніше  спустимося до неї і якщо там з неї можна буде помити руки, то тоді я для Вас і розітру один з листочків, щоб Ви змогли оцінити його запах. Ще зовсім не так давно копитняк використовували як  траву проти алкоголізму,  сподіваючись на те, що його отруйний ефект, який спричиняє сильну блювоту,  викличе  відразу до алкоголю. Цю рослину навіть деякий час застосовували і у медицині, як серцевий засіб, а настій свіжих листків входив до складу препарату акофіт, яким лікували радикуліт та інші невралгічні захворювання. Але тепер це строго заборонено, бо як я вам вже казав, що рослина дуже отруйна. 

      Я хотів їй ще щось розповісти, але пролунав сильний вибух. Він був хоч і далеко від нас, але земля здригнулася і задвигтіла під нами. Я підвівся на ноги від рослини та пригорнув до себе свою красуню. 

• Не бійтеся все буде добре, ми у безпеці, це далеко від нас. 

     Але прогримів ще один вибух, і ще. І я відчув під пальцями, що її м’якеньке пальтечко стало якесь цупкіше і фактурне. Воно було все покрите грубою вишивкою з дубового листя, його тоненьких гілочок і навіть жолудів. Як я одразу цього не помітив. Та вона ж  проти сонця стояла, а я на неї більше дивився чим на її одяг, дав я розумне пояснення цьому не зрозумілому для себе відкриттю. 

• Я зараз подивлюся, що у ЗМІ пишуть про це. Не бійтеся, все буде добре..

      Я витягнув з кишені мобільник. О, тривога скінчилася. Вже більше нічого не летить. Та нажаль, нам треба повертатися у місто, бо скоро почнеться моя зміна і мені потрібно йти на чергування. Я Вас проведу до дому. Мені буде так спокійніше.

      Ми хутко піднялися крутою стежкою з балки та пішли до мосту, а через нього до парку. 

• То в який бік нам іти, - звернувся я до неї.
• Ось туди, у бік величезного старого дубу, що росте на краю схилу. Підемо оцією мощеною доріжкою.
• Доріжкою, так доріжкою, - погодився я.
• То куди далі ?, - спитав я, коли ми порівнялися з багатовіковим  деревом. 
• А ми уже прийшли, - відповіла вона трохи грайливо.
• Ну, годі Вам жартувати наді мною, - сказав я коли вона зайшла та товстий стовбур. 

     Але відповіді я не почув. Тільки там десь у вишини шурхотіло сухе листя, яке ще трималося та не опало. Я обійшов дерево. ЇЇ не було. 

• Та годі вже Вам. 

     Я поглянув на свій годинник. Ого, мені вже було пора не просто йти, а бігти на роботу. 

• До зустрічі, - гукнув я просто у простір і побіг…