Мавка та фейсбук

       Час йшов, але ніяких розповідей про телешоу у парку барона де Шодуара я ні від кого не чув. Ну раз так, то значить, що у тих кіношників щось пішло не так, а значить і у парку вони більш не сидять, бо на не рентабельні шоу грошей ніхто не дає, а ті що були, то точно вже всі потратили… Тому я знову вирішив прогулятися парком.

        І о диво, я знову побачив там, на моє щастя чи посміховисько, чи біду, а точніше, сам вже не знаю на що саме, оту кралечку, що так покепкувала з мене… Я підійшов, і всівся на лавку на якій вона сиділа, закинув ногу на ногу, руки розкинув на спинку паркового інвентаря. 

• Добридень. як поживає внучка Артеміди ?,- поцікавився я. 
•  Дякуючи всім богам дуже добре, - відповіла вона, нітрохи не сконфузившись.
• А можна, у Вас поцікавитись, чому ваша сестра так переймалася долею дерева і причому тут політика?
• То була не моя сестра, а я. Я була засмучена, тому і виглядала, як дурненьке дівчисько, - продовжила вона нітрохи не соромлячись своєї вигадки.
• Добре, добре… Ви мавка і живете у дереві, як та про яку писала Леся Українка. Фантазія, скажу я Вам, у Вас працює ще та. Але до чого тут політика, політика до чого, а ..?, - скажіть мені, будь ласка…
• Я зовсім не хотіла нею займатися. Я просто виставила фото водяних лілій, що кілька років тому зацвіли у цій річці зовсім поруч звідси, у одній із груп Фейсбуку.
• Мавка у Фейсбуці..,- обережно перепитав я.
• Ну і що тут дивно, Ви ж людина освічена, як я зрозуміла, «Лісову пісню» Лесі Українки читали, а тому і повинні сприйняти, як аксіому, що мавки вміють матеріалізовуватися у істот нічим не відмінних від людей і жити життям подібним до їхнього.. А якщо будете перебивати, то так і не дізнаєтесь, до чото тут політика..
• Гараз, гаразд, продовжуйте свою історію, я Вас уважно слухаю,- сказав я не зводячи з неї очей.

І вона почала оповідати: «Якось я помітила листки білого латаття на воді і три роки чекала квітів. А коли вже з води показалися бутони, то я все милувалася та милувалася ними.. Ви ж напевно знаєте, що ці квіти дуже ніжні і бояться різких змін температур. Ні?..» Так от, продовжувала вона свою розповідь, а я милувався нею, мов вона тими квітами, про які розповідала : « Квіти увечері повільно закриваються і ховаються під воду, бо вода тепліша за повітря, а коли починає сходити сонце то вони поволі випірнають і розкриваються у його ніжних променях. Це дивовижно гарно, але багатьом людям було байдуже до цієї невимовної краси, тому вони шпурляли у них пластикові пляшки, а я журилась. Але з’явились і ті, яким сподобались квіти, та нажаль вони були справжні вандали, бо позачіплювали квіти зламаними гілками і повиривали. Сфотографувалися з ними, а потім знов викинули у воду гинути, бо на деяких стеблах посилилося багато водяних істот, а тому на дотик деяким фіфочкам вони не були приємні, і руки від них пахнули мулом. До того ж з стебел капав сік і міг побруднити їх одяг. Але головна біда була навіть не у цьому… У пошкоджені стебла рослин просочилося багато надто води, яка потрапила через них у їхне коріння, і те почало загниватися. Водяні лілії помирали, а мені здавалося, що я разом з ними… Я хотіла розповісти людям про ці квіти, щоб вони стали трохи більш освіченимита добріші до них, от тому і скористалася Фейсбуком.. Я думала, що це якось допоможе..»

• Мавка, Фейсбук, так-так, це дуже-дуже цікаво, - продовжуйте, сказав я, подумки втішаючись з прекрасної фантазерки…

             «Ви мені анітрохи не вірите… Але це нічого, бо Ви мені симпатичні, а головне бачите мене, і я Вам дуже сподобалась, тому я Вам розповім цю історію до самого кінця, так щоб Ви можливо щось змогли для себе щось таки і усвідомити... Так от, ці фото сподобалось багатьом людям, а один чоловік, що вважає себе поважним паном, написав, що то саме він посадив ті водяні лілії зі своїм товаришем паном Жуком. Я спочатку повірила, оскільки не знала точно, чи вони самі повиростали, чи їх хтось посадив. А той хитрун навіть фото зробив, де він з якимось корінцями в обох руках, стоїть на фоні того місця де ростуть водяні лілії. Тай ще брехливо розписав, що дуже натомився коли їх садив, бо до корінців мусив прив’язувати камінчики, щоб ті трималися за дно річки. А ще, що на його превеликий жаль, водяні лілії, які він садив, погані люди повиривали з корінням, як тільки вони розцвіли. Я була спочатку рада, що нарешті знайшовся той пан, який їх посадив та подарував мені хоч коротку радість помилуватися ними. Я навіть його у друзі по соцмережі запросила і він погодився. Але потім він написав, ще раз про ті лілії та назвав дати, коли він це зробив, і я зрозуміла, що він не чесна людина, яка хоче пробратися в депутати міської ради, а тому бреше наліво і направо про те який він хороший, щоб здобути собі електорат прихильний до нього. Я ще раз роздивилася фото і зрозуміло, що він брехун, бо на фото де він стоїть з піднятими догори руками з якимось корінцями, позуючи мов людина Леонардо да Вінчі на фоні ріки, вже ростуть у воді лілії про які він писав, що посадив. До того ж розквітлі лілії на його фото, про які він писав, що він садив, були як дві краплі води схожі на ті, що я сфотографувала за рік, до можливої ним посадки. А на наступний рік після першого їх цвітіння, лілії вже не зацвіли, бо, як вже розповідала, вандали позривали квіти і рослини почали гинути. Я все сподівалася, що вони якось відживить, бо на воді ще з’являлося по кілька їх листочків, але їх остаточно знищили, коли тієї зими почали чистити екскаваторами річку.»

• То Ви так плакали через водяні лілії ?