Розділ 4. Замовлення

— Завдання С-рангу, — монотонно бурмоче собі під ніс старий чоловік, а тоді бридко чухає лискучу потилицю. — Замовник перебуває в Ноктгрімі. — Він шкрябає щось нерозбірливе на папірці, що виглядає таким же старим, як і він сам, а тоді байдуже додає: — Столиця. Крістіане, твоє братство готове негайно вирушити? Справа позначена як невідкладна.

Кожне замовлення має свій ранг, що відповідає здібностям найманців. С-ранг — найскладніший з усіх можливих. Щось на кшталт режиму надвисокої складності. Тут цілком може йтися про замовлення на вбивство або про надто велику відстань між пунктом отримання й пунктом виконання. Нижчим за складністю є Б-ранг, але різниця між ними не надто відчутна. Єдина принципова відмінність полягає в тому, що за Б-рангом заборонено замовляти вбивство жителя Асґарії. Тож, по суті, беручи замовлення С-ранга, найманці готуються до вірогідного виконання чиєїсь страти. Звісно, якщо це не державна зрада і хтось не намагається усунути монарха або його найближче оточення. Найчастіше ж подібні замовлення — це побутові конфлікти, давня ворожнеча чи помста. Втім, інколи трапляється, що самі монархи замовляють вбивство власних підлеглих, тоді як навпаки — неможливо. Ось така гірка іронія долі.

Ще нижче за складністю стоїть А-ранг. Тут трапляються найрізноманітніші, а часом і відверто безглузді завдання: від доставки товарів між містами до допомоги з ремонтом будинку. За такі замовлення платять небагато, проте охочих братися за них вистачає. Мало хто прагне витрачати місяці на дорогу або вбивати людину, яка йому нічого не заподіяла. Наше ж братство пройшло не одне коло пекла, щоб дістатися рівня С-ранга, тож ми зробимо будь-що, за що нам гарно заплатять.

— Звісно, — не гаючи часу, погоджується наш лідер. — Є якісь деталі щодо замовлення?

— Ні, — беземоційно відповідає Розпорядник, знову чухаючи потилицю, чим створює огидний звук від шкрябання. — Втім, замовник обрав саме «Безпритульних вовків». — Він піднімає порожній погляд на нас, повільно оглядаючи кожного з банди. — Те дівча з вами? Крістіане, в паперах досі відсутнє її ім’я. Найманець без імені не може носити браслет — тобі це відомо. Ти тягнеш вже п’ять років, а ваше братство стрімко набирає популярності. Замовник зазначив в особливих примітках «дівчину-перевертня», адже в переліку вона значиться як «Безіменна». Я більше не можу закривати на це очі. Це паплюжить не лише ваше обличчя як найманців, а й Холлоумур — міста, що надає найякісніші послуги в усій Асґарії!

— Моє ім’я — Дредмур, — зітхаю я через впертість дідугана. Закриває очі? Та він щоразу нагадує мені про це перед кожним клятим замовленням. — Ви ж казали, що я можу обрати будь-яке.

— Будь-яке, крім назв міст, імен Богів існуючих вірувань та, власне, назви нашої країни. Хіба я тобі цього вже не пояснював? — Розпорядник зазирає мені в очі з глибокою втомою. — Будь-яке, але не це. Це чітка документація, а не чиясь особиста примха.

— Інше мені не потрібне, дідуню! — я схрещую руки на грудях, демонструючи, що підкорятися геть не збираюся.

Розпорядник переводить погляд на Крістіана, вимагаючи негайно вплинути на мою поведінку. Решта хлопців мовчки кривлять глузливі пики, стримуючи сміх, що так і рветься назовні. Лише Фініан співчутливо зазирає мені в очі й важко зітхає, тоді як у Сорена так і свербить язик, аби ляпнути щось вкрай безглузде.

— Дідуню… — аж хрюкає Сорен, не стримуючись, через що Арійен вдаряє йому кулаком у живіт.

Теон із Доріаном відвертають обличчя вбік, аби тільки не дивитися на решту банди, адже бажання розреготатися, вочевидь, надто велике. Хан висуває губи трубочкою, та сміх уже підступає до горла, тож хлопець видає кілька уривчастих звуків реготу. А Міро легенько постукує мене по плечу, натякаючи, щоб я прикусила язика перед Розпорядником.

— Ми оберемо їй ім’я, — винувато промовляє Кріс, зиркаючи на мене з невдоволенням. — Після повернення обов’язково оберемо!

— Ти мені це обіцяєш вже п’ятий рік, — спокійно каже старий, а тоді кладе перед нами той самий папірець, на якому весь цей час нерозбірливо писав. — Коли ми побачимося наступного разу, я очікуватиму ім’я дівчини. В іншому разі застосую до вас штрафне стягнення за невиконання вимог щодо заповнення картки найманця. За п’ять років набігла чималенька сума.

Клятий дідуган! Він спеціально тягнув із цим, аби штрафні санкції стали непомірно великими! Я навіть шкірою відчуваю спопеляючий погляд Крістіана, яким він спостерігає за мною через загрозу штрафу. Але що мені робити, якщо я не хочу обирати чуже ім’я? Нехай вже воно хоча б пов’язує мене з місцем, де я колись жила. А якщо вони й справді не відчепляться, стану зватися «Дівчиною-перевертнем». Непогане таке ім’я! Ще й одразу розкриває всю суть.

— На наступний раз вона матиме ім’я. Гарантовано! — пирхає на мене Кріс, стримуючи свій гнів.

— Тоді ставте підпис і рушайте, — в’яло тягне Розпорядник, постукуючи по папірцю.

Кожен із братства підходить до столу, аби залишити свій підпис — відбиток пальця, яким ми скріплюємо угоду з Холлоумуром, що надає нам право працювати із замовником. Ми вмочуємо великий палець у щось червоне й слизьке, а тоді щільно притискаємо його до папірця, де ця дивна рідина застигає, утворюючи чіткий відбиток нашої згоди. 

Розпорядник простягає нашому лідеру ще один папірець із вказівками щодо маршруту та місцем знаходження замовника в столиці. Всі прямують до виходу з тісної кімнати, куди ледь пробивається сонячне світло через надто брудні вікна, завішені темною ганчіркою. Щодо охайності, то в Розпорядника справи кепські, але, гадаю, у нього просто не вистачає часу, щоб відпочити належно. Що вже й казати про прибирання та рутинний клопіт, коли на одному чародієві тримається майже все місто?

В самих дверях я різко зупиняюся, пригадуючи обіцянку тому бідолашному продавцю.

 — Ледь не забула, — усміхаюся я, підходячи до столу. — Передайте це Альфреду Єльпу, будь ласка!

Перед Розпорядником з’являється мішечок із веленами, який я відібрала у Зміюк. Ще й за моральну шкоду трохи округлила суму їхнього боргу.