Розділ 1. Буденність

Існують речі, яких недосконалий людський розум не здатен осягнути. Я не пам’ятаю себе, не пам’ятаю власного імені, проте щодня несвідомо повторюю дивні, рутинні дії. Здається, їх пам’ятає моє тіло — але не я сама.

Інколи мені сниться відлуння далекого, забутого минулого, та мені не під силу розтлумачити те, що проривається з підсвідомості. А ще мене переслідують нічні жахіття, від яких я прокидаюся в холодному поту. Дивна річ: людина, яка без остраху ледь не щодня зазирає в очі самій смерті, здатна тремтіти від жаху, природи якого навіть не усвідомлює. То чого ж я, трясця, боюся? 

Сьогодні все повторюється: я вириваюся з чергового кошмару, різко сідаю в ліжку й завмираю, дозволяючи збитому диханню поволі вирівнятися. Спостерігаючи за тремтінням власних рук, я ловлю себе на дивному, майже хворобливому захваті, і кутики вуст самі здіймаються в усмішці. Пекло! Це одна з тих речей, що не піддаються жодному поясненню: тіло реагує на щось незбагненне, тоді як у пам’яті — порожнеча.

Я оглядаю свою кімнату: тут немає нічого зайвого — кожна річ обережно лежить на своєму місці, адже будь-який натяк на безлад безмежно дратує мене. Контроль починається з найменших деталей: чи то охайно розкладений одяг, чи то меблі, що стоять досконало на своїх місцях. Порядок ззовні — порядок у думках.

Крізь вузькі щілини між дерев’яними віконницями просочується приглушене сонячне світло, розтинаючи напівтемряву тонкими смугами. І ось ще одна бездумна дія, яку я виконую щодня, якщо не перебуваю за межами оселі: я підходжу до вікна, відчиняю віконниці й пильно вдивляюся в похмурий пейзаж, що відкривається моїм очам, неначе очікую побачити щось невідоме.

Холлоумур — місто найманців, що в переважній більшості не мають здібностей до чародійства. Ми не здатні підтримувати магічну завісу, тож мусить існувати щось інше, що гарантує нам безпеку. І це — болото, яке з усіх боків оточує наше місто. Лише ті, хто знає шлях до Холлоумура, можуть безпечно дістатися всередину. Усі інші гинуть серед в’язкої трясовини, що без жалю й без надії на порятунок затягує будь-якого чужинця. Чудовиська оминають ці місця стороною, а сміливців, які наважуються без супроводу найманців мандрувати між містами, майже не існує. Поодинокі випадки трапляються вкрай рідко, але й ті зазвичай мають трагічний кінець.

Спускаючись на перший поверх будинку нашого братства, я одразу усміхаюся: посеред просторої кухні у фартуху стоїть Крістіан — прискіпливий до дрібниць і суворий у тренуваннях та роботі лідер нашої банди. На кам’яній печі вже клекоче запашне вариво у великому казані, а Кріс із тим самим ентузіазмом, з яким зазвичай ганяє нас на тренуваннях, кидає до варива дрібку спецій. Він обережно підносить ложку до рота, дмухає і, зосереджено примружившись, знімає пробу.

— Хане, — озивається лідер, звертаючись до хлопця, який із похмурим виглядом чистить картоплю, зрізаючи разом зі шкіркою надто багато м’якоті. Я навіть не впевнена, чи вистачить того, що лишається після старань нашого Хана, аби хоч комусь наїстися. — Мені потрібна картопля! Ти збираєшся чистити її пів дня, чи як? — і саме в цю мить Крістіан помічає картопляні рештки, які Хан акуратно викладає на столі в один ряд, шикує їх, мов бійців, приречених потрапити до гарячого казана. — Якого біса?! Ти навіть третини не лишив від клятої картоплини! Це що за залишки розкоші?! Ти просто взяв і викинув купу веленів у сміття! Вона ж така дорога, трясця твоїй мамці!

— Я стрілець, а не якась домогосподиня! — ображено випалює Хан. Та, помітивши суворий вираз обличчя лідера, його обурення миттєво холоне, він зіщулюється на стільці та додає вже тихішим тоном: — Вибачте, лідере… Наступного разу докладу більше зусиль!

Біля каміна, у затишній позі для сну, спочиває «обличчя» нашої банди — Арійен. Цей юнак ніколи не потурбує себе рутинною, повсякденною працею. Навіть у бою він рідко викладається на повну, залишаючи всю брудну роботу іншим.

Арі має виняткову вроду, яку використовує, наче зброю, і наш лідер вміло цим маніпулює. Арійен присутній під час будь-якої угоди на замовлення. Наші замовники полюбляють працювати з охайними, чепурними й привабливими найманцями, від яких не тхне засохлою кров’ю та брудом і з якими не страшно мати справу. Він — щось на кшталт нашої візитівки.

До речі, охайність і привабливий зовнішній вигляд стосуються кожного без винятку. Наше братство вирізняється серед інших саме тим, що має зачаровувати погляд. Крістіан не вагається дати доброго прочухана за бруд чи неохайність. Одяг має бути не лише чистим, а й відповідати останній моді столиці. На це наш скнара не шкодує жодного велена! Та щедрість ця не поширюється ні на розваги, ні на їстівні делікатеси. Ми — найуспішніша банда найманців у всьому Холлоумурі, а харчуємося виключно тим, що Кріс готує на зекономлені кошти!

Помітивши мене, застиглу на сходах, Міро радісно махає рукою, а потім урочисто демонструє щось зі свого арсеналу алхімічних див, якому він дав дивну назву: «косметика». У нього є буквально все, щоб навіть після кривавої сутички з сотнею чудовиськ твоє обличчя сяяло свіжістю. Він здатен перетворити на першокласну красуню навіть дівчину, яку боїться кожен пацюк в Асґарії. Більшість оминає людину з такою лячною здатністю, решта ж палко ненавидять, але мовчки проводжають мене зневажливим поглядом.

Міро — найдоброзичливіший та найщиріший найманець цього проклятого міста. Скільки б я не питала, він ніколи не розповідає, як життя закинуло його до такої діри, як Холлоумур. Він міг би з легкістю стати найпопулярнішим і найзаможнішим алхіміком столиці! Та слава й шана всієї Асґарії йому зовсім не потрібні — йому значно приємніше чепурити наші замурзані писки та допомагати продавати наші послуги. 

Коли я вперше потрапила в Холлоумур, наше братство мало чи не найгіршу репутацію серед інших найманців! Наш лідер тільки-но зібрав різношерсту банду, яка відрізнялася від решти брутальних та бувалих бійців. Занадто юні, недосвічені та надто гарненькі для тих, хто має щодня долати свій страх та дивитися в очі самій смерті. Звісно, моя поява змінила багато речей на користь братства. Втім, не скажу, що все це сталося винятково через мою силу та здібності. Крістіан підбирає людей так, щоб вони доповнювали одне одного: там, де слабкий один, сильний інший.