Минуло п’ять років відтоді, як у лісі Думґроув мене знайшли найманці з братства «Безпритульні вовки» — на землях язичницького Дредмура, де шанують безліч богів, воля корони є законом, а наказ монарха важить більше за людське життя.
Мені дали прихисток, захист і роботу. Та я й досі не можу збагнути, що це було насправді — щире милосердя чи холодний, зважений розрахунок. Згодом з’ясувалося: я справді здатна обертатися на чудовисько, не втрачаючи ані людської подоби, ані розуму. З мене загартували першокласного найманця — воїна, що володіє зброєю та витримкою не гірше за інших бійців Холлоумура, міста, де слабкість не в пошані. Холлоумур — осердя найманців усієї країни, що зветься Асґарією.
На відміну від інших міст Асґарії, Холлоумур не має захисної завіси: переважна більшість тутешніх найманців не володіє магічними здібностями. Втім, ніхто й не сміє засумніватися в нашій силі.
Найманці Холлоумура — це мечники, стрільці з вогнепальної зброї та лучники найвищого ґатунку. Ми — еліта всієї Асґарії, найкращі з найкращих, і ніхто в здоровому глузді не наважиться сперечатися з цим.
