ГЛАВА 13. ВОЗЗ'ЄДНАННЯ З ТЕМРЯВОЮ.

ГЛАВА 13. ВОЗЗ'ЄДНАННЯ З ТЕМРЯВОЮ.

Темрява, що огортала печеру Василіска, була густа, майже відчутна на дотик. Кам’яні стіни, вкриті павутиною часу, поглинали будь-який звук, створюючи моторошне відчуття вакууму. Тут, у цьому місці, що пам’ятало біль, зраду і кров, знову зібралися ті, хто прагнув змінити хід подій.

Фігури у світлі сфер матеріалізувалися біля підніжжя печери.

Коул, Пейдж, Прюденс, Фібі, Верховний Аватар, Вінчестери, Ван Хелсінг, Константин і Мерлін.
Вони прийшли сюди не для того, щоб воювати.
Вони прийшли створити нове зло, щоб перемогти старе.

Верховний Аватар ступив уперед, його очі засвітилися легким блакитним світлом. Він зімкнув долоні, шепочучи слова латинського заклинання:
"Maleficae revelatio, daemonium absconditum, lucem veritatis exhibe!"

Його голос звучав низько і владно, змушуючи саме повітря у печері здригатися від магічної сили.

Срібне світло розтіклося хвилею, огортаючи темні стіни печери, заповнюючи кожну щілину, кожну тінь.

Минуло п’ять хвилин.

Верховний Аватар повільно розплющив очі, повернувшись до інших.
— Чисто. Ніяких демонів. Ніяких пасток.

Коул мовчки кивнув, стискаючи в руках срібну чашу.
Усі перемістилися у світлі сфер в середину печери.

Першою, хто зробив крок у глибину печери, була Фібі.
І її одразу накрило.
Образи, спогади, біль.
Тут сиділа Пайпер.
Тут її очі були зав'язані.
Тут її руки були зв’язані, а кров стікала по її шкірі, збираючись у темну калюжу на кам’яній підлозі.
А вони… вони залишили її кров тут.

Фібі відчула, як щось здавило їй горло. Вона заплющила очі на мить, намагаючись відкинути біль.
"Ми не мали іншого вибору," — намагалася вона виправдати себе. Але голос у її голові твердив інше:
"Гаргуль скористався вашою помилкою. І тепер Пайпер страждає."

Вона різко провела долонею по обличчю, стираючи сльози, що виступили на очах.
Ні. Це не час для жалю.
Треба діяти.
Вона розвернулася до Коула.
— Що нам потрібно?

Коул глянув на неї, потім на всіх інших.
— Трикветр. Три кола. Заклинання. І ваша кров.

Прюденс, Пейдж і Фібі мовчки кивнули.

Фібі взяла до рук срібний ніж.
Його лезо холодно блиснуло у світлі магічних сфер.
Без вагань вона різко розсікла свою шкіру від ліктя до зап’ястя, і її кров почала тонкою цівкою стікати в чашу.

І тут же у Школі Магії пролунав здалека крик болю.

Допельгангер Пайпер.
Фібі здригнулася, її очі злетіли до Коула.
— Зв’язок працює.
— Це означає, що і Пайпер може впливати на нього, — пробурмотів Константин. — Він не лише її тінь, а частина її сутності.

Прюденс мовчки взяла ніж, зробила те ж саме.

Пейдж слідом.

Як тільки три порізи були зцілені магією Пейдж, Верховний Аватар зробив останній крок.

Він узяв колбу з кров’ю Пайпер.
Обережно зняв кришку.
І повільно вилив її у чашу з кров’ю сестер.
Рідина з червоної почала темнішати, стаючи густа, тягуча, мов смола.

І у цей момент…
Температура у печері впала.
Невидимий холод пробігся по шкірі кожного.
Щось пробудилося.
Темна магія крові відреагувала.

Але назад дороги не було.

Коул вийшов уперед, опустившись навколішки.
Його пальці опустилися на кам’яну підлогу, вимальовуючи кров’ю трикветр і три ідеально рівні кола біля того місця, де пролилася кров Пайпер.

І він заговорив.
"Ad umbram vitae, ad imaginem verae, in sanguine creati, ex tenebris renati!"

В печері здійнявся вітер.
Чорний дим піднявся від намальованих символів.
Коул продовжував шепотіти заклинання, його голос змішувався з шурхотом темряви, що розповзалася по печері.
Здавалося, що саме повітря стало важким, як перед бурею.

Темрява у печері здавалася живою. Вона ворушилася, тремтіла на стінах, відкидала тіні, що ніби слідкували за кожним рухом. Запах крові змішувався із сирістю каменю, створюючи відчуття, що саме місце пам’ятало біль і страждання.

Повітря насичувалося магією, важкою і густою, як дим. 

Трикветри, намальовані кров’ю, почали випромінювати слабке світло, яке мерехтіло і пульсувало, ніби серце, що починало битися.

Коул закінчив заклинання.
На мить запала мертва тиша.
А потім – вибух.
Чорний дим вирвався з трикветрів, стрімко розповсюджуючись по всій печері.

І раптом – усе стихло.

А потім…

Темрява заглушила світло магічних сфер, поглинаючи усе навколо.

Фібі відчула, як її шкіра почала палахкотіти від внутрішнього жару. Вона затремтіла, стискаючи пальці, але це не допомогло. Тіло наче розплавлялося, її серце билося швидше, кожен подих здавався важким, мов би вона опинилася в самому центрі палаючої пустелі. Відчуття ніби випалювало її зсередини. Потім, раптово, це відчуття змінилося. Вона відчула, як її шкіра покрилася холодом, що пронизував її до кісток, мов би зсередини виривалися лід і морози. Тіло ніби обвалювалося в темну прірву. Усе тіло тремтіло, ніби знову опиняючись між двома крайнощами – жаром і холодом. Вона навіть не помітила, як її погляд почав розмиватися, і перед нею з'явилися лише тіні.

Пейдж відчула, як її шкіра розпалюється від жару, але зразу ж охолоджує холод, який пронизував її до самих кісток. Її рука здригнулася, коли шрами на шкірі ніби ожили, відчуваючи цю химерну зміну температури, що залишала після себе ехо стародавньої темної магії. Свіже відчуття холоду захопило її, наче вона опинилася під льодовим дощем. Вона зробила крок назад, намагаючись заспокоїти себе, але її організм не підкорявся. Відчуття пекельного жару змінювалося льодовими хвилями, і це було настільки сильне, що вона ледве тримала свідомість. Її очі закрилися, вона відчула, як земля під ногами ставала важчою, і відчула, як її темний бік розкривається.

Прюденс відчула, як її тіло наповнюється теплом, а потім, як підступний холод починає розривати її на частини. Це було мов доторк до порожнечі, яка проковтує її зсередини. Кожна клітинка її тіла мовби горіла від магії, що роздирала її на дві половини. Її дихання ставало важким, серце билося в грудях так, ніби вона намагалась утримати життя всередині себе. Чи то це був жар, чи то холод, що просочувався крізь її шкіру, вона не могла сказати, але ці відчуття були знайомі. Вони не були новими для неї, бо це були ті ж самі симптоми, які відчувала Пайпер, коли темна магія почала пронизувати її.

Вони всі затихли, відчуваючи, як ритуал, проведений Коулом, досяг свого піку. І як тільки темрява, що огортала печеру, розвіялася, на її місці з’явилися їхні двійники. Постаті, що крокували з чорного диму, мали точні копії їх зовнішності, але те, що було в їхніх очах – було чимось зловісним і незвіданим. Фібі, Пейдж і Прюденс відчули, як їхні тіла, що лише миттєво втратили рівновагу, зараз знаходили свій баланс, і магія ритуалу принесла це відчуття виконання. Їхні тіні, що трималися під темним поглядом двійників, почали зникати, а разом з ними, і непереборний біль та хаос, який принесла магія темряви.

В цей час у Школі Магії.

Пайпер мирно спала на дивані в Школі Магії, її тіло було вкрите м'якою ковдрою, що обіймала її з голови до п'ят. Лео сидів поруч, його погляд періодично ковзав з однієї сторони на іншу, спостерігаючи за кожним її рухом. Він відчував її спокій, але раптом щось змінилося.

Її дихання стало важким, переривчастим, мовби вона переживала глибокий кошмар. Її обличчя спотворилося від болю, а шкіра почервоніла, наче вона згоряла під нестерпним жаром. Лео нахилився до неї, намагаючись перевірити, чи все добре, але одразу зрозумів, що щось не так.

Пайпер почала вимовляти слова, що не мали сенсу. Це була латина, але слова лунали дивно і неконтрольовано:
"Doppelgangerum ex umbra, ex sanguine, ex tenebris renati!" — "Двійники з тіні, з крові, з темряви відроджені!"
"Imago vincitur, animus tenebris oppressus!" — "Образ переможений, душа темрявою пригнічена!"

Але вона продовжувала все ще так само міцно спати.

Її голос звучав мовби не з неї, а з глибини, що виходила із самого джерела темної магії. Її тіло тремтіло від незрозумілого напруження, і ковдра, що вкривала її, повільно сповзала на підлогу від її рухів. Її шкіра була гарячою, наче розжарена піч, а потім холодною, мов крига, через кожен подих, який переривався. Її губи шепотіли нескінченні латинські фрази, що вражали її мозок, ніби сама магія проникала в її свідомість.

Але раптом, так само раптово, як це почалося, усе припинилося. Тіло Пайпер перестало тремтіти, її дихання стало рівним і спокійним, ніби вона занурилася у глибокий сон. Червоні плями на її шкірі зникли, залишивши її тіло нормальним і мирним, як і раніше. Лео зітхнув з полегшенням, підняв ковдру з підлоги й обережно накрив нею Пайпер, запевнившись, що вона спокійна і більше не страждає від тієї темної магії крові.

В печері Василіска теж все почало повільно стихати і почали з'являтися вони, ті, кого створили кров'ю.

З чорного диму повільно почали вимальовуватися три постаті.
Постать за постаттю. 
Крок за кроком.

Їхні ноги не торкалися землі.
Вони повільно матеріалізувалися, ніби їх ліпили з чорного диму.

Допельгангери.

Ритуал працював.

Коул, Фібі, Прюденс, Пейдж, Аватар, Константин, Вінчестери, Ван Хелсінг і Мерлін – усі змушені були заплющити очі, щоб хоч трохи захиститися від пронизливого темного сяйва, що било в усі боки.

Перед ними всіма стояли вони, двійники, викликані і створені темною магією крові.

Фібі. Прюденс. Пейдж.

Але не ті, яких вони знали.
Вони були ідентичні, як віддзеркалення.
Та ж зовнішність. 
Ті ж руки. 
Ті ж перстні на пальцях.
Волосся ідентичне – кожен завиток, кожне пасмо лягало так само, як у справжніх сестер.
Навіть їхні губи мали однаковий відтінок.

Їхні шкіри були такими ж, як у справжніх, але їхні очі...
Очі були іншими.
Темними, майже чорними, такими ж, як у Допельгангера Пайпер.
Вони були глибокі, як безодня, в якій ховалося щось нелюдське.
Ще одна відмінність, що була притаманна двійникам – їхня присутність була пронизана чимось похмурим, холодним і надприродним.

Їхні зіниці розширилися, коли вони вперше оглянули своїх справжніх версій.

І, коли вони заговорили, їхні голоси прозвучали… в унісон.
Одночасно.
Без жодної розбіжності в тембрі.
Від цього по шкірі пробігли мурашки.
— Ми тут.

Голоси, злиті воєдино, відлунювали у печері, змушуючи повітря вібрувати.

Фібі відчула, як у неї пересохло в горлі, її серце стислося від цього звуку.

Вона глянула на сестер, вони теж зблідли.
Вперше вони бачили себе… ось так.

Якщо Допельгангер Пайпер був для них шоком, то це…

Це було чимось більшим.
Три двійники.
Три копії. 
Але чи були вони повністю на їхньому боці?

Фібі зробила крок уперед.
Перед нею стояла… вона сама.
І це було не відображення.
Це була вона.
Але не вона.

Вона знову зробила крок уперед, її серце гупало в грудях.
— Ви допоможете нам обманути Допельгангер Пайпер, щоб змусити його врятувати нашу сестру?

Допельгангери зробили крок вперед у відповідь, їхні чорні зіниці розширилися ще більше. 
Настала тиша. 
Темрява ніби завмерла.

І тоді…

Допельгангери посміхнулися.
— Так, ми можемо це зробити.

Фібі стисла губи. Вона відчувала, що вони не говорять правду до кінця.

Але зараз… іншого вибору не було.

Вони знали, що кров Зачарованих пропустить Допельгангерів у Школу Магії без жодного спротиву.
Ніякі магічні бар’єри не спрацюють.

Гаргуль вважав, що створив ідеальну зброю, що його Допельгангер Пайпер легко проникне до реліквій.

Але тепер у Зачарованих був свій план. 
Тепер вони мали своїх двійників.
Допельгангери поверталися з ними.
Щоб обманути ще одного з них.

Обман уже почався.

Фібі, Прюденс, Пейдж – всі вони підняли руки, торкаючись власних двійників.

Допельгангери не здригнулися.
І тоді…
Усі розчинилися.
Сестри – у світлих іскрах.
Допельгангери – у темних.

Їхні тіла зникли у потоках енергії, що злилися воєдино, перетворившись у вихор світла й тіні.

Вони прямували у Школу Магії.

Ритуал спрацював.
Допельгангери стали їхніми союзниками.
Тепер залишалося останнє.
Обманути Допельгангера Пайпер.
І змусити його торкнутися меча.

Слідом за ними у Школу Магії вирушили й всі ті, хто був пристунім при проведенні темного ритуалу крові.

Гра почалася.

Зала Школи Магії занурилася в напружену тишу. У повітрі все ще витала магія, немов саме місце відчувало, що щось ось-ось станеться.

На широкому дивані спала Пайпер. Її тіло здавалося розслабленим, але обличчя зберігало напруження, а губи ледь тремтіли, ніби вона щось шепотіла у сні. Лео сидів поруч, пильнуючи її сон, а старійшина Леон стояв трохи осторонь, задумливо спостерігаючи за нею.

І раптом…

У залі почали з’являтися світлі сфери.

Одна за одною, вони матеріалізували фігури, що поверталися з печери Василіска.

Коул, Прюденс, Фібі, Пейдж, Верховний Аватар, Константин, Вінчестери, Ван Хелсінг і Мерлін з'явилися першими.

За ними, окутані чорними іскрами, з’явилися Допельгангери Фібі, Прюденс і Пейдж.

Здавалося, що саме повітря в залі затримало подих. Допельгангери стояли відсторонено, але їхні очі світилися дивним вогнем. Вони були ідентичні зі своїми оригіналами – ті ж обличчя, той самий одяг, ті ж персні на пальцях.

І єдина відмінність – їхні темні очі, що мерехтіли лиховісним блиском.

У цей момент Пайпер різко вдихнула, її тіло здригнулося, і вона розплющила очі.

Вона різко вдихнула, ніби щойно вирвалася з темного сну. Серце шалено гупало в грудях, а в очах на секунду з’явився темний відтінок, перш ніж знову повернутися до природного кольору.
— Пайпер! — Фібі миттєво кинулася до неї, нахиляючись над сестрою. — Все добре, ти в безпеці…

Але Пайпер вже побачила їх.
Її очі відразу зосередилися на темних копіях її сестер. Вона відчула, як її серце стиснулося.
— Що за… — голос Пайпер ще був слабким, але вона зусиллям піднялася, спершися на руки.

Фібі допомогла їй, міцно тримаючи за плечі.
— Це довга історія, але зараз не час, щоб пояснювати…

І раптом у залі здійнявся вітер, немов щось увірвалося з іншого виміру.

Світло згасло, і в наступну мить серед них з’явилася постать у плащі.

Високий чоловік у темному тренчі стояв посеред зали, його очі світилися, немов дві зорі. Його могутня аура відчувалася в кожному куточку кімнати.
Він стояв у центрі зали, величний і мовчазний. Його світлі очі уважно оглядали всіх присутніх, а за спиною розкрилися напівпрозорі крилаті тіні.
Всі його одразу впізнали, це був він...

Кастіель.

Його погляд уважно оглянув присутніх, а потім зупинився на Допельгангерах.
Його голос пролунав спокійно, але владно:
— Ви в небезпеці. Те, що ви створили… нестабільне. Ви в небезпеці. Ви граєтеся з рівновагою, якої не розумієте

Фібі нахмурилася, перехоплюючи погляд сестер.
— Поясни.

Кастіель глянув на Допельгангерів, які стояли відсторонено, ніби не розуміли, що відбувається.
— Ви створили їх, щоб обманути темряву. Але ви не врахували головного.
Фібі зітхнула.
— Що саме?

Кастіель провів рукою по повітрю, і перед ними почали проявлятися не самі реліквії, а їхні сяючі обриси.
1. Фібі – Меч Екскалібур, що мерехтів срібним світлом.
2. Пайпер – Меч Годрика Грифіндора, що виблискував темно-червоним відблиском.
3. Прюденс – Перстень Дракули, що палахкотів кривавою аурою.
4. Пейдж – Попіл Фенікса, що випромінював вогняний ореол.
Допельгангери різко перевели погляд на предмети, їхні тіні заворушилися.
— Ваші Допельгангери не просто ваші копії. Вони — частина вашої сутності, відірвана від вас магією крові.

Прюденс примружила очі.
— І що з того?
Кастіель провів знову рукою у повітрі і обриси реліквій зникли.
— Єдиний спосіб відновити рівновагу у крові Пайпер — це щоб кожен двійник разом зі своєю оригінальною версією одночасно торкнувся своєї реліквії.
— Чому саме реліквії? — запитала Пейдж.
— Бо саме вони закріпили вашу магію і визначили ваш зв’язок із Долею, — пояснив Кастіель. — Кожна з вас отримала свою реліквію не випадково.
У залі запала тиша.

Кастіель продовжив:
— Ці реліквії були обрані для вас Долею. Ви пов’язані з ними на рівні крові та магії. Але ваша кров тепер розділена. Щоб відновити баланс світла і темряви в тілі Пайпер, кожна з вас має торкнутися своєї реліквії одночасно зі своїм двійником.
— І це зупинить усе? — запитала Пейдж. 

Але Фібі раптом усвідомила ризик.
Допельгангери можуть заволодіти цими реліквіями і зникнути.
А якщо Гаргуль їх отримає, він уб’є їх… а разом з ними і сестер.

Фібі відчула, як у неї застигло всередині.
Потрібно діяти швидко.

Вона зробила вигляд, що обіймає Пайпер, але натомість притиснулася до її вуха і прошепотіла:
— Заморозь їх, всіх наших Допельгангерів.

Фібі пам'ятала, що магія Зачарованих діяла лише на Зло, тому на Допельгангерів має подіяти, це дасть їм трохи часу, щоб обдумати план дій.

Пайпер широко розплющила очі, і на мить їхній погляд перетнувся.

Вона все зрозуміла.
Її очі блиснули, знову змінючи свій відтінок.
Пайпер змахнула рукою.
Допельгангери вкрилися інеєм, їхні тіла застигли у часі.
Час для них зупинився.

Кастіель продовжив:
— Якщо Допельгангери візьмуть реліквії першими, вони зникнуть разом із ними. Гаргуль отримає те, що хоче. І щоб остаточно закріпити свою перемогу… він уб’є їх всіх.

Коул і Аватар діяли негайно.
Треба провести захисний ритуал, щоб убезпечити себе від їхніх двійників і не дати можливості втекти з реліквіями.

Ритуал зв’язування кров'ю Зачарованих.

Сестри взяли срібний ніж і надрізали свої пальці, дозволяючи крові крапля за краплею впасти в срібну чашу.

Коул і Аватар занурили пальці у змішану кров і почали малювати коло навколо Допельгангерів.

Сестри з’єднали руки і промовили заклинання:
"Sanguinem unum, fatum unum, nullus exitus sine consensu!"

Магія почала діяти. 
Коло загорілося червоним полум’ям.
Полум'я розділилося на вісім частин.
Сім частин увійшли у тіла сестер і їхніх Допельгангерів.
А остання, восьма, пройшла крізь бар’єри Школи Магії… і влилася у Допельгангера Пайпер.

Зв’язок був встановлений.

Тепер без дозволу сестер жоден з Допельгангерів не зможе покинути Школу Магії.
Щоб розірвати цей зв'язок треба, щоб хтось із Зачарованих пролив свою кров або, щоб ситуація склалася так, щоб змусити їх це зробити.

Але чи можна довіряти Допельгангерам після цього?

У залі зависла важка тиша.

Пайпер, нарешті, вдихнула глибше й прошепотіла:
— Що тепер?

Кастіель глянув на неї.
— Тепер ви повинні зіграти свою останню карту.

Сестри перезирнулися.

Вони знали, що попереду їх чекає остання битва.

І ця гра ще не закінчена.

Час знову відновився.

Допельгангери й гадки не мали, що їх перехитрили.

Кастіель мовчки спостерігав, потім кивнув.
— Усе йде так, як і повинно було піти. Зв’язок встановлено.
Він зник, залишивши їх сам на сам із власною Долею.

Фібі вдихнула і глянула на сестер.
— Ми зробили перший крок. Але ця гра ще не закінчена.

Попереду був фінальний хід, що вирішить усю їхню подальшу Долю і, можливо, вплине на їхні життя.

Після всіх подій, ритуалів, магічних зв’язків, що скували Допельгангерів, залишалася остання пастка, останній обман.

Зачаровані сиділи трохи осторонь від своїх двійників, зібравшись у тісне коло. Пайпер ще була надто слабка, тому Лео та Прюденс підтримували її, намагаючись непомітно підбадьорити.

— У нас немає вибору. Або вони торкаються реліквій, або все піде шкереберть, — прошепотіла Фібі, стискаючи руки в кулаки.
— І вони не повинні навіть запідозрити пастку, аж до самого моменту, — додала Пейдж, її очі виблискували в напівтемряві зали.
— Якби ж ми знали, що станеться після… — Пайпер говорила тихо, її голос був ще слабким, але в ньому звучала рішучість.

Тим часом Фібі перевела погляд на темних двійників, що стояли віддалік. Вони не підозрювали нічого. В їхніх очах читалася лише холодна цікавість і легка підозра.
— Вони відчувають, що ми щось задумали, — пробурмотів Коул, спостерігаючи за Допельгангерами.
— Вони знають, що щось готується, але поки не розуміють, що саме, — погодився Констянтин, стискаючи у руці срібний перстень.
— Тим краще. Ми повинні їх переграти, — голос Фібі був твердий, хоча в її очах промайнуло занепокоєння.
— Тоді почнемо, — впевнено сказала Прюденс. — Якщо ми зробимо все правильно, вони самі себе знищать.

Фібі подивилася на сестру і повільно кивнула.
Вона перевела погляд на Допельгангерів.

Пора було починати гру.

Школа Магії була наповнена тривожним спокоєм. Допельгангери стояли осторонь, спостерігаючи за Зачарованими, які тихо, майже беззвучно радилися, схилившись ближче одна до одної.

Леон виніс не лише реліквії, а й чашу з настоєм, що приготувала Шарлота Уоррен. Він акуратно поставив її перед Пайпер і тихо промовив:
— Випий. Тобі потрібні сили.

Пайпер мовчки взяла чашу в руки. Її пальці ще трохи тремтіли, але вона відчувала, як з кожним ковтком тепло розливається по її тілу, повертаючи хоча б частину втрачених сил.

Фібі схилилася ближче до сестер і шепотом сказала:
— Нам треба діяти обережно. Вони не знають, що ми плануємо, і так має залишатися до самого кінця.

Прюденс задумливо дивилася на двійників, які стояли поодаль, впевнені у своїй силі.
— Ми повинні переконати їх, що вони тут не просто так.

Пейдж кивнула:
— Вони мають повірити, що їхня доля — отримати свободу.

Фібі скривилася, думаючи про те, як хитко стоїть рівновага між світлом і темрявою.
— Вони хочуть того ж, що й ми. Вони хочуть вибору. Але вибору у них немає.

В цей момент Констянтин підійшов до них, його очі блищали від задуму.
— Нам потрібно ще дещо, щоб зробити обман бездоганним, — сказав він, підносячи руку.

Повітря навколо нього затремтіло, затягуючись у темну вихорну спіраль, що сплелася зі сріблястим світлом.

З'явився ще один браслет, точна копія того, що носила Пайпер.
— Це для них, — сказав Константин, передаючи його двійнику Фібі.

Допельгангери нічого не підозрювали.
— Тепер вони повірять, що ми з ними, — мовила Фібі.

Всі троє двійників вирушили на кухню, де в клітці з кристалів сидів Допельгангер Пайпер.

Допельгангер Пайпер з нудьгою сидів на підлозі, поглядаючи на невидимий бар'єр, що утримував його.

Він вже збирався в черговий раз спробувати вирватися, коли двері відчинилися і перед ним з’явилися його сестри.

Його брови піднялися, коли він помітив їхні чорні іскри при переміщенні.
— Що це ще за комедія? — зухвало кинув він, спостерігаючи за їхніми впевненими виразами облич.
— Ми — такі ж, як ти, — голосом, наповненим впевненістю, промовила Допельгангер Фібі.
— Тебе створив Гаргуль, і нас теж, — додала Допельгангер Прюденс.

Допельгангер Пайпер звузив очі.
— Це брехня.

Допельгангер Пейдж зробила крок уперед, демонструючи браслет справжньої Пайпер, що тоді видав Допельгангера, в своїй руці руці.
— Ні, це правда. Ми були створені, щоб допомогти тобі. Гаргуль послав нас, щоб ти не був сам.
— І щоб ми всі разом отримали те, що належить нам, — додала Допельгангер Фібі.

Допельгангер Пайпер задумався.
— І що ж це?
— Свобода, — звабливо промовила Допельгангер Прюденс.

Допельгангер Пайпер на хвильку замислився.
— Вони ніколи нас не відпустять, — скептично кинув він.
— Вони вже здалися, — відповіла Допельгангер Фібі.
— І що тепер? — з викликом запитав Допельгангер Пайпер.
— Є тільки одне, що потрібно зробити, — мовила Допельгангер Пейдж. — Торкнутися разом із ними реліквій.

Допельгангер Пайпер подивився на них ще кілька секунд, потім зловтішно посміхнувся.
— Гаразд.

Бар'єр із кристалів зник, звільняючи його.

І вони рушили до зали.

Зачаровані чекали в залі, тримаючи у руках свої реліквії.

Допельгангери з'явилися разом із Допельгангером Пайпер, який виглядав цілком задоволеним.

Тим часом у величезному залі Школи Магії, де вогні свічок гасли в передвечірній тіні, сестри Зачаровані чекали своїх злих двійників, щоб провести ритуал. Зала була обставлена старовинними кам'яними колонами, і її високі стелі, розписані зоряними констелляціями, надавали атмосфері незвичайного значення. Все навколо було пронизане магією, і навіть повітря наче пульсувало під впливом магічних артефактів, які вони підготували для цього моменту. У центрі зали лежали чотири артефакти, кожен з яких несе в собі величезну силу: Екскалібур, Перстень Дракули, Попіл Фенікса і Меч Годрика Грифіндора. Вони були розташовані на старовинних кам'яних п'єдесталах, і кожен артефакт здавався живим, зворушеним самою ідеєю цього ритуалу.

Допельгангери сіли перед сестрами, їхні обличчя не виражали емоцій, але в їхніх очах відчувався подив і сумнів. Вони були готові до всього, до чого їх підштовхували Зачаровані, але ще не зовсім розуміли, чому саме це буде для них вирішенням. Кожен їхній рух був сповнений обережності, наче вони трималися на межі двох світів, не знаючи, що чекає на тому боці.

Фібі, впевнена і спокійна, зробила перший крок вперед. Її погляд був проникливим і м’яким, і вона торкнулася артефакта, що стояв перед нею, немов із захопленням демонструючи його силу.
— Ти ж не хочеш бути слабшою, ніж ми? Якщо ти дійсно частина мене, ти повинна відчути силу Екскалібура, — сказала Фібі, її голос звучав спокійно, але з легким натиском, що надавав її словам ваги. Вона поглянула на свого Допельгангера, і в її погляді була хитрість, що змушувала сумніви розвіятися, а бажання взяти в руки цю зброю посилювалося. — Уяви тільки, скільки свободи ти отримаєш… скільки влади. Всі обмеження зникнуть, і ти станеш такою ж сильною, як ми.

Допельгангер Фібі мовчала, але в її очах вже почав битися внутрішній конфлікт. Зачарована відьма бачила, як у її двійника розгорається цікавість і жадоба до сили. Це була можливість. Можливість, яка здавалася їй майже неминучою. Фібі спостерігала за своєю двійницею, даючи їй час, але і все ж не даючи сумнівам вирости. Вона знала, як можна підвести до цього моменту, без зайвих слів, лише за допомогою поглядів і натяків.

Прюденс зробила наступний крок. Її очі зупинилися на Перстні Дракули, що лежав на камені перед нею. Вона не підходила до нього відразу, а спочатку поглянула на свого злого двійника, сповнена внутрішньої сили, яку давала йому ця реліквія.
— Перстень Дракули належить тій, хто сильніша за всіх, — її голос був низьким і проникливим, з притаманною їй глибиною, що водночас зачаровувала і лякала. Вона провела рукою по артефакту, що здавався живим і поглиненими магією. — Якщо ти хочеш владарювати, подолати все, що тримало тебе, цей перстень буде твоїм. Ти здобудеш силу, більшу, ніж у будь-кого. Це твій шанс стати кимось великим, кимось вільним.

Злісно-насмішливий погляд її двійника відповів лише коротким кивком. У ній дійсно починала зростати жадоба. Прюденс могла бачити, як її слова запалюють вогонь у темних очах двійниці, але вона не поспішала. Її методи були повільними, але ефективними.

Пейдж залишалася осторонь, спостерігаючи за ситуацією. Її зловісна спокійність була на своєму місці, вона добре знала, коли не варто поспішати. Нарешті, вона вийшла вперед, м’яко піднімаючи Попіл Фенікса, що невідворотно приваблював її увагу.
— Попіл Фенікса – це не просто артефакт, — її голос звучав як тихий пошепіт, проте його слова були сильніші за будь-яку виголошену мову. — Це ключ до відродження. Це шанси, що здадуться тобі такими реальними, що ти не зможеш від них відмовитися. Уяви тільки: ти будеш вільною від усього, що обмежувало тебе. Ти станеш такою, як ми.

Її злий двійник дивився на неї з великим інтересом, її погляд став більш уважними, і вже не можна було сказати, чи це було її природне бажання чи все-таки магічна сила, що поступово вела Допельгангера до цього.

Пайпер відчувала, як повітря навколо стає все важчим, її серце билося швидше від напруги. Вона оберталася до свого злого двійника і дивилася йому у очі. У її погляді була ціла буря емоцій — від захоплення до хвилювання, але все це було закрите під маскою холодного спокою. Її голос звучав ніжно, але одночасно і вкрай вперто, наче вона намагається схилити гору до падіння.
— Ти знаєш, що це твій шанс, — сказала Пайпер, наближаючись до свого злісного двійника. Вона не спішила торкатися артефакта, адже знала, що саме слово та жестикуляція зараз важливіші за будь-яке дотикання. — Ти відчуваєш, як ця реліквія манить тебе? Вони хочуть тебе. Вони вибрали тебе. Ти бачиш, як твоя сила може зрости в рази, чи не так?

Пайпер зробила паузу, уважно спостерігаючи за своїм Допельгангером, кожен рух її тіла та вираз обличчя — це була суцільна магія, яка змушувала її двійника тягнутися до артефактів, не розуміючи до кінця, чому саме це відбувається. Пайпер говорила з нею так, немов це була спільна мета, спільна боротьба за свободу, за можливість стати більше, ніж просто тінь від свого істинного "Я".
— Подумай, — продовжила Пайпер, її голос став м'якшим, майже шепіт. — Якщо ми торкнемося їх разом, ти отримаєш всю ту силу, яку я маю, без обмежень. І ти будеш вільною. Вільною від усіх кайданів, які зв’язували тебе раніше. Ти не повинна бути нічиєю тінню. Ти можеш стати тим, чим хочеш.

Її слова пронеслися крізь серце зловісного двійника, що почав вагатися. Він ще не був готовий віддатися цій силі, але в її голосі та погляді була така впевненість, що неможливо було не почати сумніватися у своєму виборі. Чи не цей момент є ідеальним шансом для того, щоб стати справжнім володарем темної сили?

Пайпер знала, що її двійник не може втекти від цієї магії. Їй потрібно було лише подати останній поштовх. Вона знала, що за допомогою цих слів і зворушливої енергії вона зможе повністю підкорити свою двійницю. Це було питання часу, питання магії, і тепер це питання рішення.

І ось, її злий двійник нарешті мовчки кивнула. В її очах відображалася та сама жага до сили, що була в Пайпер, тільки вона була тепер темною, вогняною, майже нестримною. Пайпер посміхнулася, впевнено підійшовши до артефакту, вона вже знала: ритуал розпочнеться, і все зміниться назавжди.

Отже, рішення вже було прийнято, Допельгангери погодилися на пропозицію справжніх Зачарованих, адже тоді вони можуть стати самостійними і заволодіють усіма реліквіями.
Двійники не підозрювали, що це був обман, вони всі прагнули одного й того ж, того, що пропонували їм, повної свободи.

Верховний Аватар вийшов уперед, спокійно дивлячись на всіх.
— Вам варто стати разом сюди, — промовив він, малюючи на підлозі коло.

Допельгангери стали в центрі намальованого магічного кола.

Аватар повільно підняв руки, промовивши тихим голосом заклинання.
Повітря в кімнаті затремтіло, вібрації магії заполонили простір.

Перед Допельгангерами та Зачарованими почали проявлятися сторінки зі старовинним текстом.
— Це ритуал звільнення, — голосом, наповненим владою, промовив Аватар.

Допельгангери вперше за весь час виглядали зацікавленими.
— Все, що вам потрібно, — спокійно продовжив він, — це одночасно торкнутися ваших реліквій.

Допельгангери збуджено переглянулися між собою.
— Отже, ось воно як, — мовив Допельгангер Пайпер. — Це дасть нам свободу?
— І силу, — хитро додала Фібі.

Верховний Аватар простягнув вперед руки.
— Одночасно, — його голос звучав владно.

Зачаровані та їхні двійники витягнули вперед руки, торкаючись реліквій.

Усі Допельгангери та справжні Зачаровані одночасно торкаються реліквій.

В той момент, як їхні руки стикнулися з артефактами, магія вибухає.
Від реліквій здіймаються потоки світла й тіні, що зливаються разом.
Очі всіх Допельгангерів починають світитися червоним, а потім змінюють колір на природний.

Допельгангери кричать – вони ніби розчиняються в повітрі, але насправді їхні тіла поглинаються справжніми Зачарованими.
Зачаровані відчувають жахливий біль, ніби всередині щось змінюється.
Темрява і світло всередині них борються між собою.
Починається процес возз’єднання.

Допельгангер Фібі спробувала вирватися, але її наче втягнуло в справжню Фібі.
Допельгангер Прюденс прокричала щось невиразне, перш ніж її поглинуло світло.
Допельгангер Пейдж з жахом подивилася на сестер, та не встигла нічого зробити.

Допельгангер Пайпер був останнім.
Він озирнувся, розуміючи, що його обдурили.
— Ні… — прошипів він, перш ніж його поглинуло світло.

Фібі відчувала, як в її крові пробігає хвиля вогню, але потім приходить рівновага.
Прюденс стиснула кулаки – вона відчувала силу, що повертається до неї, але вже не така темна.
Пейдж на мить здається, що вона горить, але потім магія розтікається тілом.
Пайпер відчула, як у ній стикаються дві стихії – хаос і гармонія.

Яскравий спалах заповнив залу.
Зачаровані впали на підлогу, важко дихаючи.
Очі Пайпер змінили колір назад на звичний.

Коли світло розсіюється, всі падають на коліна.

Допельгангери зникли.
Але тепер кожна із сестер отримала частку темної сили, а Пайпер – повну рівновагу у своїй крові.

Баланс було відновлено.

І тоді з’явився Кастіель.
— Ви зробили це правильно, — сказав він. — Все завершилося… Але що ви тепер будете робити з тією темрявою, яку прийняли в себе?

Його фігура повільно розчинилася у світлі.

Фібі обережно піднялася, поглянувши на сестер.
— Ми це зробили, — прошепотіла вона.

Їхні руки більше не тремтять.
Вони відчувають себе сильнішими, але темна магія більше не загрожує їхньому життю.

Але чи залишилися вони тими ж, ким були раніше?

Всі розуміли: це ще не кінець.

Тепер вони були готові до останнього бою.

В цей самий час Гаргуль у своїй печері закінчував підготовку до ритуалу з виклику Тріади.

Гаргуль стояв, затамувавши подих, дивлячись, як чорнило, змішане з магією крові, малює на стінах та підлозі давні символи. Його рука не здригалася, коли він ретельно виводив кожен знак, немов це був останній крок до незвіданої сили. У кожному штриху він відчував силу, яка наростала в ньому, досягаючи критичної межі. Цей ритуал повинен був бути ідеальним, адже одна-єдина помилка могла коштувати йому всього, що він будував. І навіть якщо Допельгангер не з’явиться, він не зупиниться. Він продовжить до кінця, до того моменту, коли Тріада воскресне.

Підлога печери здригнулася, відлунюючи його слова. Здається, все навколо почало реагувати на його заклик. Щось невиразне й темне відповідало на його магію, наче сама земля відчувала наближення неминучої долі. Лише ще кілька кроків, і Тріада встане з мертвих, відродиться для того, щоб йому належати.

Та раптом, в один момент, підлога і стіни почали вібрувати. Гаргуль застиг, коли стародавні символи, що він щойно намалював, спалахнули яскравим зеленим вогнем, який наповнив печеру гарячим, майже фізичним світлом. Вогонь пронизував повітря, кидаючи відблиски на його обличчя, а потім… раптово згас.

Все зникло так швидко, що Гаргуль не встиг зрозуміти, що сталося. Стіни і підлога, де ще секунду тому палахкотіли символи, тепер були чистими, без жодного сліду, ні найменшої ознаки того, що ритуал взагалі відбувався. Лишилась лише порожнеча, порожнеча й тиша, яку порушувала лише ледь чутна вібрація в повітрі.

Гаргуль обернувся до срібної чаші, що стояла поруч, і побачив, як вона почала вібрувати, наче відповідала на його розгубленість. Він підняв чашу, дивлячись, як кров, змішана з магією Пайпер, почала палахкотіти зеленим вогнем. Вогонь, що ковзав по поверхні крові, спотворював її, вабив до себе, а потім… все стихло.

Замість червоної рідини в чаші залишилась лише вода. Гаргуль відпустив чашу, що дзвінко впала на кам’яну підлогу, і різко перевернув її ногою. Вода розлилася по підлозі, а його очі палаючі, переповнені люттю та безнадією.

Це були відьми. Знову. Кляті відьми. Вони знову його перехитрили, знову змусили йти по хибному сліду. Він знав, що не може зупинитися. Але відчував, як ненависть зростає в його серці. Вони здобули перемогу, але це ще не кінець. Він не дозволить їм залишити його так. Вони ще поплатяться за те, що зробили і воз'єдналися з Допельгангерами.