ГЛАВА 11. ЗВ'ЯЗОК КРОВІ.

ГЛАВА 11. ЗВ’ЯЗОК КРОВІ.

Атмосфера на кухні була гнітючою. Магія Школи, зазвичай світла і гармонійна, наче застигла в повітрі, очікуючи, що буде далі.

На підлозі, просто в центрі кімнати, світилося коло з фіолетових кристалів. Вони мерехтіли живим світлом, пульсуючи кожні кілька секунд, утворюючи непроникний магічний бар’єр.

Всередині нього стояв він.

Допельгангер Пайпер.

Його вигляд був ідеальною копією справжньої Пайпер.

Те ж каштанове волосся, той же вираз обличчя, той самий голос.

Але його очі були інші.

В них не було тепла. Тільки порожнеча і гнів.

А ще…

Темні іскри, які зрідка пробігали його тілом, мов чорні блискавки.

Він повільно ходив по межі кристального кола, не відводячи очей від присутніх. Його рухи були плавними, але водночас напруженими, ніби він стримував у собі бурю.

Він шукав вихід.

Шукав слабкість у магії кристалів.

Але їхня сила була надто міцною.

Допельгангер зупинився.

Його губи витяглися в хижу посмішку.
— Ви думаєте, що це ваша перемога?

Його голос був глибоким, проте у ньому вчувалася роздратованість.

Пайпер стояла напроти нього.
Вона ледь трималася на ногах, але не показувала слабкості.

Очі її світилися рішучістю.
— Ти не зможеш втекти.

Допельгангер звузив очі.
— А ти впевнена?

Раптом він підняв руку… і встромив ніготь у власну долоню.

На його шкірі з’явився тонкий поріз.
Червона крапля крові впала на підлогу.
І в ту ж мить…

Пайпер різко здригнулася.
Вона відчула гострий біль у своїй руці.

Фібі ахнула і підбігла ближче.
— Що ти робиш?!

Допельгангер задоволено усміхнувся.
— Доводжу вам істину.

Але сталося дещо дивне.

Рана Пайпер з’явилася на її руці, проте миттєво почала затягуватися, не залишаючи навіть сліду.

Допельгангер застиг, здивовано дивлячись на її долоню.

Його брови збентежено сіпнулися.
— Що?..

Він не закінчив фразу.
Бо його власна рана досі кровоточила.

Прюденс помітила це і звузила очі.
— Що, не так, як ти очікував?

Допельгангер стиснув щелепи.
Його план не спрацював.
Він міг впливати на Пайпер, але не повністю.
Він повинен був створити симетричний зв’язок між ними, але щось йому заважало.

Допельгангер прищурився.
— Цього не може бути…

Він повторив рух, створюючи новий глибший поріз на своїй руці.
І знову…

Пайпер здригнулася, відчувши біль.
Рана з’явилася на її тілі…
…і одразу ж зажила.

Фібі подивилася на неї.
— Ти відчуваєш біль?
Пайпер глибоко вдихнула і кивнула.
— Так… Але це триває лише мить.

Допельгангер затремтів від люті.
— Що ти зробила?!

Пейдж змінила вираз обличчя.
— Схоже, ти можеш лише завдавати їй болю, але не можеш втримати його.

Фібі провела пальцем по руці Пайпер.
— І що ще цікавіше… її рани загоюються швидше, ніж твої.

Допельгангер схопився за власний поріз.
Він заживав, але надто повільно.

Фібі підняла голову.
— Вона сильніша за тебе.

Допельгангер глухо загарчав.
— Це… неможливо.

Але Констянтин уже все зрозумів.
Захисний браслет.
Саме він блокував повний вплив Допельгангера на Пайпер.

Він все ще міг її відчувати. Все ще міг її торкатися.
Але він не міг її знищити.
Не тоді, коли браслет на її руці.

Констянтин зробив крок вперед.
— Нам треба поговорити. Але не тут.

Фібі розгублено поглянула на нього.
— Чому?
— Бо розмова буде довгою, і Пайпер ще не в тому стані, щоб стояти.

Пайпер хотіла заперечити, але Лео м’яко стиснув її плече.
— Констянтин має рацію. Тобі потрібен відпочинок.

Пайпер кивнула.
— І Допельгангер не повинен почути, про що ми говоритимемо.

Констянтин подивився на Аватара.
— Зможеш утримати його тут?

Аватар підняв руку.
Кристали блиснули ще яскравіше, їхня магія стала подвійно міцною.
Допельгангер відчув це.
Він кинувся вперед, спробувавши прорватися крізь бар’єр, але…
Його відкинуло назад.
Він розлючено гаркнув.
— Це нічого не змінить! Ви не зможете мене тримати тут вічно!

Але…
Ніхто навіть не глянув у його бік.

Сестри повільно вийшли з кухні, підтримуючи Пайпер.

Останнім з кімнати вийшов Аватар.
На прощання він кивнув двійнику.
— Бажаю приємного ув’язнення.

Двері зачинилися.
А Допельгангер…
Лише мовчки стояв у темному кутку своєї клітки.
Його очі палали темним вогнем.

У залі було тихо і спокійно, на відміну від кухні, де ще лунав гнівний голос Допельгангера.
Лампи, що висіли у повітрі, мерехтіли м’яким золотавим світлом, відкидаючи теплі відблиски на кам’яні стіни.

Але ця теплота була оманливою.
У центрі кімнати, на м’якому дивані, устеленому подушками, лежала Пайпер.
Сестри акуратно опустили її, підтримуючи під руки, поки вона важко дихала.
Її тіло тремтіло, а обличчя потемніло від виснаження.

Фібі нахилилася над нею, її очі були повні тривоги.
— Пайпер? Ти як?

Пайпер ледь розплющила очі, її губи потріскалися від спеки.
Її пальці слабо стиснули край ковдри, шукаючи хоча б якесь джерело тепла.
— Мені… холодно.

Її голос був тихим, майже безбарвним, ніби вона втрачала сили з кожним словом.

Пейдж миттєво піднялася з місця.
— Зачекайте! Я принесу ще одну ковдру!

Але Лео зупинив її жестом.
— Це не просто холод. Це магічний розлад.
Його голос був напруженим, але зосередженим, наче він уже роздумував над рішенням.
Він простягнув руку і доторкнувся до чола Пайпер.
Її шкіра була розпеченою, немов вона горіла зсередини.

Прюденс занепокоєно поглянула на нього.
— Це через зв’язок із Допельгангером?

Лео зітхнув, не відриваючи рук від дружини.
— Частково. Але проблема глибша.

Його пальці засвітилися м’яким білим сяйвом, яке повільно розтікалося її тілом, немов пробуючи відновити баланс.
Але ефекту не було.

Фібі знервовано стиснула пальці в кулаки.
— То чому їй гіршає? Ми ж тримаємо його під контролем!

Констянтин, який стояв неподалік, спостерігаючи за всім, схрестив руки на грудях.
Його очі вивчали Пайпер, ніби він аналізував кожен її подих, кожен рух.
— Її кров нестабільна.

Сестри різко перевели на нього погляд.
Лео підняв голову, його вираз став стривоженим.
— Що ти маєш на увазі?

Констянтин насупився, ніби намагаючись сформулювати пояснення.
— Її організм ще не адаптувався до впливу темної магії, що була використана проти неї. Вона ніби... між двома станами.
Його погляд ковзнув по браслету на руці Пайпер, але він утримався від коментарів.
— Якщо нічого не зробити, гарячка лише посилиться.

Лео ще раз оглянув Пайпер.
Її дихання було неспокійним, а тіло сіпалося від внутрішньої боротьби між теплом і холодом.
— Але я можу це виправити.

Його голос став рішучим.
Він простягнув руки над її грудьми, і знову блискуче біле світло вирвалося з його долонь.
Цього разу він направив усю свою енергію в зцілення.
Світло стало яскравішим, його промені повільно просочувалися в тіло Пайпер.
Її пальці ледь здригнулися, а потім ослабли, розслабляючись.

Жар, який ще секунду тому палив її тіло, почав відступати.
Холод, що проймав її наскрізь, розсіявся, немов вітер, що тане в променях сонця.
Її дихання вирівнялося.
Через кілька хвилин зцілення шкіра Пайпер знову набула природного кольору, а очі вже не здавалися такими важкими.

Лео видихнув, забираючи руки, але залишивши одну долоню на її зап’ясті, перевіряючи пульс.

Фібі обережно доторкнулася до плеча сестри.
— Пайпер? Ти як?

Пайпер повільно розплющила очі.
Вона ще виглядала втомленою, але тепер не була виснаженою.
Її погляд став ясним, усвідомленим.
— Краще.

Вона перевела очі на Лео, її губи ледь зігнулися в слабкій усмішці.
— Дякую.
Лео усміхнувся у відповідь, легко погладивши її долоню.
— Я тут, щоб допомагати тобі.

Прюденс, яка весь цей час стояла біля узголів'я дивана, зітхнула з полегшенням.
— Отже, тепер вона може слухати.

Констянтин, який до цього моменту стояв у тіні, тепер зробив крок уперед.
Його погляд був серйозним, голос — низьким і чітким.
— А головне — розуміти.

Пайпер підняла голову.
Вона виглядала слабкою, але незламною.
Її очі були наповнені рішучістю.
— Гаразд. Тепер розкажіть мені все.

У залі було майже тихо.
Лише легке потріскування магічного світла в лампах порушувало цю тишу, ніби і саме світло відчувало, що зараз буде сказано щось важливе.
За зачиненими дверима ще чулися глухі звуки.
Допельгангер не здавався.
Він шипів, бився об магічний бар’єр, намагався знайти вихід.

Але тут, у залі, це не мало значення.
У центрі кімнати, обгорнута ковдрою, сиділа Пайпер.
Її рука мимоволі торкалася браслета.
Метал був холодний, але його світло ледь пульсувало, ніби воно дихало разом із нею.
Констянтин провів пальцями по срібному перстню на своїй руці, його погляд уп’явся в браслет.
— Це не просто амулет. Це обман самої смерті.

Фібі зіщулилася.
— Що ти маєш на увазі?

Констянтин підняв очі, і його голос став тихішим, ніби він не хотів, щоб навіть сам світ почув його слова.
— Я маю на увазі, що цей браслет врятував не одну душу.

Його погляд зосередився на Пайпер.
— І зараз він рятує тебе.

Констянтин провів рукою у повітрі, і його пальці засвітилися тьмяним сріблястим сяйвом.
Він прошепотів кілька слів латинською, його голос був низьким і глибоким, немов відлуння стародавньої магії:
— "Ostende nobis veritatem temporis..."
Туман повільно заповнив залу, піднімаючись із підлоги, мов густа примара, що ожила в темряві.
Він снував між ними, огортаючи простір, і раптом… 
Картина з минулого почала формуватися просто перед їхніми очима.
Світ змінився.
З’явилася стара каплиця — її стіни зруйновані, вікна розбиті, крізь них лилося бліде світло місяця.
У центрі стояв Константин, а перед ним — Жнець Вершника Смерті.
Його очі горіли крижаним вогнем, а в руках світилася сфера, всередині якої кружляла тінь — душа Вершника.
Зала Школи Магії зникла, а всі, хто був у ній, ніби перенеслися у те місце, у той час.
Фібі повільно озирнулася, її голос лунав приглушено, ніби його заглушувала сама магія видіння:
— Ми... бачимо це так, ніби самі там були...
Прюденс стиснула губи, її погляд був уважним, заглибленим у картину перед нею.
Лео поклав руку на плече Пайпер, ніби намагаючись переконатися, що це лише ілюзія.
Констянтин ледь посміхнувся, але його очі залишалися серйозними.
— Тепер ви побачите все самі.
І в цю мить…
Видіння ожило.
Кузня Жнеців.

Темрява тут була живою, вона стікала по стінах, ніби дим від невидимого вогню.

Тут працював він.

Було давно забуте місце, де вогонь ніколи не згасав, а ковадла пам’ятали кожен удар молота.

Це була Кузня Жнеців.
Місце, де кувалися артефакти, здатні змінити долю богів, демонів і навіть самої смерті.
Тут, у найглибшому куточку, стояв Жнець Смерті, приставлений до Вершника.

Він був вищим за будь-яку людину, його тіло вкрите чорним металом, а очі світлилися крижаним блакитним полум’ям.
Його тіло було вкрите чорним металом, очі — крижаним вогнем, голос — шелестом мертвого вітру.
Він створював пастку для душі Вершника.
Але сам того не знаючи — дарував йому порятунок.
Матеріал: Срібло, що залишилося після викування Меча Годрика Грифіндора.
Магія: Стародавні заклинання, які закривали душу в тілі носія, унеможливлюючи її вилучення.

Його завдання було чітким.
Коли прийде час, він повинен забрати душу Вершника Смерті.

Коли браслет був готовий, Жнець подумав, що створив зброю проти Вершника.

Але Вершник використав це проти нього.
Він більше не боявся смерті.
Він більше не міг її зустріти.
Бо його душа зникла з цього світу за допомогою сфери, яку він отримав в обмін.
Браслет захищав порожню оболонку.

Але Вершник… був хитрішим.
Він розгадав систему, що керувала смертю, і знайшов спосіб обдурити свого Жнеця.

Саме тому він наказав викувати цей браслет.

Коли браслет був готовий, він міг запечатати душу носія у тілі, роблячи його недоступним для смерті.

Але Вершник пішов ще далі.
Він вирішив, що не просто носитиме цей браслет, а й сховає свою душу окремо від себе, створивши істоту, яку неможливо вбити.

І тоді…
Жнець зрозумів, що його обдурили.
Його завдання було неможливо виконати.
А браслет, що повинен був бути інструментом переходу душі у загробний світ, став символом абсолютного безсмертя.

Тому, коли Вершник більше не потребував цього захисту, браслет залишився… зайвим.
І коли Констянтин втрутився у гру між смертю і безсмертям, саме цей браслет став його нагородою
Минуле. Ритуал позичення душі Вершника Смерті.

Ніч. Покинута каплиця на межі світів.
Місце, де живі й мертві перетиналися.

Тут, серед розбитих вітражів, у центрі вигорілого вівтаря, Констянтин висипав чорний попіл у формі кола.

Сіра свічка.
Старовинні ланцюги.
Кров, що капала на камінь.

І він вимовив слова, які можна було сказати лише один раз у житті.
— Mortem... tuam... commuta...

Темрява здригнулася.
З-під землі піднявся Жнець Вершника.
Його очі світилися, як вугільний вогонь, що ось-ось згасне.
— Ти кличеш мене, смертний?

Констянтин не відвів погляду.
— Я прийшов позичити душу Вершника.
Жнець повільно схилив голову.
— Який ризикований вибір.

Його рука, вкрита чорним металом, простяглася вперед.
І тоді із повітря народилася сфера.
Сяйво блакитного полум’я.
Тінь, що рухалася всередині, немов жива.
Душа Вершника Смерті.

Жнець тримав її на кінчиках пальців.
— Ти знаєш, що за кожну позичену душу доводиться платити?

Констянтин усміхнувся.
— Я завжди плачу свої борги.

Жнець нахилив голову, і сфера полетіла до рук Константина.

І він забрав її.
І в цей момент…
Темрява захиталася.
Жнець відчув, що став смертним.
Його очі розширилися.

А Констянтин…
Зник у чорному полум’ї.

Темрява розступилася.
Із неї з’явився Констянтин, а в його руці — куля, що пульсувала блакитним світлом.

Всередині крутилася тінь.
Душа Вершника Смерті.

Вершник, сидячи на своєму чорному коні, подивився на нього, не змінюючи виразу обличчя.
— Ти сміливий. Вкрасти душу самої Смерті — це безумство.
Констянтин усміхнувся, граючи з кулею між пальцями.
— Я не вкрав. Я позичив.

Вершник хитро примружив очі.
— І тепер ти прийшов повертати її?
— Можливо.

Констянтин повернув кулю у пальцях.
— Або ж я можу залишити її собі.

Вершник тихо розсміявся.
— Ти думаєш, що можеш шантажувати мене?

Констянтин зітхнув.
— Ні. Але я знаю, що ти вже обдурив смерть. І браслет більше тобі не потрібен.

Вершник зупинився.
Констянтин дивився прямо в його палаючі очі.
— Давай обмін. Браслет — в обмін на твою душу.

Наступної миті…
Темрява здригнулася.

І між ними з’явився срібний браслет, що випромінював слабке світло.
Вершник холодно усміхнувся.
— Бережи його, Джон. Він належить не живим.
І тепер…
Констянтин мав отримати його.

Слова, що були сказані там, у минулому, знову пролунали у темряві.
— "Tuam animam commutabo..."
Вершник Смерті простягнув руку…
І торг був укладений.
Туман повільно розсіювався, і зала Школи Магії повернулася у реальність.
Констянтин змахнув рукою, завершуючи закляття.
Він перевів погляд на всіх присутніх.
— Ось як усе було.
Його голос був спокійним, але пронизливим, мов вітер, що пройшов крізь віки.
І тепер вони знали правду.

Констянтин повернувся у реальність, його очі горіли спогадами.
— Ось так я отримав його душу.

Пайпер дивилася на нього, її рука все ще стиснута навколо браслета.
Констянтин глянув на неї.
— А тепер він рятує тебе.

Він торкнувся срібного металу.
— Темна магія крові, яку використав Гаргуль, порушила баланс у твоєму тілі.
Його голос звучав глибше, ніби він говорив не просто словами, а стародавньою істиною.
— Через це Допельгангер міг впливати на тебе, бо твоя сутність стала нестабільною.

Фібі перехопило подих.
— То браслет…

Константин кивнув.
— Він лише частково відновив рівновагу.

Він провів пальцем по сріблу.
— Тому Допельгангер може переносити на тебе рани, але вони одразу загоюються.

Він глянув на Пайпер.
— Але біль ти все одно відчуваєш.

Пайпер повільно кивнула.
— Так…

Вона заплющила очі.
— Він не може мене знищити, але може змусити страждати.

Констянтин похмуро кивнув.
— Саме так.

Пайпер провела рукою по браслету і відчула, як срібло стало теплим у її руці.
І тоді вона пробурмотіла слова, які вимовила в момент, коли браслет торкнувся її.

І вони стали ключем до розгадки.

Світло в кімнаті здавалося тьмянішим, хоч лампи все ще парили у повітрі, мерехтячи м'яким золотавим сяйвом.

Але зараз ніхто не зважав на світло.
Усі дивилися на Пайпер.

Її голос щойно пролунав в тиші, і слова, які вона вимовила, ніби залишили після себе щось невидиме, але потужне.

Констянтин завмер.
Його погляд став гострим, ніби він намагався розібрати кожен склад, кожен звук.
— Повтори.

Пайпер глибоко вдихнула.
Її голос був тихим, але кожне слово прозвучало чітко, відлунюючись у просторі, немов стара, забута істина.
— "Consilium… ex tenebris... ad lucem... per sanguinem."

Тиша.
Фібі ледь помітно здригнулася.
— Що це означає?

Констянтин повільно сів у крісло, зосереджено розтираючи пальцями скроні.
— Це латина.

Він витримав паузу, перш ніж перевести погляд на всіх.
— Дослівний переклад: "Рішення... з темряви... до світла... через кров."

Його слова зависли в повітрі, як важкий тягар.
Прюденс першою порушила мовчання.
— Яке рішення?

Констянтин нахмурився.
— Ці слова — підказка.

Він подивився на Пайпер.
— І ти сказала їх не вперше.

Констянтин підняв руку, і в його очах засвітилася глибока зосередженість.
Його голос змінився, ставши трохи нижчим, ніби магія проникала у його слова:
— "Tempus revelare... Ostende quod latet..."

Повітря у залі завирувало, ніби реальність на мить захиталася, а потім…

Туман знову огорнув приміщення, закручуючись у спіралі, немов потоки часу самі направляли їх.

Темрява загусла, і вони перенеслися у минуле.

Школа Магії. 
Момент, коли Констянтин одягнув браслет на Пайпер.
Її тіло було нерухомим. 
Її шкіра — блідою, майже прозорою.

Коли Констянтин опустився біля неї, світло у кімнаті тремтіло, ніби відчувало, що щось важливе ось-ось станеться.

Він обережно взяв її зап’ястя, відчуваючи, як її пульс був ледве відчутним.

І тоді він одягнув браслет.
Срібний метал торкнувся її шкіри...

У мить контакту…
Срібне світло вибухнуло з браслета, огорнувши її тіло тихими хвилями енергії.

Пальці Пайпер слабо здригнулися, і з її губ вирвалися ледве чутні слова.
— "...Consilium... ex... tene...bris..."

Голос був занадто слабким, занадто тихим, ніби слова боролися за те, щоб бути почутими.

Фібі здригнулася, стоячи серед видіння, і вдивлялася у сестру.

Лео повільно обернувся, його погляд був напруженим.
— Тоді ніхто не міг цього зрозуміти, Констянтин не міг повністю розібрати це послання і не встиг розповісти, з'явився Допельгангер Пайпер і перервав розмову.

Прюденс ледь помітно стиснула губи.
— Але зараз ми почули.

Констянтин спостерігав за сценою, його руки були схрещені на грудях, а очі холодними і аналітичними.

Він уважно слухав, знову і знову повторюючи у думках ці слова.
І коли світло почало гаснути, коли Пайпер знову занурилася в темряву, їх усіх повернуло назад у теперішнє.

Туман розвіявся, і реальність знову стала чіткою.

Констянтин змахнув рукою, завершуючи магію.

Він глянув на Пайпер.
— Ось як це було.

Фібі повільно вдихнула, її серце билося швидше.
— Ти мав рацію. Це були ті ж слова.

Лео обережно взяв Пайпер за руку, його пальці на мить торкнулися браслета.
— Але тепер вона сказала їх усвідомлено. Це змінює все.

Констянтин нахилився вперед, впершись ліктями в коліна.
— Коли я одягнув браслет, ти сказала ті ж слова. Але тихо, нечітко. Тепер ти їх повторила, і це не може бути збігом.

Прюденс підняла голову, її очі були наповнені розумінням.
— І тепер ми знаємо, що вони означають.

Рішення було перед ними.

Залишалося тільки його прийняти.
Констянтин тяжко зітхнув і закурив.
— Ця фраза... це ключ.

Лео, який усе ще стояв поряд із Пайпер, подивився на неї стурбовано.
— Що це за "рішення" і як воно пов'язане з її кров’ю?

Констянтин задумливо прокрутив у пальцях срібний перстень.
— Браслет зроблений зі срібла Меча Годрика Грифіндора. Це означає, що він пов’язаний із магією реліквій.

Він подивився на Пайпер.
— Ти перша, хто доторкнувся до цього меча. І це запустило процес.

Прюденс стиснула губи.
— Процес, через який її кров змінилася.

Констянтин кивнув.
— Так. Дві групи крові. Дві магії. Світло і тьма.

Він підняв очі.
— Допельгангер — це не просто двійник. Він — твоя інша половина. Твоя темна частина.

Фібі відчула, як серце прискорилося.
— Але якщо вони пов’язані, як ми можемо розділити їх і повернути рівновагу без того, щоб знищити її?

Констянтин торкнувся браслета на руці Пайпер.
— Цей браслет частково відновив баланс, але не повністю.

Він перевів погляд на всіх.
— Бо баланс можна відновити лише через кров.

Сестри обмінялися тривожними поглядами.
Лео стиснув губи.
— Що ти маєш на увазі?

Констянтин глибоко вдихнув.
— Щоб завершити ритуал і відновити рівновагу між двома половинами Пайпер, нам потрібно зробити те ж саме, що й тоді, коли її кров змінилася.

Прюденс звузила очі.
— Тобто...?

Констянтин схилив голову.
— Вона повинна знову торкнутися Меча Годрика Грифіндора, на цей раз одночасно з Допельгангером.

Тиша.

Фібі здригнулася.
— Але ж... якщо це зробило її такою, хіба не буде гірше?

Констянтин похитав головою.
— Ні.

Він знову подивився на Пайпер.
— Тоді її кров була нестабільною. Тепер вона змінилася. Якщо вона знову торкнеться меча, він завершить процес, а не запустить його заново.

Пайпер насупилася, її пальці міцніше стиснули ковдру.
— І що буде тоді?

Констянтин подивився прямо в її очі.
— Допельгангер стане частиною тебе. Але не знищиться.

Його голос звучав серйозно і твердо.
— Він не зникне, а зіллється з тобою, як дві частини однієї душі.

Лео подивився на Пайпер, його обличчя сповнилося тривогою.
— Але чи буде це безпечно для неї?

Констянтин замислився на мить.
— Є ризики. 

Пайпер задумливо провела по браслету пальцями.
— Якщо ми це зробимо, то Допельгангер більше не зможе впливати на мене?

Констянтин кивнув.
— Так. Він більше не буде окремою істотою. Він стане частиною тебе самої.

Прюденс, яка до цього мовчала, нарешті заговорила.
— Тобто ти пропонуєш їй... прийняти свою темну частину?

Констянтин знову кивнув.
— Саме так.

Він перевів погляд на Пайпер.
— Але це єдиний спосіб відновити баланс.
Рішення... з темряви... до світла... через кров.

Пайпер відчула, як її серце стиснулося.
Вона зрозуміла, що це означає.
Їй доведеться зробити вибір.

Фібі відчувала, як у неї холонуть пальці.