ГЛАВА 7. ПОРЯТУНОК ПАЙПЕР.

ГЛАВА 7. ПОРЯТУНОК ПАЙПЕР.

Мить переходу зі світу снів назад до реальності була такою ж різкою, як удар грому. Простір закрутився, розчинивши червонуватий серпанок Ноксії, і всі, хто вирушав за Пилом Вогню, відчули, як тверда земля Школи Магії знову опинилася під їхніми ногами. Повітря, наповнене пахощами трав’яного чаю та старих книг, здавалося несподівано рідним після спотвореного простору сновидінь.

Але щось було не так.

— Пайпер! — вигукнула Фібі, озирнувшись.
Її сестри не було серед тих, хто повернувся. Разом з Пилом Вогню вони перенеслися назад у Школу, але Пайпер не було… і що найгірше — зникло й її фізичне тіло.
— Лео, що з нею? — голос Прюденс тремтів.

Лео стояв блідий, наче сам привид. Він намагався відчути її ауру, як робив завжди, але… нічого. Ні теплого світла, ні ледь відчутного зв’язку — лише порожнеча.
— Я… не знаю.

Його голос зірвався.
— Не може бути… — Пейдж провела долонею по повітрю, ніби намагаючись зачепити щось невидиме. — Як її тіло могло зникнути?!
— Це неможливо, — виголосив Коул, стискаючи кулаки. — Щоб її тіло зникло разом із духом… Це означає, що її витягли повністю. Хтось порушив природний порядок.

Запала тиша. Ніхто не хотів говорити вголос очевидне.
— Її викрали в Ноксії, — нарешті сказав Леон, старійшина. — І якщо зникло її тіло, то викрадачі знають, як обійти закони Магії.

Фібі різко відвернулася, стискаючи чашку, з якої перед походом у Ноксію пила її сестра.
— Я знала! — прошепотіла вона. — Я відчувала… Вона попереджала мене…

На її пальцях залишився кривавий відбиток сестри. Теплий, живий ще кілька годин тому…

Фібі сконцентрувалася. Її видіння завжди приходили зненацька, але іноді вона могла викликати їх навмисно. Вона зосередилася на відбитку, дозволяючи магії поглинути себе.

Темрява. Важке, сире повітря. Каплі крові, що повільно стікають на кам’яну підлогу. Очі відкриваються, миготять у темряві. Пайпер. Вона прив’язана до стільця, її руки зв’язані мотузками, а з зап’ястя капає кров. Струмки багряної рідини течуть по її блідих пальцях, крапаючи на кам’яний холод. Вона в темній печері… Вона одна…

Фібі різко видихнула і розплющила очі.
— Я бачила її! — закричала вона, оглядаючи всіх. — Вона жива, але… її тримають у якійсь печері. Вона стікає кров’ю!

Лео похитнувся.
— Я все ще не відчуваю її… Це означає, що вона в місці, де блокується магія.
— Коло Соломона, — глухо промовив Коул.
— Що? — спитала Прюденс.
— Це стародавній метод обмеження чаклунів, створений ще темними магами Середньовіччя, — пояснив Коул. — Це не просто магічна пастка. Це вирок. Той, хто потрапляє в нього, позбавлений магії… і можливості втекти.
— Хто міг зробити таке?
— Вовколак і Василіск, — відповів Коул.

Настала гнітюча тиша.

— Гульї.
Всі повернули голови до Коула.
— Я знаю, як Василіск створив свою армію, — його голос лунав зловісно. — Він перетворював людей на камінь своїм поглядом… а потім оживляв їх магією темряви. Вони не просто бездушні слуги. Вони частина нього.
— Отже, якщо вбити Василіска… — задумливо промовила Фібі.
— Його армія розсиплеться на порох, — закінчив Коул.
— А що з Вовколаком? — спитала Пейдж.

Леон відкрив стару книгу, сторінки якої пожовкли від часу.
— Тут написано, що Вовколаків можна вбити лише срібною кулею в серце.
— Прекрасно, — Прюденс дістала з кобури старий револьвер. — Я подбаю про це.

Лео затамував подих.
— Зачекайте. Пайпер все ще може бути… жива, але якщо вона вже... мертва…

Його слова стали холодним вістрям ножа для всіх.
— Ні, — заперечила Фібі. — Вона ще жива. Я це відчула.
— Тоді у нас є лише 24 години, — сказала Пейдж. — Якщо вона втратить забагато крові, навіть магія її не врятує.
— Треба знайти їхнє лігво, — мовив Леон.

Всі кинулися до книг, карт, магічних записів.
— Якщо вони використовують Коло Соломона, то їхня база десь у стародавніх печерах, — сказав Коул. — І найкраще місце для цього…
— Лігво Василіска, — закінчила Прюденс.

Вони знайшли печеру на карті.

— Отже, ми вирушаємо, — заявила Фібі.

Коул узяв свою бойову сокиру Гнолла.
— Я прикінчу змія, а ви — беріть Пайпер і тікайте.

Прюденс зняла револьвер із запобіжника.
— Вовколака залиште мені.

Лео зробив крок уперед.
— Як тільки я відчую Пайпер — це буде сигнал до атаки.

Фібі підняла руку, і її тіло почало зникати.
— Я прослизну першою і дізнаюся, що там всередині.

Вони не мали права на помилку.

Вони вирушали у саме лігво монстрів… щоб повернути свою сестру.

Темрява.

Пайпер повільно приходила до тями, відчуваючи, як біль накочується хвилями. Голова важка, в роті пересохло. Вона хотіла відкрити очі, але її повіки залишалися склеєними. Ні, це не повіки… Її очі були зав’язані.

Що сталося?

Тіло не слухалося, руки були зведені назад. Вона спробувала поворухнутися, але тугі мотузки лише врізалися в зап'ястя.
— Нарешті, наша гостя прокинулася, — почувся знайомий голос, зміїний і холодний, як отрута.

Василіск.

Пайпер зробила глибокий вдих.
— Що вам потрібно?
— Мені? Майже нічого, — проспівав Василіск, і вона почула, як він рухається десь поруч. — А ось твоя кров і ті реліквії, що принесуть нам твої сестри — це зовсім інша історія.

Пайпер стиснула щелепи.
— Ви думаєте, що мої сестри так просто віддадуть вам реліквії? Ви їх недооцінюєте.
— Навпаки, ми їх чудово розуміємо, — втрутився другий голос, грубий і гарчачий. Вовколак.
— Вони не мають вибору, — продовжив Василіск. — Якщо вони хочуть тебе живою — вони прийдуть. Але поки що…

Вона відчула, як щось гостре торкнулося її руки.
— Ти навіть не уявляєш, наскільки особлива, Пайпер.

Вона стиснула пальці.
— Це ви мені кажете? Я й так знаю, що я особлива.

Вовколак засміявся, але в цьому сміху не було радості.
— Ти не розумієш. Коли твоя сестра Прюденс померла, її магія не зникла. Вона перетекла в тебе.

Пайпер зціпила зуби.
— Що за дурниці…
— Ні, ні, це не дурниці, — прошипів Василіск. — Ти носиш у собі її силу, і це змінило тебе на глибшому рівні. Не лише магічно… біологічно.

Вовколак різко стиснув її руку.
— Твоя кров тепер не така, як раніше.
— Вона має дві сутності, — додав Василіск. — Два різних потоки енергії, дві лінії магії. Твоє тіло тепер — ідеальна рівновага між силами світла і темряви.

Пайпер спробувала стиснути пальці в кулак, але її рука не слухалася.
— І що вам з цього?
— Твоя кров може стати ключем до великої сили, — голос Василіска звучав майже звабливо. — Кров змішаної магії… Це те, чого не вистачає багатьом могутнім істотам. Вона може підсилити тих, хто вже сильний, або зробити безсилих — всемогутніми.

Пайпер відчула, як щось холодне торкнулося її шкіри.
— Але щоб отримати силу твоєї крові, її потрібно зібрати… поки вона ще жива.

Вовколак стиснув її руку, притискаючи лезо кинджала до зап'ястя.
— Сподіваюся, ти не боїшся болю, відьмо.

Він різко полоснув лезом по її шкірі від ліктя до зап'ястя, вздовж вени.

Пайпер не змогла стримати здригання. Гаряча кров потекла по руці, капаючи вниз. Вона почула, як щось брязнуло — немов якась чаша.

— Ось так… — прошепотів Вовколак.

Він тримав чашу, в яку тонкою цівкою стікала її кров.

Пайпер стиснула щелепи, намагаючись не показати слабкість.
— Це ще не все, — сказав Василіск, ніби читаючи її думки. — Ми візьмемо достатньо, щоб твої сестри відчули, як життя вислизає з тебе. Вони самі принесуть нам реліквії… а якщо ні, то ми заберемо всю твою кров до останньої краплі.

Вовколак прибрав чашу, яка була вже наполовину заповнена кров'ю з вени Пайпер.
Кров закапала на камінь.

Голова почала паморочитися.

Темрява знову накрила її.

Чорні хмари вкривали небо, залишаючи тільки вузькі просвіти, крізь які пробивалося бліде світло місяця. Повітря було важким, насиченим запахом вогкої землі та чогось ледь вловимого… смерті.

З вершини скелі спускалася вузька стежка, що вела до входу в печеру – глибокого зяючого провалля, охопленого темрявою.

Група людей стояла біля підніжжя, вдивляючись у морок.
— Там вона, — прошепотів Лео, стискаючи кулаки. — Я поки що нічого не відчуваю, але я знаю… вона там.

Коул стояв трохи осторонь, спостерігаючи за входом.
— Гульї, щонайменше два, на варті. Усередині – невідомо.
— Треба діяти швидко, — додала Прюденс, перевіряючи заряд у револьвері. — У нас немає часу на довгі бої.

Фібі перехопила погляд сестри й кивнула.
— Я прослизну першою.
— Що? — одразу заперечила Пейдж. — Це надто небезпечно.
— У мене є невидимість, — пояснила Фібі. — Якщо хтось і зможе пройти непоміченим, то це я. Я доберуся до Пайпер, зітру Коло Соломона – і як тільки Лео відчує її ауру, це буде сигналом до атаки.
— Ти впевнена? — запитав Коул, дивлячись їй у вічі.
— Цілком, — вона стиснула кулак.

Лео ковтнув.
— Якщо вона все ще жива…

Фібі поклала руку йому на плече.
— Вона жива. Я це знаю.

Лео кивнув.
— Добре. Ми чекаємо твого сигналу.

Фібі глибоко вдихнула, закрила очі – і її тіло почало розчинятися в повітрі, немов дим.

За кілька секунд її не стало.

— Чорт, ніколи не звикну до цього, — пробурмотів Дін Вінчестер, тримаючи рушницю напоготові.

Усі завмерли.

Фібі рушила вперед, безшумно ковзаючи по землі, розчиняючись у темряві.

Її місія тільки починалася.

Гульї стояли непорушно, їхні очі світлилися тьмяним жовтим світлом.

Але навіть їхнє гостре чуття не могло вловити легку тінь, що прослизнула повз них.

Фібі ковзнула вглиб печери, орієнтуючись лише на відчуття. Запах крові став сильнішим.

За кілька метрів від себе вона побачила тонке світіння – рунічне коло, що мерехтіло сріблястим світлом.

У його центрі сиділа Пайпер.

Вона жива…

Фібі стиснула губи.

Рішуче вона нахилилася, торкнулася вологої фарби руни й повільно провела пальцем.

Тріщ…

Фарбова лінія зникла. Закляття розлетілося, ніби розбите скло.

У цей момент Лео відчув її.

Сигнал подано.

Битва почалася.

Біля входу до печери Лео різко вдихнув.
— Вона жива!

Цих слів вистачило, щоб усі прийшли в рух.

Дін і Сем Вінчестери підняли рушниці, заряджені срібними кулями, Коул схопив свою бойову сокиру, а Прюденс перевірила револьвер.
— Час нарешті розчистити цю печеру, — кивнув Ван Хелсінг.
— Уперед! — вигукнула Прюденс.

Вибух.

Заряд магічної сили вдарив по входу в печеру, розриваючи камінь і здіймаючи пил. Гульї озирнулися, але вже було пізно – Вінчестери почали стріляти.

Перший гуль горлав, коли срібна куля з освяченим маслом розплавила його плоть, змушуючи тіло розсипатися в попіл.

Другий гуль кинувся вперед, але Коул відрубав йому голову сокирою одним ударом.
— Ось це я розумію – хороший клинок! — усміхнувся він.

Мерлін атакував двох гульїв заклинаннями друїдів і вони вросли корінням в землю.

Команда кинулася всередину.

Фібі почула вибух і відчула, як земля під нею здригнулася.

Вони прийшли!

Вона швидко розірвала мотузки на руках Пайпер. Сестра залишалася непритомною, її тіло було холодним, а рука липкою від крові.
— Пайпер, чуєш мене? Ми зараз заберемо тебе звідси!

У цей момент хтось схопив Фібі за горло й відкинув її вбік.

— Невже ти думала, що все буде так просто? — засичав Василіск.

Його зміїні очі зблиснули, він зробив крок до Пайпер.
— Віддай її мені.
— Ще чого!

Гримнув вибух – Коул телепортувався прямо в печеру.
— А я думав, що у нас із тобою буде цікавіший фінал, зміюко.

Василіск посміхнувся.
— Ти все ще можеш приєднатися до мене.
— Сумнівна пропозиція, друже.

Коул заніс сокиру – і Василіск кинувся на нього.

Металевий звук.

Сокира і хвіст змія зустрілися. Василіск був швидким, рухався, наче тінь, ухиляючись від ударів Коула. Але Коул не був новачком у боях.

Один різкий удар – і Василіск закричав.

Сокира Гнолла врізалася йому прямо в шию.

Розколота плоть.

Його очі вирячилися, губи відкрилися, щоб сказати щось… але вже було пізно.

Василіск був мертвий.

В ту ж мить усе його військо гульїв розсипалося на порох.

Вовколак побачив, що Василіск загинув, і відчув, що це його шанс.
Він кинувся прямо до Пайпер, його очі сяяли хижим світлом.

Але перш ніж він устиг дістатися її – прогримів постріл.

Срібна куля пронизала його серце.

Він застиг на мить, а потім почав згоряти зсередини.

Прюденс опустила револьвер.

— Ніхто не сміє чіпати моїх сестер — пробурмотіла вона.

Вовколак упав на коліна – і за кілька секунд від нього не залишилося нічого.

Бій був закінчений.

Всі зібралися навколо Пайпер.

Лео нахилився до неї, торкнувшись її обличчя.
— Вона жива, але дуже слабка.
— Треба її звідси забрати, — сказала Фібі.

Коул кивнув.
— Пора тікати звідси.

Вони взяли Пайпер на руки – і за кілька секунд магічне сяйво охопило всіх.

Вони повернулися до Школи Магії.

Коли вони всі зникли, у печері залишилося лише тиша.

Із темряви з’явилася висока фігура.

Очі Гаргуля блищали в темряві.

Він підійшов до калюжі крові, яку залишила Пайпер, і провів пальцями по ній.
— Кров Зачарованої відьми… — його голос був тихим, але наповненим захватом.

Він підняв посудину, зібравши червону рідину.

— Ось що я шукав… і що допоможе мені забрати реліквії.

Він зник у темряві.