ГЛАВА 5. НОКСІЯ.

ГЛАВА 5. НІЧ. НОКСІЯ.

З приходом Ночі увесь світ окутує непроглядна темрява.
Все живе і неживе занурюється у непробудний сон. Ніч — це час, на який не впливають закони дня. Це час, насправді, наповнений магією, коли світ стає тонким і доступним для всього, що приховане від світла. В цей час ми потрапляємо у свої сни, в яких оживають наші фантазії. Але Ніч — це також і час, коли оживає і Зло. Під її покровом творяться найстрашніші речі.

Існує, насправді, так зване Царство Снів і Кошмарів — Ноксія, куди потрапляють ті, хто спить. Тут небо не таке, як в реальному світі — воно червоне, інколи чорне, мов безодня. Літаючі острови та туманні ландшафти постійно змінюються, а нічні істоти, які блукають по туманним долинам, охороняють цей спотворений світ. Десь у глибині цього царства, з-за гір, лунає вищання і стогін, який здригає все живе. Всі ті, хто потрапляє сюди, переживають свої найбільші кошмари.

Ноксія — це безкрайній лабіринт снів, де на кожному кроці можуть очікувати страхи, що оживають і набувають форми демонових видінь. Ми потрапляємо туди уві сні, і саме тоді оживають наші фантазії, мрії і казки... але разом з тим оживають і наші страхи, якими керує демон страху Барбас, верхи на пекельному коні з вогняною гривою.
Саме тоді нам і сняться кошмари. Барбас — це не просто демон, це втілення найглибших таємних жахів, що живуть в кожному з нас.

Саме тоді ці кошмари висмоктують з людей життєві сили, і люди поступово вмирають, відмовляючись від сну, бо вже не можуть пережити жахи, що наповнюють їхні ночі. Сон — це одна з головних складових повноцінного життя кожної людини на Землі.
Барбас живиться страхами і кошмарами людей, які насилає на них увісні. Він стає могутнім і повноцінним владикою людського життя, коли здобуває їхній страх і душі, у яких вони постійно занурюються в свої найгірші уявлення.

Старійшина з Чародійками готували настій, щоб потрапити в Ноксію — царство снів і страшних кошмарів. Це був важливий ритуал, адже без належної підготовки можна було потрапити в пастку і не повернутися назад.
Годинник пробив восьму годину вечора. До зали, де сиділи Ван Хелсінг, Вінчестери, Бальтазар, Мерлін і Констянтин, увійшли сестри у супроводі Лео і старійшини.
— Для подорожі у царство снів все готово, — сказав Леон. — Можна починати ритуал.
— Те, де знаходиться Пил Вогню, ми вже знаємо, — сказав Дін Вінчестер. — Залишилося лише визначитися з тим, хто його здобуде, і як здолати свій страх.
— Нуууу, — протягла Пайпер. — Демон страху Барбас вже не раз намагався нас знищити нашими ж страхами, але в нього це не вийшло.
— Так, — сказав Дін Вінчестер, — але ж з ним ми ще ніколи не зустрічалися і не знаємо особисто, на що він здатен, і як нам його побороти.
— Якось справимося, — сказав Сем. — Ми ж перемагали і не таке, згадай сам:
1. Жовтоокий демон, який вбив нашу маму Мері, Азазель.
2. Ліліт.
3. Люцифер.
4. Левіафани.
5. Метатрон.
6. Каїн.
7. Абаддон.
8. Амара, сестра самого Бога.
9. Михаїл, архангел зі світу Апокаліпсису.
10. Смерть, Біллі.
11. Сам Бог, Чак...
Скільки разів ми з тобою перемагали таких поганців, навіть тоді, коли не знали, як і чи можливо це?

— А Барбас, — сказала Пайпер, — це лише теж такий же самий поганець, якого перемогти можна лише подолавши свої страхи, прямо зазирнувши їм у очі.
— Або у дзеркало, — підтримала сестру Фібі. — Лише дзеркало може показати тобі правду і твій страх...
— От як, наприклад, — перервала сестру Пейдж. — Криво намальовані вії, не той тон губної помади...
Сестри весело засміялися після цих слів.
— На кожного з вас, — сказав старійшина, коли присутні перестали сміятися, — припадає по одній смертельній реліквії, на кожного, крім Бальтазара, так як для будь-якого демона вони є смертельними і можуть вбити назавжди без можливості повторного воскресіння.
Навіть сліду не залишиться від цього.

Гаргуль повернувся до себе в маєток після розмови з Воколаком і був цілковито упевнений, що разом з Василіском нарешті вдасться, якщо не перемогти, то хоча б приструнити тих надокучливих і зухвалих відьом разом з їхнім никудишнім прихвостнем-демоном Бальтазаром. Гаргуль сів у своє крісло і почав обмірковувати свій блискучий план по захопленню Світу і встановленню свого панування над ним. На столі горіли свічки, які хоч якось розсіювали усю ту темряву кімнати, яку так обожнював Гаргуль.

— Усі мої попередники,— розмірковував уголос Гаргуль,— такі як Тріада, Джерело Всесвітнього Зла, Занку, Крісті, Лавкрафт, були просто нікчемною подобою того Зла, з якого постійно всі сміялися і ніхто не боявся, бо вони невміли тримати цей Світ у своїх руках і покладалися лише на самих себе і не додумалися створити собі сильну і могутню армію. А я додумався і вже майже створив її для себе і власних... Він не встиг договорити, так як раптовий холодний потік вітру, який виник нізвідки, загасив усі свічки, що стояли на столі.

В цей момент Констянтин у Школі Магії розгорнув Грімуар Соломона Кента, щоб мати можливість дізнатися більше інформації стосовно Гаргуля і його смертельних реліквій. Після цього в кімнаті стало темно і тихо, але Гаргуль вже звик до такої темряви і тиші, він у цьому народився, це його рідна стихія.

Раптом кімнату освітив червоний потік світла, в якому постав перед Гаргулем Аввадон, демон руйнувань.
— Володарю,— сказав до нього демон і схилився у поклоні,— насмілюся Вам доповісти, Констянтин разом з тими відьмочками зараз вивчають Грімуар Соломона Кейна. Я відчув його силу, так як в ньому є частка й моєї магії, я допомагав Соломону Кенту укладати цей Грімуар.
— А чому,— гаркнув на Аввадона Гаргуль,— чому цей Грімуар у чародійок, а не у мене? Як ти посмів з'явитися до мене з доповіддю, але без нього?
— Володарю,— схилився перед ним демон,— цей Грімуар було закуто потужним блокуючим заклинанням і щойно чародійки його назавжди знищили, я не відчуваю більше його си...

Аввадон не встиг договорити, так як в цей момент Гаргуль клацнув пальцями, і демона охопив вогонь, який перетворив Аввадона на купку чорного попелу.
— Дурні,— гаркнув Гаргуль,— на мене працюють повні дурні і ідіоти, які нічого не можуть довести до кінця! Нічого, я все одно дістануся до тих реліквій і знищу всіх тих демонів, а на заміну їм створю нових, не таких дурних, як їхні попередники.

Потім він взмахнув рукою над свічками і освітлив ними поверхню столу, на якій лежала закрита книга з древніми ритуалами по воскресінню демонів.

В Школі Магії чародійки зі старійшиною закінчували останні приготування для подорожі у Ноксію. Настій був уже готовий і розлитий по чашках, було підготовлено місце з м'якими подушками, навколо якого було намальовано захисне коло і покладено лаванду. Чародійки, Ван Хелсінг, Вінчестери, Констянтин і Мерлін підійшли до столу, на якому стояв настій.
— Щоб не втратити у Ноксії зв'язок,— сказала Фібі і проколола голкою свій палець,— нам треба додати до настою краплину своєї крові, кожному у чашку.

Усі присутні послідували її прикладу, кожен проколів палець і накапав у чашку краплину своєї крові.
— У мене якесь дуже погане передчуття,— сказала Пайпер і взяла у руку чашку.
— Сестричко,— підтримаила Пайпер Фібі,— не переживай так, ми вже перемагали Барбаса і сьогодні його переможемо.
— Ай,— скрикнула Пайпер, коли взяла чашку у руку,— мені що спеціально дали надбиту чашку? Я пальця ще раз не збиралася різати!

Вона випила свій настій і поставила чашку на стіл, на чашці залишився її кривавий відбиток від порізаного пальця.
— Дай подивлюся,— сказав Лео і підніс свою руку до рани Пайпер, щоб повністю зцілити.
— Дякую, Лео,— сказала своєму чоловікові відьма,— але в мене й досі якесь дивне передчуття того, що має щось статися лихе.
— Сестричко,— обійняла Пайпер Прюденс,— все буде добре, не переживай ти так, ми з тобою.
— Так, Пайпер,— підтримали сестру Фібі і Пейдж,— ми завжди з тобою, де б ти не була, ми у твоєму серці, а ти у наших серцях і думках, не переживай.
— Ходімо і надеремо тому Барбасу його демонський зад,— сказав Дін Вінчестер,— у мене аж руки вже чешуться.
Усі присутні переступили захисне коло з лавандою і повмощувалися на подушки.
— Хоч виспимося,— сказав Сем Вінчестер,— причому нормально і довго.
— Хтось має охороняти наші тіла і наш сон,— сказала Пайпер,— хто зна, що там може бути у тому Ноксії, та й поки ми будемо у сні, то наші оболонки будуть беззахисні перед силами Зла.
— Не хвилюйся, Пайпер,— сказав їй Лео і поцілував,— я залишуся тут з Шарлотою і буду охороняти ваш сон, бережи себе.
— Ну то як?— запитав Ван Хелсінг.— Довго ще чекати, поки настій подіє? Ніч накрила світ своїм темним крилом, і треба поспішати, поки вона не закінчилася.
— Фібс,— запитала відьмочка Пайпер,— буде якесь заклинання, чи настій і так подіє?
— Нууу,— протягла Фібі,— можна було б обійтися колисковою, яку співала нам в дитинстві бабуся, але це довго, нудно і в мене немає ні голосу, ні слуху.
Тому обійдемося простим заклинанням, яке ви всі повинні повторити за мною.

І Фібі почала промовляти рядки з написаного нею заклинання:

        Закликаю древні сили,
       Серед ночі щоб явились,
          Віддаю себе я сну,
       Щоб розвіяти пітьму!

Усі присутні повторили його один за одним і поринули у глибокий сон.

На варті залишилися лише старійшина, Лео і Шарлота. Ніч повністю вступила у свої права і окутала темрявою весь світ, все живе і неживе поринуло у непробудний глибокий сон до того моменту, поки не зійде сонце і не настане світанок. Лише на світанку Ніч втрачає свою силу і на цьому її повноваження всьо.