ГЛАВА 3. ГРІМУАР СОЛОМОНА КЕНТА.

ГЛАВА 3. ГРІМУАР СОЛОМОНА КЕНТА.

Скрижаль часу у Сутінках: Народження Володарки Миті.

Вона — відьма часу.

Коли вона сідає за письмовий стіл, повітря навколо тремтить, мов хвилі на дзеркальній поверхні озера.

Лампи у бібліотеці світяться холодним блакитним світлом, і тіні, що розтягуються на стінах, ніби замерзають у повітрі, чекаючи на наступний рух її руки.

Одним помахом пальців вона здатна зупинити плин часу.

Ні крапля чорнила на пергаменті, ані пісок у годиннику, ані стрілки на стіні не рухаються.

Світ довкола затихає, наче слухає, що саме вона напише далі.

Її очі світяться крижано-блакитним світлом, і кожен, хто наважується споглядати їх, відчуває дивний часоплинний ефект: слова, написані відьмою, живуть власним темпом.

Вони можуть витягувати миті на години або концентрувати століття у одному рядку.

Вона може прискорювати і сповільнювати події так, що думки виливаються на папір, мов ріка, що розтікається по долині.

Кожна літера набуває ваги, кожен пропуск підкоряється її волі.

Кожен рух пера — це акт творення, який визначає хід реальності.

Історії розповідають, що давно у Сутінковому світі, де межа між сном і реальністю тонша за дотик крижаного подиху, з’явилася відьма, котра могла заморожувати час.

Свідчення мандрівника Сутінків говорять:
— Вона сиділа над стародавнім пергаментом у залі, де світло не доходило. Час тут підкорявся лише їй — навіть вітер, що гуляв через тріщини у стінах, зупинився, щоб не порушити її концентрації.

У Грімуарі Сутінків записано:
"Ті, хто прагнуть переписати слова цього світу, повинні бути господарями Миті.
Інакше текст поглине їх, а не вони текст."

Шепоти у Сутінках звучать на сторінках Парольї:
— Відьма часу — вона володарка моментів, скарбниця миттєвостей. Кожен рядок, що з’являється під її пером, стає живим, і навіть найбільший чаклун не здатний його перечитати без втрат.

Свідок із Сутінків шепоче:
— Я бачив, як миті зупинялися, коли вона писала. Одне слово могло змінити хід цілої битви, а один рядок — життя королів і народів.

У Сутінках пам’ятали:
"Її перо — це не інструмент. Це ключ. Кожен написаний рядок — двері у новий світ, кожна літера — закляття, що живе поза часом."

Мандрівник із Карпат розповідав:
— Вона сиділа при столі, а за нею на підлозі розтікалася тінь. Кожна сторінка, яку вона торкалася, світалася холодним світлом. І коли вона зупиняла перо, навіть птахи на вулиці замерзали у польоті.

Старий монах у Римі писав у хроніці:
"Ця відьма — остання з роду Володарок Миті. Вона вміє направляти плин часу і змінювати його за своїм бажанням. Кожне її слово має вагу понад тисячі людських життів."

У Скандинавії рибалка шепотів біля вогнища:
— Вона може затримати рибу у воді або зупинити течію річки, не торкаючись її. Час підкоряється її волі, коли вона бере перо до рук.

В Сутінковому світі Вершник Без Голови своєю кров’ю написав:
"Я відчув, як час повільно тягнеться назад, коли вона торкалася сторінок Грімуару. Вона не просто писала — вона переписувала саму тканину реальності."

У Сутінках її називали:
"Володарка Миті. Та, що заморожує час. Та, що пише Долі."

На полях сторінки Парольї проступає запис Конкордіуму Трисумбрум:
"Кожна відьма не народжується Володаркою Миті. Лише та, що пройшла через випробування страху і втрати, може стати господаркою Миті. Вона повинна відчути вагу часу у кожному подиху."

Пророцтво Грімуару Сутінків звучить так:
"Коли темрява загрожує всім світам, відьма часу підніме перо. Час стане її союзником. І лише її воля триматиме лінію між хаосом і порядком."

Шепіт лунає останнім рядком:
— Ця відьма з’явиться серед тих, кого знають як Зачарованих. Вона народиться серед них, але стане сильнішою за будь-якого з магів, що живуть тепер.

У Грімуарі Сутінків косою Жнеця Смерті викарбувано:
"І коли відьма часу сяде за письмовий стіл, вона триматиме світ у своїх руках, і ніщо не зможе порушити її спокій, поки перо торкається сторінки."

Коли легенда набирає форму у реальному світі, вона починає жити через тих, хто здатний відчути її силу.

І серед Зачарованих з’явилася відьма, здатна тримати в руках плин часу.

Пайпер сиділа за письмовим столом у головній залі Школи Магії.

Перед нею лежав пергамент із Грімуару Сутінків, ще запах старовини й магії відчувався у повітрі.

Її пальці легенько торкалися пера, а очі світліли холодним блакитним сяйвом.

У кімнаті було тихо, ніби сама ніч затримала подих, щоб спостерігати за цим моментом.

— Готова? — тихо запитав Джон Констянтин, спостерігаючи за Пайпер із тіні. Його перстень блищав у світлі лампи, а волосся трохи скуйовджене після стрибка через портал.
— Так, — відповіла вона. — Час — мій союзник. І якщо Грімуар почне поглинати мене, я зупиню його потік.

Старійшина Леон стояв поруч і простягнув свій пергамент:
— Пам’ятай, що слова на цих сторінках живі. Вони не просто описують дії — вони можуть створити їх.

Мерлін, який уважно спостерігав за процесом, додав:
— Кожне речення — це мікро-всесвіт. Якщо ти помилишся у порядку слів, може постраждати не лише твоя душа, а й реальність довкола.

Пайпер зробила глибокий вдих і занурилася у процес.

Вона відчула, як секунди розтягуються у години, а години сплітаються у хвилини.

Кожен рух пера створював невидимі хвилі магії, що торкалися кімнати, немов сама сутність часу прокочувалася через її пальці.

— Слова підкоряються мені, — прошепотіла Пайпер, і її голос лунав ніби у відлунні пустоти. — Час слухає мене.

На сторінках Грімуару Сутінків почали проявлятися символи, що колись світили лише слабким внутрішнім світлом.

Тепер вони спалахували яскраво, реагуючи на її концентрацію.

Свідчення мандрівника Сутінків, записані у Грімуарі Сутінків:
"Я бачив, як час підкоряється їй. Перо рухалося повільно, а слова світли в її руках. Кожен рядок ставав окремим світом, і навіть стародавні тіні Сутінків замовкли, щоб не порушити цього порядку."