ГЛАВА 2. КОШМАР.

                                  ГЛАВА 2. КОШМАР.

Паролья. Розділ "Смертельні Реліквії."
(Сторінка, що виникла з попелу знищеного Зла та крові Зачарованих.
Кожен шепіт на ній — відлуння минулого, присутність світла і тіні водночас.)

"І сталося так: Пайпер, Прю, Фібі та Пейдж пройшли крізь темряву.

Смерть торкнулася їхніх тіл, але не змогла торкнутися їхньої долі.

Їхні душі забрали у Сутінки, де жоден демон не смів ступати.

Там вони побачили дзеркала, що відображали всі їхні бої, падіння і перемоги.

Кожне відображення бриніло тінями і світлом, наче самі миті часу відгукувалися на їхню присутність.

Ланцюги невидимої енергії пробігали між зеркалами, злегка дрижачись, немов дихання стародавньої магії.

— Це кінець? — прошепотіла Прю, торкаючись тріснутого скла.
— Ні, — відповів голос із-за дзеркала. — Це початок іншого.

Минули віки, і коли над світом нависла нова загроза — Гаргуль, було вирішено воскресити сестер з роду Холлівелл.

Так Зачаровані стали напівстлоносицями.

Їхні серця палали, але не кров’ю — світлом і тінню водночас.

Тіні здіймалися від їхніх тіл, танцюючи у невидимих візерунках, переплітаючись із силою світла, що проникала крізь кожну клітину.

Кожна з них отримала нову силу:
1. Фібі — Дотик Пророцтва.
Її пальці залишали легке мерехтіння на повітрі, немов нитки долі.
Шепоти майбутнього відлунювали у повітрі, передбачаючи небезпеки і відкриваючи таємниці.
Кожен дотик Фібі міг врятувати або зруйнувати — живий баланс між життям і смертю.

2. Пейдж — Розрив Тканини.
Її дар телепортації розривав простір, створюючи вузли і портали.
Крихітні спалахи світла і тіні плелися навколо її рук, прориваючись у заборонені світи.
Сторінка тріпотіла, немов відчуваючи вибухи енергії, які залишалися у повітрі після її переміщень.

3. Прю — Сила Часу і Телекінезу.
Коли Прю піднімала руки, повітря стискалося, і камінь часу міг здригнутися від її волі.
Її енергія залишала на сторінці темні візерунки, наче сліди невидимого шторму, що проходив крізь реальність.
Тіло і розум зливалися з магією, створюючи невидимі щити і атаки одночасно.

4. Пайпер — Маніпуляція Часом і Повітрям.
Її дотик до повітря зупиняв світ, немов сама тканина реальності слухалася її.
Сторінка пульсувала разом із нею: секунди розтягувалися, а шепоти часу шепотіли секрети минулого і майбутнього.
Її сила давала контроль над всім, але водночас нагадувала про вагу відповідальності.

— Що з нами сталося? — запитала Пайпер.
— Ви — ті, кого смерть не змогла знищити, — відповів шепіт. — Ви — Смертельні Реліквії.

У Сутінковому світі їх назвали "Чотири Реліквії Смерті."

Кожна сестра несла у собі частку тієї сили, що раніше належала лише Смерті.

Вони стали живими печатями, які могли як утримати, так і зруйнувати баланс.

Невидимі ланцюги енергії пробігали між ними, сплітаючи світло і тінь у невидимий вузол долі.

— І хто ж тепер ми? — запитала Фібі.
— Ви — ті, чиї імена вписані кров’ю у Грімуар Сутінків, — відповів голос. — І ваш шлях уже не належить вам.

У Грімуарі Сутінків кров’ю Пайпер написано:

"Коли чотири сестри впадуть — світ подумає, що це кінець.
Але смерть їхня стане лише початком.
Бо попіл Зла і кров Зачарованих народять нову сторінку.
Сторінку, що горітиме, навіть коли книги більше не стане."

На полях сторінки Парольї видніється запис, залишений невидимою рукою:

"Смертельні Реліквії — не дар і не прокляття.
Вони — випробування.
Бо кожна сила, дана після смерті, вимагає більшої ціни, ніж життя."

Пульсації сторінки, які видно лише обраним:
Шепоти минулого і майбутнього плетуться між рядками.
Невидимі нитки енергії здіймаються й опадають, сплітаючи світло і тінь.

Кожна сестра залишає слід на сторінці, оживляючи магію, що нагадує:
Реліквії — не лише сила, а й шлях, відповідальність і випробування.

І на останніх полях сторінки, що пульсують енергією сестер, з’явився шепіт майбутньої загрози:

"Між світлом і тінню, на межі трьох світів, Істинний Вершник Без Голови вже спостерігає.

Його чорний кінь ковзає по ефіру, копита цокотять, мов відлік часу, і кожен удар відлунює палаючими очима у серцях живих і мертвих."

Тепер повернемося до Школи Магії, де чародійки разом зі старійшиною Леоном готувалися до приходу ночі, щоб вирушити у Ноксію — здобути Пил Вогню з гриви пекельного коня на ім’я Кошмар.

Вони сиділи за старовинним дубовим столом у бібліотеці, де між книжковими полицями тьмяно світилося магічне світло ламп, що висіли на кованих ланцюгах.

Повітря тремтіло від невидимих потоків енергії — містичні заклинання, залишені попередніми поколіннями магів, ще відлунювали серед стін.

Леон, старійшина з глибокими сірими очима, перегортав товсті фоліанти, його пальці злегка світли в темряві.
— Пил Вогню — це незвичайний пил із будь-якого вогню, — пояснювала Пайпер, — а Пил із гриви Кошмара має неймовірну концентрацію енергії. Тобто він потенційно може стати або зброєю, або катастрофою.

Фібі метушливо перегортала сторінки, намагаючись знайти хоч якусь підказку:
— Має бути хоч щось! Хоч якийсь натяк на те, як виглядає той Кошмар і як його нам перемогти!

— Заспокойся, Фібс, — тихо відповіла Пайпер. — Ми обов’язково все знайдемо, це ж Школа Магії, тут має бути…

Дівчата ще не встигли завершити речення, як з купи книг виринув стовп блакитного сяйва.

Книги здійнялися в повітря і розлетілися, немов їх здув невидмий ураган.

У центрі світла з’явилася сама по собі стара книга, яка почала сама гортати сторінку за сторінкою.