ПРОЛОГ 2.

ПРОЛОГ 2.
 

Паролья. Розділ: "Чотири проти Тьми."

Вони повернулися.

Не просто як відьми — як ті, кого сама Доля зробила напівсвітлоносицями.

Пайпер — холодна рішучість і вогонь захисту.

Прю — непохитна сила волі, що навіть смерть не змогла скувати.

Фібі — серце, яке бачить майбутнє крізь біль і любов.

Пейдж — міст між світом світлих і темних, донька двох сил, які ніколи не мали зійтися.

Вони зібралися разом, і саме цього найбільше боявся Гаргуль.

Коли перші Морокуни ступили з туману, сестри відчули холод їхньої присутності.

Порожні очниці, сірі тіла, арбалети, що виблискували отруйними стрілами.

— Вони не просто демони, — прошепотіла Пейдж. — Вони народжені для вбивства світлоносців.
— Тим більше, нам доведеться довести, що світлоносці вміють битися, — відповіла Прю, піднімаючи руку.

Пайпер вдихнула глибоко, стискаючи долоні, готова зупинити час.

Фібі торкнулася браслета на зап’ясті й прошепотіла:
— Якщо ми впадемо, світ залишиться сам на сам із темрявою. Тому ми не впадемо.

І тоді світло й тьма зіткнулися.

Морокуни стріляли, але їхні стріли ламалися об щит невидимої єдності чотирьох.

Сестри рухалися, як одне ціле, немов саме місто шепотіло їм, куди стати, який жест зробити.

Вогонь Пайпер спалахував, телекінез Прю відкидав ворогів, Фібі рухалася, немов у танці пророцтва, а Пейдж відкривала портали світла, щоб замикати темряву.

У Грімуарі Сутінків написано:

"Коли чотири зійдуться знову,
Тінь отримає свій виклик.

Бо не демони, не ангели вершать кінець чи початок — а сестри, що пам’ятають, як бути єдиним серцем."

                        ТАКИЙ ДОВГИЙ ШЛЯХ...

Після бою настала тиша.
Вулиці Сан-Франциско вкрилися попелом тіней.
Сестри стояли поруч — змучені, але єдині.

На горизонті, серед обпаленої землі, з’явився Лео, разом зі Старійшиною Леоном.

— Це лише перший знак, — сказав Леон, торкаючись Грімуару. — Час збирати Смертельні Реліквії.
— І знову ми? — іронічно усміхнулася Пайпер. — У світі немає більше героїв?
— Є, — озвався голос за спиною. Джон Константин, із сигаретою в зубах. — Але, на відміну від вас, більшість уже мертві.

Він кинув недопалок, і вогник упав на камінь, з якого вибухом виріс знак — триколісна спіраль Сутінків.

Навколо неї загорілися символи: меч, спис, перстень, попіл і кров.

— Ось вони, — прошепотіла Фібі. — Ключі до знищення Гаргуля.

1. Меч Екскалібур.
Його клинок зберігав пам’ять про королів і зрадників, і лише та, хто не прагнула влади, могла підняти його.

Фібі стояла перед каменем, а поруч — Мерлін, старий чаклун із очима, в яких плескали відображення зірок.
— Ти не просила корони, — мовив він. — Ти просила миру. І саме тому він твій.

Коли Фібі торкнулася руків’я, меч заспівав.
Не звуком — серцем.

Баргест — демон-страж — вийшов із тіні, ревучи, але постріл Константина обірвав його крик.

Полум’я Екскалібура розсікло пітьму, і перша реліквія пробудилася.

2. Меч Годрика Грифіндора.
Пайпер стояла серед стародавніх руїн, у яких відлунювали голоси героїв минулого.

Перед нею — Драугр, дух, що ніколи не спочивав.
Його погляд був як ніж — гострий і холодний.

— Хочеш його? Заплати кров’ю, — промовив він.
— Моя кров — це життя інших, — відповіла Пайпер. — І я готова платити.

Меч спалахнув у її руках.

Коли вона вдарила, навіть тіні відступили.

А в небі з’явився силует — блідий, крилатий, але без обличчя.
Безкрилий Ангел спостерігав.

3. Перстень Дракули.
Прюденс ішла крізь туманний замок Влада Цепеша.

Вона вже не жила — лише відлунювала.

Коли граф ступив до неї, вона посміхнулася.

— Ти не боїшся смерті?
— Я вже там була. І повернулася, щоб знову померти заради них.

Її астральне тіло ковзнуло крізь нього, а срібна шпага пробила серце вампіра.

Перстень засяяв — кров’ю і світлом водночас.

4. Попіл Фенікса.

Пейдж стояла біля вівтаря, де лежав поранений янгол-охоронець.

Навколо літали іскри, немов спогади.
— Якщо ти даси йому життя, — промовив Леон, — своє можеш втратити.
— Любов не втрачає, — відповіла вона. — Вона повертає.

Крапля її крові впала на попіл.

Промінь світла спалахнув — і Голем із глини розлетівся на порох.

Птах Фенікс піднявся в небо, і на мить у вогні знову з’явилося обличчя — жінка з білими очима.

Він шепотів:
"Коли вогонь торкнеться тьми, з’явиться він —
Той, хто пам’ятає любов, що повертає крила.”

Пейдж відчула це ім’я — Марі.

5. Спис Долі.
Дін Вінчестер стояв на руїнах храму.

Біля нього — Сем, Ван Хелсінг, Лео.

Спис розділений на три частини.

Вістря — у Чистилищі.
Середина — у пісках Єгипту.
Основу — охороняв Ліч у Шамбалі.

— Ти готовий віддати життя за братів? — спитав Леон.
— Ми з братом робимо це постійно, — посміхнувся Дін.

Коли він зібрав Спис, полум’я вдарило в небо.

А серед блиску блиснули двоє очей — ангельських, але втомлених.

Безкрилий Ангел знову дивився.

Залишилося зібрати лише Пил Вогню, Кров Порожнечі, Бузинову паличку, Плащ Невидимку та Перстень Смерті.

Тільки тоді Гаргулю не зможе завадити здійснити свій план і захопити світ, встановивши над ним своє панування.

Ніч, коли всі реліквії будуть зібрані, стане останньою ніччю спокою.

Підземелля Гаргуля задрижали від сміху, а в повітрі з’явився запах спалених снів.
— Вони не розуміють, — прошепотів він, — що кожна реліквія — це ключ не лише до їхнього спасіння, а й до мого звільнення.

Коли все стихло, сестри стояли на пагорбі.

Позаду — попіл, попереду — невідомість.

Фібі глянула в небо:
— Я бачила його у сні. Без обличчя. Без крил. Але очі... вони шукали когось.
— Кого саме? — запитала Пайпер.
— Її, — прошепотіла Фібі. — Ту, що колись була частиною Ліліт і відділилася від неї. Відьму Марі.