ПРОЛОГ

ПРОЛОГ.

Ніч застигла над світом, темрява дихала холодом пророцтв.

На вершинах хмар, де зазвичай сяяли світила, тепер розгортався морок, густий і липкий, немов сама безодня простягала свої руки.

— ”Час настав… “— шепотів вітер у стінах Школи Магії, переносячи слова стародавнього передбачення.

Старійшини, зібравшись у колі світла, дивилися у вогонь оракула.

Полум’я виривало з темряви видіння: сестер Холлівелл, останніх захисниць рівноваги, що вступають у нерівну битву.

Ім’я ворога, вирізьблене на самому небі, кликало жах: ЛАВКРАФТ.

— Він поглинає навіть сни, — промовив один зі старійшин, стискаючи жезл, — і якщо впаде Школа, впаде все.
— Тільки сестри зможуть стримати його, — додав інший.

Так знову пролунало Пророцтво Книги Таїнств:
”Коли Морок зійде і зв’язки світла розірве, чотири постануть проти безодні.
Та перемога стане смертю, а смерть — дверима для ще більшого Зла…“

Битва була неминуча.

У Школі Магії кричали світлоносці, падаючи під хвилями чорної сили.

ЛАВКРАФТ, безликий і безмежний, здіймався над ними, як тінь усіх кошмарів.

Сестри Холлівелл — Пайпер, Фібі, Пейдж — стояли пліч-о-пліч, викликаючи силу роду.

— Ми з ним не впораємось! — крикнула Пейдж, ледве утримуючи бар’єр.
— Ми мусимо! — відповіла Пайпер, стискаючи руки сестер.
— Якщо світ має впасти, то тільки разом із ним, — прошепотіла Фібі, і в її очах горіли сльози й відвага.
— Ми — Холлівелл. І ми не здамося, — твердо сказала Пайпер.

Коло сили зійшлося в єдине сяйво, розбиваючи темряву.

ЛАВКРАФТ закричав — його крики вивертали душі, але удар сестер зруйнував його, розчинивши у сяйві.

І все ж пророцтво збулося: разом з ЛАВКРАФТОМ у полум’ї загинули й вони.

Та тиша не настала.

На попелищі битви розкрилися кам’яні крила, і з тріщин землі вийшло щось нове.

Із залишків проклятої сили, з темної пам’яті зла, що горіла впродовж тисячоліть, піднявся ГАРГУЛЬ.

Його погляд був темніший за ніч, його крик змусив тремтіти саме небо.

— Ви вбили породження тьми… але зі смертю його я відродився Я, — пролунало грізне ревіння. —
Ніщо не зупинить мене. Я підніму всіх полеглих демонів. Світ стане каменем у моїх руках…

Темні храми, поховані у світах, відгукнулися.

Тіні потягнулися до нього.

І навіть ті, хто бачив кінець віків, злякалися.

Вцілілі світлоносці та кілька старійшин дивилися у прірву майбутнього.

— Без сестер ми приречені, — сказала Софі, витираючи криваві сльози.
— То воскресимо їх, — відповів один із старійшин. — Але цього замало. Маємо зібрати воїнів усіх часів. Мерліна… Ван Хелсінга… братів Вінчестерів… навіть Бальтазара… А на чолі стане він…

У дверях з’явилася постать у плащі, з цигаркою, від якої відсипалася іскра у темряву.

Джон Констянтин примружив очі, дивлячись на зруйноване сяйво Школи Магії.

— Ну що ж, схоже, у вас справи гірші, ніж я думав. Час укладати угоду з самим пеклом.

Та в темряві вже визрівала ще одна небезпека.

Пророцтво попереджало:
”Зрадник ходитиме серед світла. І коли серце довіриться Тіні, паде остання надія.“

Світ знову затамував подих.

Історія починалася наново.

І невідомо хто залишиться живим і хто переможе у цьому протистоянні...