Глава 9. Артур

Коли Кіра нарешті в прямому і переносному слові забрала від мене руки, мені аж дихати стало легше. Настрій покращувався щосекунди. Смішно було спостерігати за виразом обличчя Варі, а він змінювався від:« що тут кається?» до «я тебе приб’ю». Звісно я поступив егоїстично  використавши її наче ширму, але нічого кращого вигадати на цей момент не зміг. До того ж наша випадкова зустріч на цьому курорті була наче провидіння зверху.  Після випадку в ТЦ минуло кілька днів,  а я не зміг забути ту легкість у спілкуванні з нею, не те що я навмисно шукав зустрічі, але хіба я дурний, щоб не скористатись таким випадком? Після вечері, я запросив Варю на прогулянку, нам все ж таки потрібно було поговорити.

• Ти..ти .. ти гад! Як ти міг, так зі мною вчинити? Яка наречена?  - не встигли залишитись на самоті накинулась на мене Варя
• Тихіше, не кричи. Розумію, вийшло не  дуже гарно, але.. – намагаюсь пояснити
• Але? - перериває  мене дівчина — Яке ще, але? Ти мене спитав? Я свою згоду не давала!!!!- підіймає голос ще на октаву вище Варя. Так зрозуміло викид адреналіну дає «відкат», потрібні екстрені міри. Різко зупиняюсь, притягую Варю ближче до себе і глушу її крики поцілунком, спочатку вона пручається, а потім притягує мене до себе і відповідає. В цей момент я ледве не забуваю про те що ми знаходимось у людному місті, мене наче затягує у вир. Так триває кілька секунд чи хвилин, мені байдуже, але дівчина  розриває наш поцілунок відсторонюючись від мене.
• Краще? – запитую коли дихання нормалізується
• Краще вже спокійно відповідає  
• Варя, послухай, це лише на кілька днів. Побудь моєю нареченою, розумієш Кіра від мене так просто б не відчепилась – роблю очі Кота з усім відомого мультфільму. Дівчина робить вдих і промовляє:
• Добре