Глава 8.Варя

Помітивши Артура моє серце раз за разом пропускає удари, наче забуло як працювати.  Він такий рідний серед пари похилого віку, майже одне лице, вони дуже близькі помітно навіть неозброєним оком. «Батьки»- здогадуюсь миттєво. В мене з’являється шалений порив підійти, привітатися, запитати як справи. Я навіть роблю крок до цієї компанії аж раптом застигаю на місці, адже помічаю її жагучу брюнетку, наче казкову принцеску — така вродлива з царською поставою, словом з кола Артура на відміну від мене. Розвертаюсь на 360 і збираюсь втекти, але привертаю увагу чоловіка  і він швидко мене наздоганяє і шепоче« Пробач» перед тим як … Ми цілуємося, точніше він цілує мене, в цей час відбувається драма: похила пара мало сказати в шоці (у чоловіка навіть багровіє обличчя), брюнетка просто в ступорі. Але на цьому цей гад (ну який Артур) не зупиняє свою виставу одного актора, перервавши поцілунок він міцно хапає мене за руку і голосно промовляє

- Ну, нарешті сонечко, ти приїхала. – звертається ніжно до мене — Мам, пап хочу  вас познайомити зі своєю нареченою це Варя.- звертається до похилої пари та одночасно підводить мене ближче. – Варя це Миколай Іванович і Лілія Сергіївна.

       « Що я тут роблю?»- перша моя зв’язна думка, а потім «Що взагалі відбувається?»  і трохи згодом« Ким він мене  представив? Ні, мені, мабуть, почулось слово наречена?» Роблю глибокий вдих і промовляю:

• Вітаю, приємно познайомитись – протягую руку спочатку батьку «мого нареченого» вираз обличчя якого поступово набуває нормального вигляду, потім роблю теж саме в адресу матері, яка до речі дуже пильно мене розглядає, а потім промовляє:
• Приємно познайомитись

В цій ситуації здавалось би більш незручного моменту бути не могло, а ж ні:

• Артуур, ти зараз же пожартував про наречену? А як же ми? Це ж що я даремно сюди перлась? Не смішно! – брюнетка яка до цього часу мовчала, підійшла ближче і зло кинувши на мене погляд звернулась до Артура який ще міцніше притис мене до себе і відповів:
• Вибач Кіра, але це не жарт, Варя моя наречена.

Не знайшовши що відповісти, Кіра розвертається  і йде геть.

-Ну нарешті – ледве чутно промовляє Артур і тут

-Варя? – долинає до мене голос мами

Обертаємось всі разом на голос, так і є мама та вся моя родина застигли на місці та здивовано  дивляться на незнайомця який обіймає мене за талію та його родину. « Ох, Артур, щоб ти провалився!» Зло бажаю йому.

• О, ми ще незнайомі – вертається до моєї родини Артур. — Я Артур, а це мої батьки.
• Приємно познайомитись.  – І знову відбувається та сама процедура що і кілька хвилин тому. Коли вся церемонія знайомства закінчилась було вирішено піти разом у кафе та випити кави.