Глава 3. Артур

Скільки себе пам’ятаю, ніколи не ставитися до новорічних свят з якоюсь особливістю. Ні скоріше не так, мені було однаково. Я знав що маю купити подарунки, потерпіти кілька годин дуже голосливу родину і все, вільний.  Ось і цього року, вирішую швиденько купити подарунки у ТЦ, не далеко від місця роботи.   Так і роблю, проходжу повз бутиків, нічого не привертає мою увагу, аж тут бачу досить симпатичний  сріблястий браслет у формі сніжинок, те що треба. Заходжу всередину магазину та одразу прямую до каси з проханням:

- Покажіть ближче, цей браслет — пальцем указую на річ.

         - Ви..ви .. не можете його купити – роздається позаду мене жіночий голос

         - Що? – здивовано  обертаюсь – Позаду мене стоїть тендітна білявка з великими зеленими очима та гарними формами.

- Ви не можете його купити, тому що …- швидко вигадує переконливу причину незнайомка

-Чому? – підіймаю здивовано брів

«Гарна» - мимоволі промайнула думка

-Тому, що .. я купую його – невпевнено відповідає.

- Та невже! Я так не вважаю, адже я першим його запримітив.- відповідаю

-Так – відриваюсь від розглядування заперечує незнайомка

- Ні! Тому що його купую я! – дістаю карту, продавчиня розгублено переводить погляд з мене на Неї й навпаки, потім пробиває покупку і віддає мені покупку з побажанням гарного вечора. Повертаюсь і бачу як цю жінку аж потріхує від злості, а мені стає весело тому вирішую зробити невеличку  провокацію переможно посміхаюся  демонструючи пакунок. Все я молодець, відволікаюсь на телефонний дзвінок  підходячи до рамки й тут… роздається дзвін, спочатку не розумію що відбувається, охорона реагує досить оперативно і просить мене продемонструвати вміст кишень і сумки. Без задньої думки демонструю сумку де знаходиться подарунок і чек, вигортаю кишені та завмираю як кролик перед удавом. Адже з них випадає… Знаєте що? Сережки для пірсингу і не простого, а інтимного. Ось так. Ах ти ж стерво, здогадуюсь хто це зробив і у момент коли винуватиця збирається накивати п’ятами з місця злочину хапаю її за руку і говорю:

-Кохана, ну невже знову? Я просив тебе перед походом сюди відвідати твого лікаря! – нахиляюсь вперед до охоронців і довірливо так говорю їм гучним шепотом — в неї хвороба психологічного характеру, вона в мене шопоголік, але ми намагаємося це не афішувати, ну ви ж розумієте?  - охоронці з розумінням хитають головою та кидають підозрілі погляди на мою «кохану». Вона в шоці. Ось так дорогенька, в цю гру можна грати удвох.