Частина безсумнівно четверта

Наступного вечора Ванда рвучко розпахнула двері в кабінет і під трелі гобоя (краще були б грім з блискавками, але погода підкачала) крокнула за поріг. За нею юрмилися кілька десятків зомбі та скелетів.

— Ми влаштовуємо профспілку!

Пан Тодес підняв голову від паперів. Недосвідчена людина, глянувши на його вираз обличчя, сказала б, що це лютий зубний біль. Ванда могла точно сказати, що це виключення у спрощеннях дієслів у другому відмінку.

— Добре, добре. Підготуйте всі відповідні документи, але дуже докладно, — пан Тодес зчепив пальці й з вкрай серйозним виглядом відкинувся на стільці. — Самі розумієте, подібних прецедентів ще не було, тому все потребує ретельної підготовки. Звісно, це може зайняти кілька десятків років, але нам поспішати нікуди, вірно? А тепер нам треба зустріти гостя. Ми з ними торгуємо. Це важлива справа.

Ванда кілька секунд пильна на нього дивилася, потім протягнула:

— До-обре. Але пані Васслава піде з нами. Ви знали, що за життя вона працювала в консульстві?

***

Коли пан Тодес, Ванда з Васславою і дворецький зайшли в приймальну кімнату й розсілися, перший повідомив:

— Про всяк випадок попереджаю, що він з іншого виміру й живий. Дихає і все таке інше. Розумію, що це лячно, але що поробиш, діловий партнер.

Вже за хвилину з’явився й візитер: худорлявий чоловік з бузковою шкірою та великим горбом. На піджаку на місці горба була молнія. Дивна мода, та що вже.

Після досить лаконічних і формальних привітань пан Тодес і гість почали обговорювати постачання якихось кристалів. Бузковий буботів параметри угоди, Ванда нотувала, а Васслава і дворецький просто уважно слухали — аж тут за спиною грохнуло розбите вікно і задзвеніли уламки! Не роздумуючи, Ванда схопила подругу і рухнула на підлогу, прикриваючи її собою; на них, прикриваючи обох, гепнувся ще й пан Тодес.

Підвівши голову, Ванда побачила принца — він за інерцією пролетів кілька метрів та врізався в бузкового, мало не зваливши його зі стільця. Потім елегантно зістрибнув з каната й крокнув до Ванди, простягаючи вперед руки.

Меншим злом було те, що дворецький негайно засвищав у свисток.

Більшим — те, що діловий гість витріщив очі, схопився за серце, кілька разів хрипко і болісно вхопив повітря — і з гуркотом звалиться на підлогу. За пару секунд він встиг стати тупно-синім, навіть язик висолопив, а його очі зовсім заскляніли. Дихання обірвалося.

Принц зблід, ахнув і спробував зробити власній випадковій жертві масаж серця, але тут горб покійника почав розпухати під одягом, як повітряна куля, яку швидко накачували повітрям. Наступної секунди почувся звук, ніби повітряна кулька лопнула — і поряд виросли пишно заквітчана труна з покійним гостем усередині, жінка й малолітні дітлахи, що разом голосно ридали, а також чоловік у багатому, ймовірно священичому одязі — всі без винятку бузкові й горбаті.

Священник розгорнув книгу (вона ніби виросла прямо з його рук) і почав щось тужливо читати незнайомою мовою. Жінка та діти продовжували голосно плакати.

Пару секунд принц, Ванда і Васслава тільки кліпали очима; дворецький зосереджено свищав, а пан Тодес, що заплутався у власній мантії, голосно сварився, намагаючись піднятись з підлоги. Тут за дверима почувся злагоджений грюкіт чобіт.

— Тікай! — крикнула Ванда. Яка вже різниця, що про неї подумають. Принц вагався, розгублено поглядаючи на імпровізовану поховальну сцену, тож довелося аж ногою тупнути: — Тікай, кажу тобі! Негайно!

Коли він вже вистрибнув у вікно, а вартові пострибали за ним, пан Тодес нарешті підвівся й обтрусив одяг. Він обережно поплескав по ліктю Ванду, яка тепер засмучено і злякано дивилась на небіжчика:

— Не хвилюйтеся, з ним все гаразд. Це просто захисний механізм. Знаєте, як опосуми мертвими прикидаються? Ну, у цих механізмів прогресував. Це все з горба видувається при сильному стресі. До речі, це ще не найяскравіший представник виду. Деякі можуть навіть довідку про смерть видути з усіма печатками. Або оркестр. Власне кажучи, механізм виробився проти податкових інспекторів, але іноді й в інших випадках спрацьовує.

— О, — сказала Ванда. Вона хотіла подякувати, що пан Тодес не став звертати увагу на її крик, і заразом сказати, що він має її відпустили, а ще сказати, що дуже цінує його роботу й хотіла б допомогти, але заплуталась у думках, емоціях і словах, тому тільки ще раз додала: — О.

Втім, пан Тодес все одно виглядав чимось вкрай засмученим — цікаво, чому? Зітхнувши, він додав: 

— Колись в їх мові були слова, що позначали кохання до певної якості людини. Ну, наприклад, — він знизав плечима, — якби такий закохався в вас, він сказав би «аллеміртейн» — «я люблю твою доброту до інших», або «еантілья» — я «обожнюю твою ділову хватку», або, — спостерігаючи, як гість нарешті схлопнувся і почав з кректянням всаджуватись назад, пан Тодес чомусь вже вкрай сумно закінчив, — «еморкейн» — «я в захваті від твоєї грації».

Гість зашарівся.

***

Під ранок Ванда сиділа у Васслави. Власні думки та емоції були надто бурхливими і болючими, щоб у них копирсатися; простіше було зосередитись на справах.

— Ну що? Хотіла б вести співпрацю з діловими партнерами?

— Я спробую, — відгукнула Васслава серйозно, — навіть вже почала розробляти плани. Судячи з сьогоднішньої ситуації, можна дещо замінити у протоколі зустрічей. От, записала про всяк випадок.

Ванда подивилась її робочий блокнот, покивала, потім, розсіяно погортавши сторінки, раптом зупинилась на одному з перших, вже явно старих розворотів. Там був схематичний комікс про кошенят, які так трагічно нявкали біля саркофага, що мумії все ж таки довелося встати та їх погодувати. Далі було намальовано повстання мерців: ті йшли вперед з простягнутими руками та стогонами «Погодувати... кота... погодувати... кота...»

— Як мило! Що це?

— Ой, — пані Васслава трохи збентежено знизала плечима, — Ну… поганий той зомбі, який не хоче стати некромантом. Я якось роздумувала, чи можна підіймати мертвих за допомогою котів. Ви ж знаєте, ті часом оруть або тигидикають так, що, як то кажуть, і мертвого піднімуть.