Частина орієнтовно друга

Ще кілька днів минули в клопотах: Ванда виконувала доручення пана Тодеса (тобто ті 0,5%, які вважала гідними уваги), збирала скарги персоналу, в міру сил на них реагувала та загалом будувала робочі процеси. Втім, попри робоче навантаження, думки постійно повертались до принца. Побачити його поки що не вдалося, хоча він певно кружляв поблизу — вартові скелети постійно носилися туди-сюди, аж схудли. Приємно, що він виявився таким хоробрим.

Якось в розпал робочої ночі Ванда сумлінно виконувала секретарські обов’язки — змусила пана Тодеса пересунути меблі в кабінеті, щоб місячне світло краще падало на стіл. Поки він це робив, зав’язалося жваве обговорення забутих слів про любовні погляди: сором’язливі, тихі, палкі тощо. Виявилося, що були мови з окремим визначенням для кожного; Ванда і пан Тодес для наочності почали ці погляди відтворювати, як у театрі, а потім це перейшло в кривляння, аж поки обоє не розреготалися. Коли вони відсміялися, пан Тодес почав дещо плутано й збентежено розповідати про слово, яке якраз означає подібну ситуацію, аж тут в кімнату зазирнув дворецький.

— Перепрошую, володарю, але потрібна ваша допомога. Пересварилися та побилися всі скелети з нової партії.

— Як вони мені набридли. Зараз прийду. І шокер одразу принеси.

Дворецький і Ванда перезирнулися, потім пильно на нього подивилися. Потім, кахикнувши, дворецький м'яко сказав:

— Найтемніший пане, нам же привезли пластир від мізантропії. Я принесу.

Той тільки очі закотив.

Спочатку йому довелося розбирати сварку двох скелетів: один у одного — вірніше, як з’ясувалося в ході розбирання, одна у другої — поцупила ноги, щоб свої здавалися довшими на конкурсі краси «Кістяна нога». У наступної групи виникла схожа проблема: один скелет нацибрів у інших кістки для рук, щоб розмір чогось там показати. («Риби на риболовлі, чи що?» — цей момент Ванда не дуже зрозуміла). 

Поки пан Тодес ліпив собі третій пластир і водночас на всі заставки лаяв скелетів, Ванда гарячково розмірковувала, що буде краще — запросити стороннього психолога чи пошукати його серед місцевих. Кому-кому, а скелетам вже точно про вічність треба було думати, а не про подібне, і…

Далекі двері в кімнату тихесенько прочинилися; кинувши в ту сторону розсіяний погляд, Ванда побачила принца! Брюнета (ура!) ще й з напрочуд добрим та сміливим обличчям! Вони мимоволі зробили крок одне до одного — і тут в його бік подивилися усі. Цього разу навіть варта не знадобилася — скелети з першої партії рвонули в його бік з вереском «А ну кажи, у кого найдовші ноги?!» 

Не дивно, що бідолаху як лизень злизав. Ванда лише зітхнула йому вслід та знову задумалася про психолога під галас скелетів другої групи: «Це що в нього було на поясі? Меч — бг-г-г — чи зубочистка? От у мене був меч так меч!», «А у мене в три рази довший за твою колупайку!» 

Перед світанком, коли небо вже почало трохи світлішати, Ванда обережно вислизнула з замку й подалася в сад. Деякий час сумно й стривожено блукала між клумбами з чорними квітами, а потім почула збоку легкі кроки. Озирнувшись, вона — о щастя! — побачила принца. Їх відділяла одне від одного жива (точніше мертва) огорожа з висохлих, але досі колючих троянд; вона була надто висока та широка, щоб поцілуватися, але не завадила просунути всередину руки й нарешті торкнутися долонями. 

Очі у принца сяяли попри кров, що капала з роздертих шипами рук:

— Як ти прекрасна! Вибач, що так затримався. Я спішив до тебе, але на кожній дорозі, яку я перетинав, чекали допомоги по вісім, і де-інде навіть десять бабусь, а з кожного третього дерева слід було зняти по кошеняті, а потім ще той палаючий будинок…

Звучало хвалькувато, але у нього справді були подряпини та опіки, а від одягу пахло духами минулого сторіччя й балачками про сучасну невиховану молодь. Ванда мало не заплакала:

— Нічого, нічого, головне, що прийшов. Ти такий сміливий, і….

— ТРИВОГА!!! ПОРУШНИК НА ТЕРИТОРІЇ!!! ТРИВОГА!!! ПОРУШНИК НА ТЕРИТОРІЇ!!!

Відсахнувшись, Ванда обурено повернулась до варти, а принц від несподіванки звалився в яр, що був за його спиною. 

— Я поверну-у-у…

Тупнувши ногою, Ванда підхопила спідницю й вихром помчала в кабінет пана Тодеса. Він має негайно відпустити її, і припинити це дурне полювання, і…

Пан Тодес спав прямо за робочим столом і тихо стогнав: 

— Префікс… Другий відмінок… Крапки… усюди... А-а-а-апостроф!!!

От ти ж боже ж ти мій. Зітхнувши, Ванда потрусила його за плече:

— Ну-ну, прокидайтеся. Це лише сон. Що, знову три години без перестанку сиділи над старовинною гоблінською юридичною літературою? Вкотре кажу, вам це шкідливо! Може, і від цього пластир купити?

Пан Тодес скинувся на стільці, потрусив головою, приходячи до тями, й дивно глянув на неї.

— Та ні. Просто… — повагавшись, він знизав плечима. — Просто я вирішив відродити ті пласти мови, що давали змогу зізнатись в коханні навіть найсором'язливішим людям. Є в мертвих мовах такі обережні вирази, які легше вимовити, ніж звичайне зізнання, і ну, можливо то комусь стане в пригоді.

Ванда задумалась. Незрозуміло, чого це він змінив тему досліджень, але мета виглядала шляхетною. Дійсно, це багатьом могло б полегшити життя, могло б врятувати чимало доль. Вона хотіла спитати, чи може якось допомогти, але тут в кімнату постукав дворецький.

— О, пані Ванда, ви тут! До вас делегація.

За дверима її очікувала група скелетів, які потребували особливих умов: наприклад, скелети коралів або скелет вовкулаки, що просто під час розмови змінив вигляд з вовчого на людський. Ванда уважно всіх вислухала, зробила собі примітки — і лише коли вляглась в труну, згадала про принца. Їй стало вкрай соромно, аж щоки посиніли. Але нічого, завтра ж розв’яже нагальні питання і… в роздумах про вовкулаків та суфікси Ванада заснула.

Наступної ночі вже з самого вечора проходила навчальна пожежна тривога. Ванда, пан Тодес та дворецький зайняли місця, після чого відповідальний зомбі ввімкнув сирену. За мить у кімнату вбіг загін вбраних у чорні шкіряні костюми скелетів зі шлангом. Пан Тодес скинув голову: