Розділ 14: «Несподівана новина»

Доходячи до зазначеного місця, я для себе зауважила, що не варто розповідати про цю кулю на відкритому місці. Адже, по лісі багато хто може ходити, а раптом почують про неї, то ще й нападуть, чого доброго. Ні, про кулю скажу пізніше, десь, де нас ніхто не почує. От тільки де? Це вже інше питання. Я сіла на якесь давно вже впале дерево.

–Моллі!,–хтось покликав незвичним для мене голосом. Так низько, що я аж сахнулася і виринула з думок. Це був Джордж. Він підійшов ближче до мене, і вже тепер стояв навпроти,–Моллі, ти тут! Я тебе шукаю, точніше вас двох. А де Марі, до речі?

–Не знаю. Сама вас шукала,–сказала я, швидко заховавши кулю в кишеню мантії,–Вона може бути...,–зненацька я відчула приплив втоми, тому зупинилася, щоби позіхнути,–...де завгодно,–закінчила я.

–Ага, ну тоді почекаємо,–підбив підсумки Джордж, і сів біля мене.

–Ти щось знайшов?,–спитала я, невідривно дивлячись на нього.

–Ні. А в тебе щось є?

–Потім...,–лише це слово відповіла я, відводячи від нього погляд. Розкажу про кулю пізніше.

Я вирішила мовчати, і нічого не говорити Джорджу, поки Марі не прийде. Не знаю чому, але для мене так було краще. Я думала про кулю, про те, як саме мені про неї сказати. Тому сидячи мовчки, я опустила свою голову на зігнуту в лікті руку. Ми вже давно нормально не відпочивали. 

Я задивилася на вкриті туманом гори вдалині. Вже починало сутеніти. Але де ж Марі? Може з нею щось сталося? Не знаю, що там Джордж, але я вже добряче налякалася. Вона ж там сама.

–Моллі!,–Джордж покликав мене, та я не зреагувала, думала про своє. Тому йому прийшлось повторити. А зрозумівши, що я не чую його, він клацнув пальцями перед моїми очима, таким чином забираючи мене геть від думок.,–Все нормально?

–А?...Так, нормально,–відповіла я приховуючи всю правду. Він ж ще не знає про кулю, не знає, про що я думаю.

–А мені здається, що в тебе не все гаразд! Говори, що сталося. 

Ну чому ж він такий допитливий?

–Та нормально все... хоча,–звісно, що не все нормально,–За Марі переживаю. Щось її довго немає. Вже досить темно. 

–Так, може, прийде зараз. До речі, нам потрібно поставити намет.

–Ага,–без особливого ентузіазму погодилась я.

–О, і ще. Моллі, запали вогонь. Вночі холодно, зігріємось трохи.

І про це він зараз думає? В той час, як я переживаю за подружку?

–Чуєш? Зараз справа не в вогні. Марі давно повинна була повернутися. Невже ти не розумієш? Вона ж і твій друг.

–То що ти пропунуєш?

–Піти на...,–та не встигла я договорити, як за спиною почулися кроки. Швидко розвернувшись я побачила, що це була Марі. Марі, моя люба подруга. Але щось не так було. З нею щось сталося. Вона була вся в синцях, наче її хтось побив.

–Моллі,–видушила вона з себе, коли підбігла до нас,–Моллі, потрібно твій вогонь...Там був Чорний Лицар... він напав на мене, я ледве втекла... І він вже йде сюди...