Розділ 13: «Куля з відповідями»

Ми ходили повсюди. Шукали хоч якісь підказки чи сліди. Проте, на жаль, нічого не побачили. Вирішили розділитися: Марі пішла в сторону лісу, вперед. Джордж захотів піти на ліво. Вгадайте, що залишилося мені? Звісно, я пішла на право. Не знаю, як ідуть справи у друзів, але я поки що нічого не побачила.

Раптом моє взуття натрапило на дивну штуку в траві. Я опустилася навколішки і подивилася на неї ближче. Ззовні ця штучка нагадувала кулю. Вона була в траві зеленого кольору, проте коли я її підняла в руку, ця дивовижна куля набула кольору моєї руки. Ба більше, в ній я побачила свою руку і решту полонини. І тут до мене прийшло дивне відкриття. Я зрозуміла, що ця куля робить себе невидимою. Бо якби я її не відчувала, я б могла поспорити з кимось, що її у мене немає. Але що то за дивна куля? Невже вона чимось допоможе нам в подальшому? 

Я не знала, що робити з нею. Шкода було викидати, але чим вона може допомогти я не знала. Тож просто так, для наочності, що вона просто невидима куля і ніщо більше, спитала в неї перше ліпше питання, яке спало мені на думку. Так, звичайно, я запитала в неї чи знає вона де зараз Чорний Лицар. І на диво, на ній почали появлятися букви. «Він не в лісі»–писало на кулі. А де ж? Якщо не в лісі, значить він вже перетворився на людину і подався до свого будинку. «Кротозавр ще живий?»,–спитала я, щоб переконатися чи наша місія не провалилася. А відповідь не забарилася. «Так»,–прочитала я. Хоч щось добре. Я вже хотіла спитати ще одне питання, яке мене мучило, проте побачила, що куля ще щось пише. «Постав мене до сонця на перезарядку. Розбудиш через 20 хвилин»,–з цим написом куля стала чорною. Більше з нею розмовляти сенсу не було.

Так, визнаю, я взяла її собі. А що я мала цю корисну штучку залишити тут? Вона ж стільки всього нам розкаже. А якщо вона навіть не заїкнулася, хто її власник, значить вибирає його сама. А вибрала вона мене, адже, довірилася мені, що я її поставлю заряджатися. «Чому ж на сонце? Може, їй потрібне тепло? Я ж зможу її швидше зігріти, ніж найпотужніше у світі сонце. У мене є ВОГОНЬ»,–промайнуло у мене в голові, та я не збиралася втілювати цю думку в реальність. Принаймні поки не знайду друзів. До речі, про них. Де ж це вони забарилися? Невже і вони щось знайшли? Треба перевірити! 

Тож не довго думаючи я почала повертатися назад, до того місця, де ми мали зустрітися.