Розділ 12: «Перевертень»

Ми все ще сиділи і думали над тим, що будемо далі робити. Вітер куйовдив наше волосся, а заодно і наші мантії. Ми забули переодягнутися в замку. Але, як то кажуть: «Все, що робиться, робиться на краще». Мабуть, і це не виняток. Може, нам в подальшому якраз потрібно буде бути в мантії. Хто зна? Та зараз це не входило в наші думки. Ми думали про інше, щось ефектне. Звісно, ми хочемо виграти в Чорного Лицаря, проте для цього треба все гарно обдумати, щоб не кукати на вирішальному бою з ним.

А він хитрий тип! Сховався десь, і, мабуть, чекає поки Дін забере в нього свою тваринку. Але ж він, мабуть, навіть і не підозрює, що проти нього йдемо ми. Що він скаже проти трьох чарівників, котрі, може, й не все ще знають, проте добре вміють роззброїтись, та дати йому відсіч? Що він скаже на те, який у нас, точніше у мене, є класний, вогняний щит? А що, на те, які сильні мої друзі? Та він тупий клубок хутра, що налякається з першої ж миті. Я чомусь в цьому впевнена! От тільки тварина чи людина він? Хтось тут знає?

–Як ви думаєте Чорний Лицар–це тварина чи все-таки людина?,–наче, прочитавши мої думки сказала Марі. Я ж щойно саме про це подумала!

–Я думаю людина,–сказав Джордж,–Бо сліди були, ніби, людські.

–А от я не погоджуюсь з тобою,–заявила я.

–Чому ні? У тебе є щось інше на думці?,–запитально подивився на мене Джордж.

–Власне кажучи так. Я от що подумала. На території замку ми бачили людські відбитки, ну тобто сліди. І вони тоді були очевидно, що людські. Але...,–почала була я пояснювати, проте мене перебили.

–Так я ж говорю, що він–людина,–сказав Джордж.

–Так. Ти ж сама почала про це говорити,–підтимала Джорджа Марі.

–А тепер закрийте, будь ласка, свої роти і послухайте мене повністю!,–вже ледве приховуючи своє роздратування відповіла на те я.

Я думала, що вони будуть протестувати, та на диво вони послухалися.

–Так ось,–знову почала свою розповідь я,– Тоді були сліди людини. Беззаперечно. А от в лісі. Там, де я робила "щит", я побачила дещо, що ви очевидно, що не побачили, адже, інакше би зразу погодилися зі мною. Так ось, я побачила як людські чорні сліди перетворюються на сліди тварини, радже якраз того створіння, котре я відігнала. Я довго думала про це. Кожен крок супроводжувався моїми думками. І нарешті–"Еврика". До мене дещо дійшло!

Я зупинилася, даючи своїм друзям відчути інтригу.

–А далі що? Що дійшло до тебе?,–спитав Джордж, а Марі схвально кивнула головою, даючи зрозуміти, що теж хоче почути.

–А те, що той кабаноподібний звір і був Чорним Лицарем! Чорний Лицар так званий перевертень. Мене вже нічим не здивуєш!,–оголосила я.

–Ні. Це неможливо!,–викрикнула Марі.

–Можливо. Все можливо. Знаєте, чому я так думаю? Тому, що той звір був чорним. Пір'я чорне. Але це не одна причина. Цей звір хотів на нас напасти, і коли я відігнала його вогнем він не побіг зразу. Він ще довго хотів вбити нас. Якби цей звір просто був звіром, Дін би попередив нас. Він би не наражав нас на небезпеку. Він же вчитель Лісових Мистецтв. Він знає про ліс все. В тому числі про його мешканців. Тому цей звір точно Чорний Лицар, кажу вам!,–пояснила вже повністю я.

–Твоя правда,–визнала Марі,–Якщо і так, то ти, дорога моя Моллі, врятувала нас більше, ніж ти собі думаєш. Ти зробила так званий побічний ефект. Звір пропалив собі пір'я, і не зможе деякий час перетворитися на людину. А, отже, ти виграла нам час. Поки він буде блукати в лісі, ми знайдемо його хатину і звільнимо Кротозавра! 

–Так. Ще раз дякуємо тобі Моллі. Ти врятувала нам життя від того монстра!,–подякував мені Джордж.

Ще за мить вони двоє обняли мене, і я під їхніми обіймами чуть не задихнулася.

–Та не варто так...,–сказала я,–Придумаймо краще, що будемо робити. Ідемо далі в ліс?

–Безперечно. Проте нам ще треба обшукати полонину!,–відповіли друзі, і ми дружно подалися на пошуки нових слідів чи знаків.