Розділ 11: «Магічний ліс»

Ми продиралися крізь чагарники та кущі. Скрізь була осіння лісова долівка, на яку нападали безліч кольорових листочків: то жовті, то червоні, а то навіть й білі. На кожному з дерев вже їх не було. Де-не-де виднілися поодинокі листки, котрі ще не встигли впасти з гілочок.

Ми йшли по одній, вже витоптаній стежці. Надіюсь, вона приведе до кінця лісу, щоби там знайти хатину чи якийсь замок Чорного Лицаря. Ой, зовсім забула–це ж частково наш план "Б". Отже, слухайте повністю:

В плані "Б", як вирішив Джордж, ми будемо йти через весю цю частину лісу, через яку веде стежка. На виході з нього ми мусимо гарно роздивитися все і приготуватися до бою, адже, знову за словами Джорджа, там має бути якась хатина, або замок Чорного Лицаря. Після цього буде втілений план "В", який розкажу вам в відповідний на це час. Тобто перед його втіленням.

А зараз ми все ще йдемо через ліс. Поки що ще нікого магічного чи чарівного не зустрічали. Може, цих створінь, магічних, тут нема?

От тобі й на! Тільки ми про це подумали, як ззаду себе почули чиєсь рохкання. Спочатку я подумала, що це якась свинка прийшла погуляти до лісу, або лісовий кабан. Проте, коли подивилися туди, виявилося, що це не безтурботна свинка, і, навіть, не страшний лісовий кабан. Це був великий кабаноподібний звір. Але в нього не було копит. Замість них ми побачили лапи. Справжні лапи, такі як в будь-якої без копитної тварини. Цей звір дуже високий, майже як я. У нього замість звичної шерсті було пір'я. І, о ні! Ззаду у нього були крила. Як ми тепер втечемо від нього, якщо він вміє літати? Єдина подібність з кабаном–це велике рило, яким він якраз нас налякав.

Цікаво, що це за тварина, і як від неї втекти? Адже, він ще не довго буде тут стояти і дивитися на нас, а почне нападати. А в мене ніяких ідей, щоб втекти. І з судячи з вигляду моїх друзів–у них теж.

Звір зробив крок вперед прямо в той момент, коли ми відійшли назад. Треба було діяти. От тільки як?

–Моллі, давай свій вогонь,–зненацька викрикнула Марі.

–Але тоді він може загинути,–заперечила я,–Як-не-як, він все-таки жива тварина, хоч і страшна.

–А краще, щоби ми загинули, так і не допомігши Діну?,–в розмову встряг і Джордж.

–Треба придумати інший спосіб,–все ще не погодилась я,–Ви теж чарівники, і теж вмієте, щось робити, от тільки не пам'ятаю що.

–Моллі, іншого способу немає,–запаречила Марі,–У мене чари ночі. Тобто я вмію вночі добути світло. У Джорджа–чари повітря. Але це не допоможе проти цього звіра. Єдиний вихід тут–твій вогонь!

–Якщо немає більше нічого, то звісно, допоможу,–неохоче сказала я. 

Звір все ще стояв далеко від нас, хоча я знала–ще пройде мить, і він нападе. Зненацька він зробив аж два кроки. Я витягнула руку, як мене вчив вчитель заклинань, і вже приготувалася говорити заклинання, як побачила, що звіру все-таки увірвався терпець, і він вже біжить на мене. 

Тепер не вагаючись я сказала заклинання. З моєї руки, так само як і в класі, великою вогняною кулею пішов вогонь. І не один раз. Аж тричі! Мабуть, через те, що я була зла на цього монстра. 

***

Монстр не спалився! Ні, він залишився живим. Бо я зробила не те заклинання. Замість "Імпертія" я сказала якось інакше. Щось на кшталт "Аврентія", а все через моє хвилювання та, ніби кашу в роті, котра не давала нормально говорити.

Проте, як тільки він захотів знову підійти, навколо нас зробився так званий щит з вогню. Звір хотів підійти, але кожного разу підпалював собі пір'я. Згодом йому надоїло, і він втік. От боягуз!

 Отже, я зробила щит! Сама, без професора викликала закляття "щит", навіть не знаючи про це. Це ж чудово! Треба запам'ятати на потім. А зараз як ми тільки ступали кроки вперед, і вже здавалося, ми так само підпалимо собі щось, через мій вогонь, цого не ставалося. Ми залишалися цілими і неушкодженими. Мабуть, це така сила мого вогню. І на тих, хто стоїть ближче до мене вона не діє. 

Щит далі був оточений навколо нас. І будь-яка тварина, котра так само підходила, не могла нас вкусити. А згодом, ми вийшли на якусь полонину, і щит взагалі зник. Отже, він робиться на якийсь час. 

Ми сіли на травичку, котра була вистелена по всій полонині. І почали думати наші подальші дії. Ген, за полониною, все ще виднівся ліс. Отже, ми мали ще йти в нього. Проте, вирішили, що сьогодні з нас досить, та й треба було обшукати полонину від якихось слідів. А, може, й хатину Чорного Лицаря знайдемо?...